2.2. Особливості адаптації дитини до умов лікарні. Реакція дітей на госпіталізацію. Типи та стадії адаптації дитини до стаціонарного лікування в лпз.

На думку Боулбі та ін., в умовах депривації у дітей раннього та дошкільного віку може спостерігатися порушення психомоторного розвитку, особливо коли мова йде про дітей, позбавлених батьківського піклування.

Короткотривала розлука дітей з батьками в лікарні не є такою небезпечною, як в умовах закладів інтернатного типу. Проте все ж це може стати причиною виникнення порушень поведінки у дітей і при певних умовах сприяє виникненню психічних розладів.

Дослідження Казначєєвої В.С., Короленко Ц.П., Положого Б.С. показують, що процес психологічної адаптації значно більш довший, чим фізіологічна адаптація, це проявляється в соціально-психологічному функціонуванні особистості, у зниженні мотиваційних компонентів, в зміні ціннісно-смислових орієнтацій, в зниженні продуктивності діяльності і якості життя загалом.

При поступленні дитини в лікарню, будинок дитини чи дит’ясла дитина раннього віку повинна пристосуватися до нового місця, чужих людей, незвичного режиму. Перевантаження адаптаційних механізмів істотно впливає на опірність організму дитини та її самопочуття, особливо у віці до 2 років.

У віці до 3 місяців немовля слабо реагує на зміну оточення, якщо ритм і якість годування, а також спосіб догляду за ним не змінюється.

У віці від 4 міс. до 2-3 років розширюється коло уявлень дитини про світ, вона шукає знайомі предмети і через деякий час знову впізнає їх. Зміна оточення для дитини цього віку означає зміну звичних контактів, а також зміну звичних подій, що часто зв’язано з надмірною напругою нервової системи. Тому в цьому віці найбільш виражені труднощі адаптації в розвитку і поведінці, а також підвищена чутливість до захворювань.

На третьому році життя і до 6 років дитина вже краще пристосовується до змін внаслідок великої гнучкості своєї нервової системи та зміцнення організму. Проте фізичні чинники при госпіталізації все ж можуть спричинити страхи, тривогу і навіть депресію.

З 7 років у дітей при госпіталізації на перший план виступають соціальні проблеми – відрив від друзів, неможливість продовження шкільних занять тощо.

Слід зазначити, що при поступленні дитини на стаціонарне лікування в ЛПЗ дитина не тільки відривається від звичного оточення, а й стає об’єктом болісних маніпуляцій та процедур, її обмежують в рухах і спілкуванні. До того ж дитина соматично хвора, а значить має менше резервів для пристосування, чим здорова дитина. Ускладнює поступлення в лікарню і позиція батьків, які без бажання, а подекуди і вимушено госпіталізують дитину, що негативно індукує (заражує) дитину, підсилює її боязливість.

Реакція дітей на госпіталізацію в лпз.

Реакція дитини на поступлення в лікарню залежить від віку, сімейної ситуації, тривалості госпіталізації, кількості і характеру попередніх госпіталізацій, природи захворювання, підготовки перед поступленням в стаціонар, відвідування батьками, лікувальних процедур, засобів, що використовуються для ослаблення тривоги у дитини, реакцій батьків, після оперативного втручання, сприймання дитиною госпіталізації та ін. (Е.І.Баровскі).

В залежності від реакції на госпіталізацію Н.І.Бурмістрова виділяє три групи хворих дітей.

Перша група – діти з негативною реакцією на госпіталізацію, яка проявляється збудженням, плачем, порушенням сну, відмовою від іграшок. Така реакція може стати причиною погіршення соматичного стану дитини.

Друга група – в’ялі, інертні, апатичні діти, які спокійно реагують на поступлення в лікарню.

Третя група – врівноважені діти, які спокійно реагують на госпіталізацію.