Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист від 14 квітня 2004 р. № 14/18.2—778)

УДК 371.134:378.22(075.8) ББК 74.58я73 С47

Рецензенти: д-рпед. наук, проф. О. Г. Кучерявий і канд. пед. наук, доц. О. І. Скафа (Донецький національний універ­ситет); акад. АПН України, д-р пед. наук, проф. В. І. Бондар (Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгома-нова)

Редакторе. О. Біда

Слєпкань 3.1.

С47 Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 2005. — 239 с: іл. ISBN 996-642-244-1

Висвітлено необхідні для майбутніх магістрів відомості з методологічних, організаційних, психологічних та дидактич­них основ педагогічного процесу у вищій школі в умовах ре­формування системи вищої освіти України. Розглянуто еле­менти педагогічного контролю, особливості розвитку науки у вищій школі, розкрито наукові й організаційно-методичні засади виховання студентської молоді, проаналізовано сучас­ну післядипломну освіту як ланку в системі неперервної осві­ти, викладено особливості організації навчального процесу у вищому навчальному закладі відповідно до Болонської декла­рації.

Для магістрантів вищих навчальних закладів.

УДК 371.134:378.22(075.8) ББК 74.58я73

ISBN 996-642-244-1 © 3. І. Слєпкань, 2005

ПЕРЕДМОВА

Реформування освіти в Україні зумовило впровадження багаторівневої системи як у загальноосвітній, так і у вищій школі. Найвищим освітньо-кваліфікаційним рівнем згідно з реформою є магістр.

Підготовка магістрів як фахівців вищого кваліфікаційно­го рівня спрямована насамперед на відбір серед студентської молоді здібних та обдарованих юнаків і дівчат, які в май­бутньому мають поповнити склад науковців із різних галу­зей та викладацький корпус вищих навчальних закладів, спеціалізованих середніх шкіл з поглибленим теоретичним і практичним вивченням окремих предметів, гімназій, коле­гіумів, ліцеїв, коледжів.

Курс «Наукові засади педагогічного процесу у вищій шко­лі» знайомить майбутніх магістрів з метою, завданнями та напрямами реформування вищої освіти, з її структурою, методологічними, психологічними й дидактичними основа­ми організації навчального процесу, особливостями педа­гогічного контролю, науково-дослідницької роботи у вищій школі, науковими і практичними засадами виховного про­цесу на сучасному етапі розвитку вищої освіти та системою післядипломної освіти.

Вивчення курсу сприятиме усвідомленню студентами при­чин, які зумовили реформування освітніх систем у розвине­них країнах світу та в Україні, змісту нової парадигми осві­ти, ідей і моделей глобальної освіти, які покладено в основу інтеграції міжнародних освітніх систем.

Сучасна парадигма освіти, зокрема вищої, ґрунтується на трьох основних принципах: фундаментальності; варіатив­ності та альтернативності; гуманізації навчально-виховного процесу та гуманітаризації його змісту. У зв'язку з реформу­ванням системи вищої освіти у посібнику схарактеризова­но види вищих навчальних закладів (класичні університети,

педагогічні, технічні, сільськогосподарські, будівельні тощо) та перспективи їхнього подальшого розвитку.

До методологічних засад вищої освіти належать систем­ний, комплексний і діяльнісний підходи до формування осо­бистості у навчально-виховному процесі. В посібнику роз­крито їх сутність і роль у системі освіти.

Унаслідок впровадження ступеневої системи освіти ви­никла потреба ознайомити студентів із причинами її вве­дення, сутністю цієї системи та законодавчою базою.

До психологічних основ навчально-виховного процесу у вищій школі вчені відносять вікові особливості студентів, проблеми мотивації, індивідуалізації та диференціації на­вчально-виховного процесу, активізації навчально-пізна­вальної діяльності, формування творчої особистості та забез­печення психологічної готовності студентів до майбутньої професійної діяльності. Значну увагу в посібнику приділе­но проблемам особистісно орієнтованої освіти.

Більшість принципів дидактики вищої школи за назвою збігається із загальнодидактичними принципами середньої школи, сформульованими свого часу Я. А. Коменським, проте зміст і шляхи реалізації їх у вищій школі мають певну специфіку.

Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі ма­ють забезпечуватися впровадженням системи стандартів, серед яких визначальну роль відіграють освітньо-кваліфі­каційні характеристики фахівця та освітньо-професійна про­грама його підготовки. Саме вони зумовлюють стратегію діяльності кафедр, деканатів і вищого навчального закладу в цілому. Якість освітньо-професійної підготовки бакалав­рів, спеціалістів і магістрів визначається нормативно-мето­дичними положеннями, що стосуються засобів педагогічної діагностики рівня освітньої та професійної підготовки, за­гального розвитку студента.

У посібнику докладно проаналізовано як традиційні фор­ми навчання (лекція, практичне і семінарське заняття, ла­бораторна робота, самостійна навчальна діяльність сту­дентів, навчальна й виробнича практики), так і відносно нові (рольові, дидактичні ігри, впровадження результатів науко­во-дослідної роботи викладачів і студентів у навчальний процес, застосування сучасних інформаційних технологій у навчальній та позааудиторній роботі, дистанційна освіта тощо).

Оскільки в більшості опублікованих навчальних по­сібників з педагогіки вищої школи методи навчання окре­мо не аналізуються, вважаємо за потрібне докладно роз-

глянути методи викладання і методи уміння у вищій школі. Особливу увагу зосереджено на моделюванні як методі на­укового дослідження і навчального пізнання.

Упродовж багатьох років одним із найважливіших зав­дань є розвиток науки у вищій школі, а також інтеграція вищої освіти та фундаментальної науки, яка сприяє фунда-менталізації вищої освіти, усуненню розриву між вищою школою та академічними установами. Наука у вищих на­вчальних закладах має перетворитися на підсистему інте­грованого науково-технічного комплексу України.

Принцип єдності науково-дослідного і навчального про­цесів надає особливого значення знанням і вмінням студентів при виконанні наукових досліджень. Постає завдання побу­дувати навчальний процес так, щоб забезпечити поєднання науки, техніки і виробництва з творчим розвитком спеціаліс­та й магістра. Важливою умовою виконання цього завдання є ефективне впровадження результатів науково-дослідної роботи в навчальний процес. Потрібно ознайомити майбут­ніх магістрів із сучасними формами організації науково-до­слідної роботи викладачів, студентів та аспірантів.

Традиційні форми, види й засоби педагогічного контролю у вищих навчальних закладах відомі магістрантам із влас­ної навчальної діяльності. Проте вони не обізнані з особли­востями планування та управління контролювальною діяль­ністю викладачів кафедр, працівників деканатів і навчаль­ної частини.

Відносно новим засобом контролю є тестування студентів упродовж семестру і в період екзаменаційних сесій. Прин­ципово новою для вищої школи є модульно-рейтингова сис­тема навчання і контролю успішності студентів. У посібни­ку зроблено спробу узагальнити досвід запровадження рей­тингового контролю успішності студентів на основі модуль­ного навчання у вищих і середніх навчальних закладах.

Найбільших змін у діяльності вищих навчальних закладів зазнала система виховної роботи серед студентів. Насампе­ред змінилися умови і ціннісні орієнтири виховання молоді, цілі й завдання, принципи, основні напрями й критерії сис­теми виховної роботи та її організаційно-методичне забез­печення. Провідні вищі навчальні заклади України та інших країн СНД активно шукають нових шляхів поліпшення ви­ховного процесу і вдосконалення традиційних його компо­нентів. У пропонованому посібнику зроблено спробу уза­гальнити досвід цієї роботи.

Окремий розділ присвячено системі післядипломної осві­ти, яка нині також зазнає реформування. У ній поряд із тра-

диційними виникли нові пріоритетні напрями розвитку, певною мірою змінилися методичні підходи до організації навчання у цих закладах. Майбутні магістри мають бути обізнані з усіма особливостями післядипломного навчання як ланки в системі неперервної освіти.

Розглянуто також передумови приєднання системи вищої освіти України до Болонського процесу, основною метою якого є формування загальноєвропейського освітнього про­стору. Згідно з Болонською декларацією вища освіта стає трирівневою: до бакалавратури та магістратури додається аспірантура, після успішного завершення якої випускникові присвоюється науковий ступінь доктора. У посібнику ви­кладено особливості організації навчального процесу у ви­щому навчальному закладі відповідно до Болонської декла­рації.

МЕТОДОЛОГІЧНІ основи ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

₁

Розділ

§ 1. Мета і завдання курсу.

Вища освіта як органічна складова

системи неперервної освіти

1. Мета і завдання курсу «Наукові засади педагогічного про­цесу у вищій школі». Його структура.

2. Мета і завдання вищої освіти на сучасному етапі розвит­ку суспільства.

3. Світові тенденції розвитку вищої освіти.

1 Курс «Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі» має на меті ознайомити студентів — майбутніх

магістрів із цілями, завданнями вищої освіти та напрямами її реформування, з її структурою, методологічними, органі­заційними, психолого-педагогічними основами навчально-виховного процесу, особливостями науково-дослідної ро­боти та науково-педагогічними основами організації після-дипломної освіти в закладах, які її забезпечують.

Вивчення курсу має забезпечити підготовку магістрів до педагогічної діяльності у вищій школі, до педагогічної прак­тики, яку доцільно проводити при відповідних кафедрах факультету. На виконання цього завдання спрямовані та­кож спецкурси, практичні заняття, присвячені сучасним пе­дагогічним та інформаційним технологіям.

За радянських часів не було спеціальної системи підго­товки педагогічних кадрів для вищої школи. «Фактично викладач вищої школи — це не спеціальність і не кваліфіка­ція, а посада», — зауважив Г. Атанов¹.

На одній із нарад у Державному комітеті з народної осві­ти Н. Тализіна наголошувала: емпіризм, хвилинність на­стільки розклали вищу школу, що тепер поставити її на пра­вильний шлях — річ дуже не проста.

¹ Атанов Г. А. Возрождение дидактики — залог развития высшей школы. — Донецк, 2003. — С. 7.

Докорінні зміни, що сталися в соціально-економічних умовах суспільства, висунули вимогу впровадження науко­во обґрунтованої підготовки викладацьких кадрів для ви­щої школи. Така підготовка передбачає не лише глибоке во­лодіння предметною галуззю, до якої належить навчальна дисципліна, а й науковими основами викладацької діяль­ності. Одним із реальних шляхів такої підготовки є магі­стратура.

У Законі «Про освіту» мету вищої освіти сформульо- 2 вано так: «Вища освіта забезпечує фундаментальну нау- кову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадя- нами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації»^. Стратегічні завдання системи вищої освіти, її пріоритетні на- прями реформування були викладені у Державній націо- нальній програмі «Освіта» («Україна XXI століття»).

За останні двадцять років у вітчизняній системі вищої освіти відбулися істотні зміни:

4. з навчальних планів вищих навчальних закладів зник­ли такі суспільно-політичні дисципліни, як історія КПРС, історичний і діалектичний матеріалізм, науковий комунізм та ін. Натомість з'явилися ідеологічно нейтральніші: істо­рія України, політологія, філософія, економічна теорія;

5. посилився процес рівневої і профільної диференціації навчання у вищій школі; навчальні заклади дістали право складати власні (авторські) навчальні плани і програми; студенти мають можливість по-різному реалізувати власні освітні маршрути: здобувати одночасно дві і навіть три спе­ціальності, через короткий час після завершення навчання отримувати інший фах; вступати на другий або третій курс вищого навчального закладу після закінчення коледжу відповідного профілю; з'явилися бакалавріати й магістра­тура;

6. набули розвитку різні форми вищої загальної серед­ньої, професійно-технічної освіти, внаслідок чого з'явилися комплекси «школа—ВНЗ», «вище професійне училище— ВНЗ», «технікум—ВНЗ» із підключенням підготовчих кур­сів і відділень. Існують коледжі та середні школи, що актив­но співробітничають з вищими навчальними закладами, відкрилися лекторії та консультаційні пункти для абітурієн­тів, що мають забезпечити не тільки якісну професійну орієн-

¹ Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону Україн­

ської РСР «Про освіту». — К., 1996. — С. 21.

тацію, а и можливість дострокового складання вступних іспитів;

7. у багатьох колишніх інститутах, що стали університе­тами та академіями, різко збільшилася кількість спеціаль­ностей і профілів підготовки випускників, надаються освітні послуги;

8. у системі вищої освіти поступово впроваджуються су­часні інформаційні технології, з'явилася можливість корис­тування Інтернетом, поширюється дистанційна освіта як нова освітня технологія;

9. у цілому зник розподіл випускників на роботу з обо­в'язковим відпрацюванням визначеного терміну;

10. викладачі й студенти знають, що частина випускників не працюватиме за спеціальністю.

Нині у світі 42 % випускників вищих професійних навчаль­них закладів міняють фах упродовж перших двох років після закінчення навчання. В розвинених капіталістичних країнах спеціаліст з вищою освітою міняє професію в середньому 4— 5 разів. Це пояснюють тим, що робота в одній галузі, на одному місці упродовж всього життя призводить до дегра­дації особистості. Звичайно, є професії, де людина різко не змінює роду діяльності (наприклад лікаря). Такі чинники зумовлюють потребу підвищення значущості фундамен­тальної складової вищої освіти і функціональної грамот­ності — того шару надпрофесійних освітніх компонентів, які є універсальними (володіння іноземною мовою, основами інформатики та обчислювальної техніки, економічні знан­ня тощо);

8) відкрилася велика кількість недержавних вищих на- вчальних закладів. Майже в усіх таких закладах, поряд із навчанням молоді за державним замовленням (безоплатно), частина студентів навчається на платній основі. В багатьох провідних вузах України різко зросла кількість студентів- іноземців, які навчаються на комерційній основі.

Упродовж кількох десятиріч у всіх країнах світу знач-

3 но зросла потреба юнаків і дівчат у вищій освіті. Це

зумовлено тим, що після Другої світової війни у сфері ви­щої освіти склалися нові умови і тенденції:

• збільшується число наукоємних виробництв, для ефектив­ної роботи яких понад 50 % персоналу має складатися зі спеціалістів з вищою або середньою спеціальною освітою. Це зумовило швидке кількісне зростання вищої школи;

• інтенсивно зростає обсяг наукової і технічної інформації (майже удвічі протягом 7—10 років), і кваліфікований спе­ціаліст повинен мати здібності й навички саморозвитку

та включатися в систему неперервної освіти й підвищен­ня кваліфікації;

• швидко змінюються технології, що спричинює моральне старіння виробничих потужностей упродовж 7—10 років. Такі умови потребують від спеціалістів ґрунтовної фун­даментальної підготовки і здатності швидко оволодіва­ти новими технологіями;

• на перший план виходять наукові дослідження, які про­водяться на стику різних наук (біофізика, молекулярна ге­нетика, фізична хімія та ін.); успіху в них можна досягти лише за наявності широких і фундаментальних знань та вміння працювати колективно;

• з'явилися потужні зовнішні засоби активізації розумової діяльності. Це приводить до автоматизації не лише фізич­ної, а й розумової праці, неалгоритмічної, тобто еври­стичної, діяльності, й зумовлює потребу в спеціалістах, які здатні до такої діяльності;

• зросла кількість людей, залучених до наукової та інших видів складної діяльності;

• дедалі більше зростає продуктивність праці у промисло­вості й сільському господарстві, що дає змогу зменшити частку населення, зайнятого в матеріальному вироб­ництві, і збільшити чисельність фахівців, які працюють у галузі науки, культури і духовної творчості;

• зростає добробут і грошовий прибуток населення, що зу­мовлює зростання платоспроможного попиту на освітні послуги.

Важливість вищої освіти підтверджують і такі факти. На заводах Форда (США) 97 % робітників, прийнятих після 1991 р., мали вищу освіту, що, очевидно, виявилося вигід­ним. Такий працівник є відповідальним, він може швидко змінити кваліфікацію, краще засвоює нові знання і прогре­сивні технології.

На нафтопромислах Тюмені виявилося вигідніше ком­плектувати бригади бурильників з числа безробітних інже­нерів різних спеціальностей. Дослідженнями виявлено такий факт: стомленість у бригаді інженерів за інших однакових умов наприкінці зміни була нижчою, ніж у бригаді робіт­ників, оскільки інженери працювали в оптимальному ре­жимі, а робітники гаяли час на спроби порозумітися, пере­кури, очікування вказівок керівництва тощо.

Вища школа індустріально розвинених країн оперативно відреагувала на такі зміни і вимоги часу в складному багато­плановому процесі реформування новими тенденціями: демо­кратизацією, фундаменталізацією, гуманізацією і гуманітари-

1