2£Уртовина скажена в'ється в полі.

Дж свище вітер. Вже нема доріг.

Акт

Й провідний дзвін ніхто б учуть не зміг, Жадання повний вдома буть, — ніколи! Инакше, як до хаоса сваволі, Вести не може божевільний сніг. Елегій чарівних та знання любих втіх 3£же не знати нам у сніговім околі. Кривавий розіп'явсь над світом смог, Розпуста з голодом ведуть танок... Д нам?.. Чи жде нас де краси країна? І глас роздавсь, мов великодній дзвін: «Надії промінь я — не труп, не тінь, Д край краси і правди — Україна!»

Подеколи аналогічну функцію у вірші, названому Іваном Ве- личковським «пресікаємим», виконують кінцеві (телевірш) або внутрішні (мезовірш) літери:

МногДя із не Сущих Созда сей твоРенІА ДаДІм ХеРувИмСькую ТОму піСнь хВАленія. МАю Миру дАТИ Радость І соДІлоВАти слАдость.

Підкреслені літери означають: МАРІА ДІВА МАРІА. Такий вірш ще називається акромонограмою (грец. akros — зовніш­ній, крайній, monos — «дин і gramma — знак, літера). О. Квятковський вживає цей термін у значенні «зіткнення» (анадиплосис).

Акромоногр£ма — див.: Акровірш.

Аксіолбгія (грец. axios — цінний і logos — слово, вчення) — в літературознавстві і мистецтвознавстві — вчен­ня про художні цінності. На основі розуміння природи худож­ніх цінностей літературознавці розробляють теорію літера­турної критики, сприймання та інтерпретації творів літерату­ри, їх функціонування серед різних читацьких кіл.

Аксібма (грец. axiöma — загальноприйнятне, безпе­речне) — твердження, судження, істинність якого є самооче­видною. У процесі міркування, побудови теорії приймається без доведення, аргументування. Розмаїті види А. вживаються в математичній логіці. В літературознавстві А. не має власне термінологічного статусу, але використовується для виділен­ня загальноприйнятих або вживаних як самоочевидні в пев­ній системі понять, положень, тверджень (Якобсон Р. Работы по поэтике. — М., 1987).

Акт (лат. actus — рух, дія) — закінчена частина дра­матичного твору, завершена подією, яка зумовлює наступний розвиток сюжету. Під час вистави А. розмежовуються ант­рактами. Еллінській драмі А. не властивий. Сучасні п'єси ма­ють від одного до п'яти А., як і твори римських драматургів, В. Шекспіра, класицистів і т. ін.

Актуалізація

Актуалізіція (лат. actualis — дійовий, справжній, ни­нішній) — використання зображально-виражальних засобів художнього мовлення таким чином, що вони здаються не­звичними, одивненими, деавтоматизованими. Це стосується пожвавлення внутрішньої форми слова, індивідуальних тро­пів, розмаїтих випадків іронії, гри словами, моментів периф­растичного позначення. А. співвідноситься з «автоматизаці­єю» або, за висловлюванням JI. Щерби, постає в «обґрунтова­них відступах» від мовних нормативів, зумовлює смислове переінакшення мовних елементів у художньому тексті.

Актуальність худбжнього твбру — суголосність художнього твору (передусім його тематики, проблематики) із сучасністю, його відповідність потребам і смакам читачів того часу, коли твір написаний, опублікований або перебуває у процесі читання (рецепції). А. х. т. — один із критеріїв його оцінки в соціологічній критиці. Проте актуальність у мистец­тві не конче пов'язана безпосередньо з життєвим матеріалом, проблемами, які потребують негайного розв'язання в сус­пільстві (політичними, економічними, моральними, релігій­ними). За умов жорсткої цензури, духовного гніту А. х. т. ви­ражається завуальовано з допомогою езопової мови, парабо- лічності, алюзій тощо. Твори на історично віддалені від часу написання теми стають актуальними («Неофіти» Т. Шевчен­ка, драматургія Лесі Українки, «Четвертий вимір» Р. Івани- чука). Довершені художні твори, виповнені загальнолюдсь­ким змістом, зберігають актуальність для читачів різних епох здатністю збуджувати естетичну насолоду.

«Акты, относящиеся к истбрии Западной Россйи, сбб- ранные и Йзданные Археографическою комйссиею» — акти у 5-ти т., видані у Петербурзі 1846—53. Для письменства і для всіх, хто цікавиться літературою, вони можуть правити за джерело вивчення історії України, що подана тут у вигляді документів за період 1340—1659 разом із документами, які стосуються тогочасної Білорусі та Литви.

«Акты Южной и Западной Россйи» (повна назва «Ак­ты, относящиеся к истбрии Южной и Зіпадной Россйи, сбб- ранные и Йзданные Археографйческою комйссиею») — акти, які з'являлися впродовж 1863—92 у Петербурзі в 15-ти т. Тут були опубліковані грамоти києворуських та литовських кня­зів, документи про національно-визвольну війну 1648—54, матеріали полемічної літератури (Іван Вишенський та ін.), твори й листи Ісаї Копинського, Мелетія Смотрицького, Пет­ра Могили та ін., важливі факти про діяльність братств тощо, які мають велике значення для осмислення історії українсь­кої нації, її культури та літератури.

Акцбнт (лат. accentus — наголос) — у мовознавстві — 1) виділення силою і тривалістю вимови складу в слові (наго-