- •Тема 1. Система вищої освіти в україні
- •2. Структура вищої освіти в Україні
- •3. Стандарти вищої освіти
- •1. Історія розвитку вищої освіти в Україні
- •2. Структура вищої освіти
- •3. Стандарти вищої освіти
- •Тема 2. Болонський процес та розвиток вищої освіти в україні
- •2. Організаційна структура Болонського процесу
- •3. Кредитно-модульна система
- •Тема 3. Форми організації навчальної діяльності у вищому навчальному закладі
- •2. Семінарське заняття, підготовки студента до семінарського заняття
- •3. Практичне заняття як форма навчального заняття
- •4. Лабораторне заняття
- •5. Факультатив, спецкурс, спецсемінар
- •6. Самостійна робота студента
- •7. Навчальна і виробнича практики
- •Тема 4. Бібліотека вузу. Роль бібліотеки в організації навчальної діяльності студента
- •1. Сучасна бібліотека вищого навчального закладу
- •2. Роль бібліотеки у організації навчальної діяльності студента
- •1. Сучасна бібліотека вищого навчального закладу
- •2. Роль бібліотеки у організації навчальної діяльності студента
- •Тема 5. Студентське самоврядування
- •1. Студентське самоврядування у вищій школі.
- •2. Українська асоціація студентського самоврядування
- •1. Студентське самоврядування у вищій школі
- •2. Українська асоціація студентського самоврядування (уасс)
- •1. Економічна освіта на сучасному етапі
- •Основні заходи щодо розвитку економічної освіти
Тема 2. Болонський процес та розвиток вищої освіти в україні
1. Історія розвитку Болонського процесу.
2. Організаційна структура Болонського процесу.
3. Кредитно-модульна система.
1. Історія розвитку Болонського процесу
Передісторія Болонського процесу сягає 1954 року, коли у Парижі держави-члєни Ради Європи підписали Європейську культурну конвенцію, в якій було наголошено на необхідності запровадження політики спільних дій, спрямованих на збереження європейської культури та заохочення її розвитку. Конвенція наголошувала на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них європейської культури.
Болонський університет, найстарший університет в Європі, не випадково став ініціатором міжурядової міжнародної реформи у 1999 році. У 1986 цей навчальний заклад виступив із пропозицією створення Великої Хартії університетів (Magna Charta Universitatum), яка була розроблена і остаточно підписана в Болоньї у 1988 році, з нагоди урочистого святкування 900-річчя Болонського університету. У цьому документі закладено важливі основи „автономії університетів". Університет визначається як „охоронець традиції європейського гуманізму" що „постійно прагне до досягнення універсального знання, перетинає географічні і політичні кордони і затверджує нагальну потребу взаємного пізнання і взаємодії різних культур". Одним із засобів реалізації цієї програми було визначено те, що університети „стимулюють мобільність викладачів і студентів, а також запроваджують спільну політику в питаннях рівного статусу, звань і іспитів без упередженого ставлення до національних дипломів". Тому мобільність і взаємовизнання дипломів і стали чинниками Болонського процесу, що було закладено у Великій Хартії університетів, до якої приєдналися більше 80 університетів країн Європи.
Важливою передумовою Болонського процесу стала Сорбонсь-ка декларація 1998 року, прийнята з нагоди урочистого святкування 80О~-річчя паризького університету. Декларація укладена чотирма міністрами освіти європейських країн: Франції, Німеччини, Італії і Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії. Чотири міністри взяли на себе зобов'язання «просувати загшіьну структуру рекомендацій, спрямованих на вдосконалення зовнішнього визнання та мобільності студентів з їх подальшим працевлаштуванням".
Болонський процес завдячує своєю назвою так званій Болонській декларації, яка була підписана 19 червня 1999 року і італійському місті міністрами вищої освіти 29 європейських країн. З цього моменту починається офіційна історія реформи, кінець якої було зафіксовано 2010 роком. У „Болонській декларації" було визначено основні цілі реформи і порядок її розвитку. Болонський процес розвивається через „програми дій", що затверджуються на міжнародних міністерських Конференціях кожні два роки.
У 2001 році така конференція відбулася у Празі (Прага 2001). Два роки потому ця практика була продовжена у Берліні (Берлін 2003), Бергені (Берген, 2005), і Лондоні (Лондон, 2007). У 2009 році така конференція проведена в Льован-ля-Ньов (Льован-ля-Ньов, 2009) (Бельгія).
Болонський процес розвивається через міжурядові міжнародні Конференції, що відбуваються кожні два роки у різних країнах. Основний документ, який підписують на кожній з міжурядових міжнародних Конференціях усі країни, що приєдналися Болонського процесу, має назву комюніке. Цей документ резюмує стратегічні напрямки реформи, основні досягнення за останні два роки, і містить у собі-певний набір рекомендацій на майбутнє. Так, окрім Болонської декларації (1999), Празьке комюніке (2001), Берлінське комюніке
(2003), Бергенське комюніке (2005) і Лондонське комюніке (2007) є основними офіційними документами Болонської реформи.
У квітні 2009 року відбулася конференція у Льовен і Лувен-ла-Ньов (Бельгія), де прийнято комюніке «Болонський процес 2020 -Європейський простір вищої освіти у новому десятиріччі»
Наступна зустріч відбулася під час конференції, яка святкувала десяту річницю Болонського процесу і яка відбулася у Будапешті та Відні 11-12 березня 2010 року. Чергова міністерська конференція (Болонського процессу) відбудеться у Бухаресті, Румунія, 27-28 квітня 2012 року. Наступні конференції відбудуться 2015, 2018 та 2020 року.