Типи та стадії адаптації дитини до стаціонарного лікування в лпз

Лангмейєр І., Матейчек З., Кліорін А.І. та ін. виділяють три типи дітей, які потрапляють на стаціонарне лікування в ЛПЗ:

1. Діти, які добре адаптуються до стаціонару ЛПЗ.

2. Діти, які погано адаптуються до стаціонару ЛПЗ.

3. Проміжний тип дітей.

Хороша адаптація до стаціонару установлюється 1-4 дні, проміжний тип – протягом 9-10 днів, а погана адаптація не завершується і до моменту виписки.

При вивченні адаптації дітей до стаціонару виділяють кілька стадій.

Перша стадія – «протест», «первинний відчай» - виражена первинна дезадаптація. Характеризується вираженим проявом стресу, від інтенсивності якої залежить її тривалість. Вона триває від кількох годин, до кількох днів.

Вона не є специфічною для реакції дитини на госпіталізацію, а це реакція на будь-яку зміну звичного оточення. Вона проявляється при адаптації і до дитячих навчальних закладів та шкіл. Прояв і динаміка первинної стадії «протесту» дозволяє прогнозувати протікання процесу адаптації.

При поступленні на стаціонар перша стадія має більш затяжний період, чим в дитячому садочку.

Друга стадія – нестійка адаптація – характеризується значним зниженням ступеня психоемоційної напруги і підтримується лише сильним бажанням дитини повернутися додому. Ця стадія триває кілька днів і може продовжуватися протягом всього терміну перебування дитини в стаціонарі. У дітей, які добре адаптуються, 2-а стадія переходить в 3-ю – стабільної адаптації.

Третя стадія – стабільна адаптація.

Як зазначалося раніше, швидкість адаптації дитини до стаціонару залежить від віку. Найбільш ранимі є діти до 2 років, в яких середня тривалість адаптації становить 9-10 днів. На 3-4 році цей показник зменшується до 4-5 днів і продовжує поступово знижуватися, досягаючи 1-2 дні до 15 років. Проте існують інші дослідження, де вказується, що у 50% дітей 10-15 років повна адаптація так і не наступає до кінця госпіталізації. Такі відмінності у результатах дослідження свідчать про те, що завершення «реакції протесту» не свідчить про повну адаптацію до умов ЛПЗ.

2.3. Чинники адаптаці ї дітей до стаціонарного лікування в лпз.

1. Ставлення дитини до хвороби.

- Особливості ставлення дітей до госпіталізації описуються в методиці «Типи ставлення до хвороби» Айзенка. Слід законспектувати їх (знайти методику в Інтернеті).

2. Сприймання та ставлення батьків до хвороби дітей.

Ставлення дитини до захворювання в більшості випадків залежать від ставлення їх батьків, при цьому негативні погляди батьків (особливо мами) на госпіталізацію може спровокувати негативний вплив на дитину стаціонарного лікування. Слід пам’ятати, що при несподіваній госпіталізації дитини батьки відчувають тривогу, відчай, провину, тому медикам і психологам слід попередити виникнення у них емоційних розладів.

3. Структура сімейних відносин. Діти із неповних сімей та сімей, де є хронічно хворі, адаптуються гірше.

4. Місце проживання. Діти із сільської місцевості адаптуються гірше, оскільки міські діти відвідують дитячі садочки.

5. Зміна звичного стереотипу життя (зниження спілкування з родичами, друзями; неможливість відвідувати школі, гуртки тощо).

6. Індивідуальні особливості особистості. Вік (розглядалося вище). наявність в анамнезі порушень у розвитку, сила нервової системи, ціннісні орієнтації, самооцінка та самопізнання тощо.

7. Тривалість госпіталізації та повторна госпіталізація. Якщо дитина вдруге потрапляє на стаціонарне лікування і при першому вона добре пристосовувалася, то повторна госпіталізація пройде швидше і успішно. Якщо раніше вона не змогла пристосуватися, то і при повторному поступленні теж адаптованість буде низька.

8. Ставлення до лікаря, середнього медичного персоналу, до дітей, які теж лікуються.