4.7. Психологічна підтримка онкохворої дитини в лікарні

Онкохвора дитина перебуває у відділенні онкології і має травматичний досвід за період нездужання, тривожні симптоми, численні візити до лікарів різних спеціальностей, а також ряд контрольних випробувань, де можуть чути багато страшної інформації та спостерігати зростаючий страх батьків.

Діти на будь-якому етапі лікування раку піддаються переживанням страху, болю, страждання, невпевненоті, розчарування, втрати почуття безпеки та контролю. Це часто супроводжується почуттям ізоляції, погроз або обмеженням діяльності. Добре організоване психологічне втручання і відчуття турботи і підтримки з боку батьків, психологів, братів і сестер, та медичного персоналу в лікарні може допомогти дитині розвинути індивідуальні способи подолання цих труднощів (копінг-стратегії).

Насамперед, для кращої адаптації дитина повинна зрозуміти, чому перебуває в лікарні, адже вона лікується в важкі періоди захворювання і у більшості випадків перебуває в ізоляції. Важливу роль в цьому контексті відіграє форма подачі дитині інформації про виявлені захворювання. Діти вимагають співрозмовників, і чудово відчувають нещирість та брехню, тому що в контакті з ними повинні застосовуватия принципи правдивості, чесності та адаптувати свою мову до можливості отримання інформації дитиною.

Для госпіталізованих дітей важливу роль відіграють медсестри, які першими на момент поступлення дитини в лікарню встановлюють контакт з маленькими пацієнтами та їхніми батьками. Медсестра, як і психолог, може пояснити дитині, чому вона тут перебуває.

Дитина не повинна бути пасивним учасником у розмови дорослих над її лііжком. Дитина тоді буде морально готова до операції, коли належним чином поінформована про хід лікування. Психолог, медсестра можуть запропонувати матері кілька простих способів зменшення хвилювання у дитини.

Важливо також роль психолога та медичного персоналу лікарень у підготовці батьків до належного догляду за дитиною після повернення додому. Батьки повинні мати можливість виконувати приписані процедури, вони мають знати дати наступних відвідин і знати, які можливі психологічні реакції дитини за межами лікарні (проблеми зі сном, нічне нетримання сечі, заходи для зменшення болі, труднощі в школі тощо).

Завдання і методи надання психологічної допомоги онкохворій дитині: 1 Необхідність співробітництва психолога, медичного персоналу і сім'ї.

2 Прагнення до того, щоб дитина якнайменше залишалася в палаті.

3 Діти, які проживають в лікарні, повинні мати право залишатися зі своїми батьками або законними опікунами.

4 Діти не повинні залишатися в палатах для дорослих пацієнтів.

5 Ефективна профілактика болю.

6 Можливість маленьких пацієнтів жити вдома у перервах між циклами лікування.

7 Проведення планової психологічної допомоги дитині і його родині в перші дні перебування в клініці.

8 Інформація про діагноз дитини і курс лікування повідомляється і погоджується батьками, подається в манері, що відповідають їх інтелектуальному рівню.

9 Розширення прав і можливостей дитини приймати участь в шкільних заходах, веселощах з урахуванням поточного стану здоров'я і благополуччя.

10 Підтримка відкритого і чесного спілкування між дитиною, її батьками та медичним персоналом. 11 Моніторинг рівня стресу у дитини та її батьків у вирішальні моменти лікування (ускладнень, наступних курсів лікування, рецидивів, паліативного лікування).

12 Догляд та навчання під час терапії.

13 Забезпечення безперервного догляду за дитиною в лікарні, надання медичної, психологічної допомоги.

Психологічна допомога маленьких пацієнтів з раком повинна також включати тих дітей, які завершили інтенсивне лікування та підтримуючу ремісію раку. Вони вимагають особливого контролю за ними, в яких променева терапія в лікуванні центральної нервової системи (наприклад, пухлин головного мозку) або загального опромінення, у зв'язку з можливістю пізнього прояву нейропсихологічних наслідків.

У зону підвищеного ризику входить відхилення у психосоціальному функціонуванні тих дітей, які отримали системну терапію високими дозами метотрексату та дексаметазону.

Наголосимо, що та дитина вилікувалась від раку, коли вона вільна не тільки від клінічних симптомів, але і не буде спостерігатися відхилень від нормального рівня функціонування однолітків. У цьому контексті доцільно виконати комплексну оцінку психосоціального функціонування дитини після 5 років з початку захворювання.