2. Організація психологічної допомоги дітям, які часто хворіють.

1. Арина Г. А. Часто болеющие дети. Какие они? / Г. А Арина, Н. А. Коваленко // Школа здоровья. – 1995. – Т. 2, № 3. – С. 116 - 124.

2. Бадьина Н. П. Часто болеющие дети. Психологическое сопровождение в начальной школе / Н. П. Бадьина. – М.: Генезис, 2007. – 152 с.

3. Михеева Анастасия Анатольевна. Психологические особенности часто болеющих детей: Дис. ... канд. психол. наук: 19.00.13 / Анастасия Анатольевна Михеева.: – М., 1999. – 168 c.

4. Латышева М. А. Психологические особенности развития интрацептивного восприятия у детей младшего школьного возраста: дис. .канд. психол. наук :19.00.07 / Марианна Алесандровна Латышева. – К., 2008. – 222 с.

5. Николаева В. В. Клинико - психологические проблемы психологии телесности / В. В. Николаева, Г. А. Арина // Психологический журнал. – 2003. – Т. 24. – № 1. – С. 119 - 126.

Згідно медичної статистики, перше місце в структурі дитячої захворюваності займають ГРЗ (15-70%, залежно від віку, епідеміологічних та соціальних умов). Відповідно до законодавства України, дітей, які хворіють ГРЗ і ГРВІ чотири і більше разів на рік, відносять до другої групи здоров’я. Загалом, дітей з другою групою здоров’я (часто хворіючи діти) можна характеризувати як дітей з викривленим психосоматичним розвитком. З медичної точки зору у цих дітей констатуються клінічно недіагностичні функціональні відхилення, що розвиваються на фоні морфологічної незрілості окремих органів і систем, перевтоми чи стресу.

На жаль, дорослі (батьки, лікарі, педагоги) не надають значень частим простудам у дитини, вважаючи це як віковий феномен. І хоча під кінець молодшого шкільного віку число часто хворіючи дітей зменшується, однак це відбувається тому, що діти набувають хронічних захворювань і переходять в іншу нозологічну категорію.

Часті ГРЗ протягом перших десяти років життя дитини мають певні наслідки:

1. Порушення фізичного розвитку дитини (поява хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту, вегето-судинної дистонії; підвищення частоти захворюваності ревматизмом, бронхіальною астмою до підліткового віку).

2. Порушення загального психічного розвитку (домінування негативного емоційного стану, виникнення невротичних реакцій, труднощі соцільно-психологічної адаптації, формування специфічних особливостей особистості).

3. Порушення психосоматичного розвитку (викривлення формування перцептивного сприймання, образу тіла, виникнення соматоформних розладів).

Тому важливо розробити принципи системної психопрофілактичної роботи з дітьми, які часто хворіють, що обумовлено необхідністю одночасного сприяння відновленню і формуванню їх психосоматичної лінії розвитку і психологічного здоров’я загалом.

Принцип системності у поєднанні з ідеєю комплексного підходу. Для цього визначається особлива позиція психолога, а також арсенал засобів, які дозволяють фіксувати особливості психосоматичного розвитку дитини, психологічні механізми становлення тілесних функцій і феноменів, взаємостосунки актуального і потенціального в розвитку тілесності дитини.

Як відомо, викривлення психосоматичної лінії розвитку у дитини визначаються такими детермінантами, як дисфункція сімейної системи, порушення стосунків з мамою; рівнем розвитку його тілесних феноменів (образ тіла, образ болі, самопочуття), а також когнітивних засобів і смислових структур, які забезпечують їх представленість у свідомості; неблагополучні особистісні особливості батьків; низький рівень освіти і матеріальних благ батьків; специфіка функціональних відхилень в організмі самої дитини; неблагополучні екологічні чинники. Ці детермінанти взаємозв’язані і утворюють систему.

Принцип формування психологічної культури батьків, які виховують дітей, які часто хворіють. Розширення уявлень про розвиток психосоматичних феноменів в онтогенезі; особливостей дитячо-батьківських відносин і сімейних стосунків, їх ролі в становленні особистості дитини, типів виховання, специфіки особистості батьків, їх вплив на психологічний розвиток дитини (методики «Батьківські збори», «Щоденникові записи про мою дитину», «Хто Я?»). Ці методики допомагають усвідомити власну тілесність батьків, їх особисті і сімейні проблеми.

Принцип єдності психологічної діагностики та психокорекції. При проведенні діагностики дітей, які часто хворіють, слід дотримуватися певних вимог:

1. Батарея методичних засобів повинна охопити весь спектр психологічних факторів, які сприяють частим ГРЗ у дитини.

2. На етапі діагностики психологу потрібно змоделювати ситуацію, в якій дитина зможе актуалізувати переживання власних тілесних відчуттів, самопочуття, свого ставлення до простуд, і при цьому використовувати мінімальну кількість слів. Важливо, щоб отриманий результат уявлень дитини про психосоматичні феномени був психологічно проаналізований.

Щодо психокорекційної роботи, то вона повинна охоплювати дві лінії: трансформацію міжособистісних відносин і взаємодій в системі «батьки-дитина» у поєднанні з підвищенням внутрішніх ресурсів і креативності, усвідомленням власних емоційних станів, тілесних феноменів учасників. Така комплексна програма передбачає створення «зони найближчого розвитку» для суб’єктів цієї психологічної діяльності, забезпечує спрямованість на ліквідацію причин і джерел викривлення і/чи відхилення в психосоматичному і психічному розвитку дитини і, власне, відображає в собі принцип корекції «зверху вниз». Відзначимо, що цей принцип оптимально реалізується в груповій формі роботи з дитиною. Так, організація співробітництва з мамою (чи обома батьками), а також ровесниками в просторі ігрової діяльності забезпечує необхідні умови для опосередкованого розвитку тілесності дитини. Даний принцип носить опосередкований характер, а значить, орієнтований на формування психологічних новоутворень.

Принцип нормативності психосоматичної лінії розвитку. Як відомо, психосоматичний розвиток дитини поєднаний із загальним психічним розвитком, а тілесні функції і феномени формуються в процесі спілкування і спільної діяльності з дорослим.

Принцип діяльності. При роботі з ДЧХ діяльність психолога має бути спрямована не тільки на дитину, а й на її батьків (маму), і сімейну систему загалом.

Специфіка психологічної допомоги ДЧХ.

Важливо враховувати вік дитини: чим молодша дитина, тим більше ми працюємо з батьками. Ідеальною є робота ще на етапі планування дитини.

З появою новоутворення «Я сам» доля участі дитини збільшується. Весь етап дошкільного дитинства можна назвати «психологічно небезпечним» стосовно виникнення викривлень в психосоматичному розвитку дитини. Це відбувається тому, що в цьому віці ще дуже міцним є зв'язок мами з дитиною, а еталони поведінки, типи реагування, форми побудови стосунків членів сім’ї – аксіоматичним взірцем для наслідування, основою категоризації індивідуальної структури свідомості дитини. Як правило, в цей період «закладається» база особистісних якостей ДЧХ, прослідковується специфічність емоційних реакцій, явища астенії, труднощі психологічної адаптації у групі ровесників; спостерігається підвищений рівень тривожності; зниження емоційності, інтерперсональна скутість, невпевненість в собі, переважання негативних емоцій, занижена самооцінка.

Подібні особливості залишається і в молодших школярів, при цьому посилюється лабільність працездатності по гіпостенічному типу. Однак у ДЧХ швидше формується здатність оцінки та контролю себе, рефлективність. Проте все ж їм важко описати власне самопочуття, внутрішнє відчуття, власний емоційний стан. Також відомо, що в батьківському ставленні виражене предметне начало (вимогливість до неї, орієнтація на формування певних рис та оціночну позицію). Тому задачею є переорієнтація батьків на реалізацію особистісного начала у стосунках з дитиною, без оціночної любові, спрямованості на індивідуальність дитини для гармонійного психологічного розвитку дитини.

Л.В.Доманецкая «Родители и часто болеющий ребенок: общение в контексте психосоматического подхода» Монография, 2013:

Спілкування з батьками дітей, які часто хворіють, старшого дошкільного віку має ряд специфічних особливостей:

1. Переважає ситуативно-ділове спілкування, що характерно для більш ранніх періодів онтогенезу, в той час як для здорових дітей характерно внесуативно-пізнавальне та внеситуативно-особистісне спілкування.

2. Активність у спілкуванні з батьками хворих дошкільників дещо знижена за показниками ініціативність, чутливість, інтерес, а також знижений рівень психологічного благополуччя.

3. Батьківське ставлення до хворих дітей є неефективним і характеризується неоднозначністю, конфліктністю: матерям властиве прагнення до симбіотичного зв'язку з дитиною, батькам – виражена авторитарна гіперсоціалізація та інфантилізація дитини. У них низький рівень чутливості, емоційного прийняття, неадекватні поведінкові прояви.

4. Переважає неефективне батьківське ставлення до дитини (прийняття-відштовхування, симбіоз, «маленький невдаха», авторитарна гіперсоціалізація). Це створює деформації у ставленні дітей до батьків: регрес форм спілкування (контакти ситуативні, обумовлені діями з предметами) і зниження ефективності спілкування (діти недостатньо активні в спілкуванні, проявляють ознаки емоційного благополуччя. При цьому ефективний тип батьківського ставлення (кооперація) обумовлює оптимальний рівень розвитку спілкування дитини з батьками.

Чинники виникнення частих захворювань у дітей: