12. Антисцієнтистське трактування філософсько-історичних категорій

Представники наукобіжного, антисцієнтистського напряму філософії історії (віталістської — Ф. Ніцше, В. Дільтей, О. Шпенглер, Г. Зіммель, X. Ортега-і-Гасеет; неокантіанської — В. Віндельбанд, Г. Ріккерт, Е. Кассірер, М. Вебер; екзистенціалістської — М. Бердяєв,

Л. Шестов, М. Хайдегтер, К. Ясперс; герменевтичної — Е. Бетті, Х.Г. Гадамер, П. Рікьор, А. Апель тощо), навпаки, перебільшують значення інтуїтивної складової філософсько-історичних та історичних категорій. Вони уникають визначення історичного пізнання як суб'єкт-об'єктної чи навіть суб'єкт-суб'єктної взаємодії та й взагалі самого поняття "історичне пізнання". Ці мислителі зосереджують увагу на особливостях осягнення світу як історії, трактуючи це осягнення поверненням до буття суб'єктивності. Філософські категорії розглядаються ними не як абстракції, що мають певний об'єктивний історичний зміст і не тільки інтуїтивну, а й логічну дискурсивну природу. Вони сприймаються цими філософами переважно лише як форми безпосереднього переживання та співпереживання, алогічної чуттєвої уяви та фантазії, пасивної емпатії чи активної спільнотної само-ідентифікації, ідіосинкразійної симпатії, усвідомленого вживання, як такі, що мають описовий, номінативний або символічний, але не понятійний характер. Уже один з основоположників філософського антисцієнтизму, Ф. Ніцше, розглядаючи поняття свободи, рівності прав, справедливості, миролюбності, правди тощо, — як і творці індустріального суспільства, характеризував їх як визначальні, основоположні, тобто категоріальні за своїм значенням для даного суспільства. Він зазначав: "Всі ці великі слова мають ціну лише у боротьбі як знамена, — не як реальності, а як пишні найменування чогось зовсім іншого"20. Зневірившись у таких філософсько-історичних категоріях, як "мета суспільного розвитку", "суспільство як єдність", "істинний історичний світ" (тобто ідеальне суспільство, протиставлене існуючому, недосконалому), Ф. Ніцше підсумовує: "Результат: віра в категорії розуму є причиною нігілізму, — ми вимірювали цінність світу категоріями, котрі стосуються чисто вигаданого світу"21. Ці ідеї наступними представниками наукобіжного напряму філософії історії сприйняті як спрямовуючі ідеї нашого часу, зумовлені саме "історичним світоглядом західного світу"22.

Зрозуміло, що у процесі поступу людського пізнання як реального соціально-історичного процесу розглянуті два альтернативні напрями тлумачення природи філософських (зокрема, філософсько- історичних) категорій далеко не завжди з довершеною чіткістю та гостротою протистоять один одному. Навіть у одного й того самого мислителя з плином часу мінялися погляди на своєрідність, зміст і функції не тільки окремих філософсько-історичних категорій, а й на загальну світоглядно-методологічну орієнтацію, пов'язану з переосмисленням усієї системи таких категорій. Скажімо, антисцієнтист Ф.Ніцше у своєму філософському розвитку пережив досить тривалий період, коли визначальним для нього було в цілому позитивістське розуміння історичного процесу.