Заснування античних міст колоній у північному причорномор’ї та криму

Появу перших грецьких поселень у Північному Причорномор’ї та Криму історики відносять до середини 7 ст. до н. е. При цьому користуються зазвичай терміном колонізація. До переселення на чужину греків спонукали різні причини, одна з яких – прагнення до збагачення через роз виток торгівлі: на нових землях переселенці закладали міс та – своєрідні торговельні бази, через які прагнули збувати у віддалені землі вироби грецьких майстрів. З-поміж причин називають пошук джерел сировини для ремісничої діяльності греків, адже Греція – гірська країна, в ній мало орної землі, корисних копалин, інших природних багатств, а також втечу від злиднів на Батьківщині.

Першою грецькою колонією на півдні сучасної України вважають поселення на острові (за тих часів – півострові) Березань неподалік сучасного міста Очакова Миколаївської області. Мілетяни почали облаштовувати його в середині 7 ст. до н. е. Історики припускають, що те поселення називалося Борисфенідою (від грецької назви Дніпра – Борисфен). Протягом 6–5 ст. до н. е. грецькі переселенці оволоділи всім пів нічним узбережжям Чорного моря. Найвідомішими з грецьких колоній були: Тіра – біля гирла р. Тірас (Дністер) (на місці сучасного Білгорода-Дністровського); Ольвія – на правому березі Бузького лиману (біля сучасного с. Тарутине Миколаївської області); Пантікапей – на Керченському півострові (суч. Керч); Херсонес Таврійський – на території сучасного Севастополя.

Державне життя античних міст Пів ніч но го Причорномор’я та Криму складалося так само, як і в Греції. Кожне місто було окремою державою полісом. Чорноморські міста-колонії зберігали цілковиту незалежність від тих грецьких міст, переселенці з яких їх закладали. За устроєм грецькі поліси в Північному Причорномор’ї були рабовласницькими демократичними чи аристократичними республіками.

Перші згадки про давніх слов’ян.

Слов’яни – предки 15 сучасних європейських народів, у тому числі й українського, формувалися протягом 2–1 тис. до н. е. на лісостепових просторах від Вісли до Дніпра. Ці терени дослід ники називають прабатьківщиною слов’ян. Проте багато вчених зародження слов’ян пов’язують із ширшими теренами – від Одри (Одера) до Дніпра.

Від початку 1 тис. н. е. кількість слов’янських пам’яток невпинно зростала, проте археологам досі не пощастило відкрити археологічну культуру до 5 ст., яка цілком належала б праслов’янським чи слов’янським племенам. Найдавніші свідчення про слов’ян відносять до початку нової ери. Вони належать римським історикам 1–2 ст. Плінію Старшому, Тациту й александрійському географові Птолемею. Усі троє називали слов’ян венедами. На думку археологів, саме венедам відповідають зарубинецька та черняхівська археологічні культури у їхній слов’янській частині.

СУСПІЛЬСТВО ТА ГОСПОДАРСТВО ДАВНІХ СЛОВ’ЯН.

У 6–7 ст. дав ні слов’яни наблизилися до створення держави. Залишки великого слов’янського міжплемінного центру археологи знайшли, приміром, на Волині – це Зимнівське городище. Про досить склад ні суспільні відносини у слов’ян, формування в них племінної верхівки свідчать джерела 6 ст. Багато свідчень указує на особливу роль у житті слов’ян спільних рад, на яких ухвалювалися найважливіші рішення.

Давні слов’яни жили з хліборобства та осілого скотарства. Вони вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес, льон і коноплі, від даючи перевагу ярим сортам. Сіяти озимину навчились у другій половині 1 тисячоліття. З городини знали горох, ріпу, редьку, цибулю й часник. Довгий час панівною у хліборобстві була перелогова система. З тварин розводили велику й дрібну рогату худобу, овець, свиней. Помічниками в слов’янських господарствах були воли та коні. Ненехтували слов’яни тисячолітнім мисливським і рибальським досвiдом. З-поміж ремесел особливого розвитку досягли ливарна справа й ковальство. Своєрідним у слов’ян було виробництво глиняного посуду. Тривалий час, навіть після того як, від інших народів було за-позичено гончарний круг, кераміка аж до 10–11 ст. лишалася ліпною.

Велике розселення слов’ян – переселення слов’ян, яке відбувалося в Європі у 5–7 ст. в процесі Великого переселення народів, унаслідок якого слов’янські племена з’являються у Подунав’ї, у глибиних районах Балканського пів острова – на півдні; на

заході до ходять до Ельби та балтійського узбережжя;на північному сході заселяють верхів’я Дону й Волги.