Психолбгія твбрчості

ін.), викликала неабиякий інтерес для Т. Манна, Ф. Кафки, Дж. Джойса, С. Цвейга, А. Бретона, Д. Лоуренса, М. Фріша, Т. Вільямса, М. Кундери, Ф. Фелліні, П. Пазоліні, П. Пікас­со, С. Далі та ін., реалізовувалася у напрямах літературознав­чих і мистецтвознавчих досліджень. Вона живила психоана­літичну критику та культурологію. Відгалуженням від П. вважається аналітична психологія К.-Г. Юнга та індивідуаль­на психологія А. Адлера, О. Ранка (обстоював ідею травми на­родження), що постали як заперечення фройдистського пан- сексуалізму. Деякі ознаки П. помітні і в екзистенціалізмі (Ж.-П. Сартр, А. Мальро, С. Дубровський), структуралізму (Ж. Лакан, Р. Барт), позначився він також і на американ­ському соціологізованому неофройдизмі (Е. Фромм, К. Гор­ні, А. Кардінер), на археологічно зорієнтованій «викриваль­ній герменевтиці» П. Рікьора, коли індивід мусить шукати порятунку в ілюзорному світі одухотвореності, декодуючи неусвідомлене та потаємне, винесене на загальний перегляд. Більшість постмодерністських уявлень П. постала завдяки поглядам Ж. Лакана, який надав першорядного значення де- центруванню та процесу плюралізації, усунув тенденції кон­тролю, замінені «маскою смерті», тобто нейтральним полем проекції неусвідомленого дискурсу суб'єкта. На його погляд, Его не може перебувати у центрі психіки, а постійно зміщу­ється, внеможливлюючи нарцисизм, спротив чи концепту­альне завершення, постійно спрямовуючись до іншого. Від­так усувається конфліктна напруга. Тенденція П. помітна бу­ла і в працях українських дослідників проблеми художньої дійсності: до певної міри «Із секретів поетичної творчості» І. Франка, «Шевченко у світлі фрейдизму» (1916), «Психоло­гія замислу поеми Словацького "У Швейцарії"» та «Творча особистість Жеромського» Ст. Белея (1936), «Психоаналіз і художня творчість: Критичний аналіз» (1980), «Психоаналіз: від несвідомого до "втоми від свідомості"» Л. Левчук (1986), «5 етюдів: Підсвідомість і мистецтво» А. Макарова та ін. Особливо позначився П. на модернізмі. Його присутність по­мітна в експериментальній прозі В. Винниченка, В. Домонто- вича, романістиці В. Підмогильного, у деяких стильових тен­денціях, зокрема сюрреалізмі, драмі абсурду. Дещо відмінні базові принципи віднаходили у П. авангардисти (дадаїсти, французькі сюрреалісти та ін.), використовували їх для своїх деструктивних, епатаційних форм самоствердження.

Психолбгія твбрчості — відносно самостійна галузь наукових досліджень, предметом яких є процес виникнення (творення) художніх цінностей та їх естетичне сприймання. Ц. т. — міждисциплінарна наука, що сформувалася на рубежі XIX—XX ст., на межі психології, мистецтвознавства і соціо­логії. Її становленню сприяли успіхи загальної психології, ви-

Пуінт

никнення експериментальної психології, психоаналізу, а та­кож оформлення психологічної школи в літературознавстві. Основні методи П. т. — самоспостереження митців (інтро­спекція), аналіз їх записних книжок, рукописів, спостере­ження за процесами творчості і сприймання, анкетування, експерименти із застосуванням спеціальних приладів, екс­пертні оцінки тощо. Серед відомих учених, які працювали і працюють у галузі П. т., — О. Потебня, І. Франко, М. Рубакін, JI. Виготський, М. Арнаудов, О. Цейтлін, Р. Якобсон, О. Ко­вальов, М. Теплов, О. Костюк, Г. В'язовський, М. Година, Р. Піхманець та ін. У П. т. розглядаються такі етапи (фази) творчого процесу: виникнення творчого задуму, його вино­шування; втілення творчого задуму, «муки творчості»; об­робка, шліфування першого варіанта твору; сприймання ре­ципієнтами різних типів завершеного твору. Особлива увага звертається на проблеми художнього таланту та його вчасно­го діагностування; природи і ролі інтуїції та уяви; ролі в творчому процесі підсвідомого і свідомого; умов збереження довголітнього творчого потенціалу; причин, що зумовлюють індивідуальну неповторність сприймання художніх творів (див.: Дар; Сприймання творів художньої літератури; Та­лант; Теорія літератури).

Пуінт (франц. pointe — вістря, гострий кінець, лезо) — гостродраматичне завершення ліричного сюжету у ліричному (драматичному чи епічному) творі, найвищий прояв градації: [...] увігнав заступ у землю хотів докопатися до джерела а докопався до крові (А. Крат).

П. притаманний також байкам, притчам та ін. жанрам, які за­вершуються лаконічним або афористичним висловом. Термін «П.» вживається у балеті — танець на кінчиках пальців ніг.

Публіцистйчна лірика — тенденційні ліричні твори, в яких виражаються актуальні світоглядні, політичні та ін. погляди. Предметом П. л. є цінності ідеологічні, соціальні, подеколи за рахунок естетичних. Мета вірша — утвердження або заперечення якоїсь думки. Часопростір (хронотоп) вірша конкретизований. Розвиток ліричного сюжету — це хід поле­міки, притаманний певному поетові. Адресат віршів подвій­ний — конкретна особа, група, а також широке коло читачів. Спосіб поетичного вираження — художня декларація. У пуб­ліцистичних поезіях знаходять втілення такі специфічні властивості публіцистичного образу, як персоніфікація по­нять, народження образу з ідеї, таке злиття емоційного з ра-

Пунктуація

ціональним, при якому метафоричність чіткіше окреслює думку. Образ-деталь, образ-теза, образ-символ, образ-алего- рія знаходять у них безпосереднє застосування. П. л. дає уяв­лення про велике, загальне, переконує силою емоційної дії, а не логікою фактів, хоч і факт сам по собі може мати значення, але в контексті емоційного зворушення. Іноді достатньо ство­рення емоційно переконливої картини, з якої й випливає від­повідний висновок (наприклад, у вірші «Божевільний авто­мобіль» І. Драча). У публіцистичних віршах поети прагнуть показати об'єкт утвердження або заперечення для того, щоб через його зображення підвести читача до справедливості сво­єї декларації, лірико-публіцистичного висновку («Дорога на Чорнобиль» Б. Олійника; «Балада про вчителя», «Шабля Бог­дана Хмельницького» І. Драча). П. л. має свої жанрові форми: відкритий лист, репортаж, щоденник, послання, монолог таін.

Пунктуіція (лат. punctuatio, від punctum — крап­ка) — 1) система графічних позаалфавітних знаків (розділо­вих), які становлять разом із графікою та орфографією основні засоби писемної мови; головне призначення П. — членування та графічна організація писемного (друкованого) тексту; 2) правила, які кодифікують норми пунктуаційного оформлен­ня писемного тексту; складаються історично для кожної мови; 3) розділ мовознавства, який вивчає закономірності системи П. і норми використання розділових знаків. Загаль­ноприйнята система П. загалом забезпечує логіко-смислове і синтаксичне членування тексту, однак вона далеко не завжди задовольняє вимоги художнього, передусім поетичного, текс­ту. Тому письменники нерідко вдаються до авторських розділо­вих знаків. Це т. зв. поетична П. — свідоме відхилення від нор­мативної П. та її індивідуально-авторське використання у ху­дожньому творі, що сприяє поглибленню семантики, підви­щенню експресивності та ритмічної організації висловлення. Розділові знаки, і нормативні, і авторські, замінюють на пись­мі інтонаційні засоби усного мовлення, створюють необхідні задля авторської інтерпретації паузи з метою окреслення, на­голошення слова, словосполучення. Водночас поетична П. є не тільки знаком паузи чи потрібної інтонації, а й самостій­ним смисловим елементом, скажімо, засобом пригальмуван- ня зорового сприйняття: «А земля — цвіте!» (Є. Плужник); «Щось мріє гай —/ Над річкою. / Ген неба край —/ Як золо­то» (П. Тичина). Поетична П. властива також і прозі: «Коли смеркається — електрика починає красти відблиски фарб» (Ю. Яновський); «Усіх прихистила Україна — господарів і заброд, для усіх однаково легка або важка її земля — хто має право судити мертвих?» (Р. Іваничук). В поезії XX ст. трап­ляються випадки повної відмови від будь-якої П.: «А я у гай ходила / по квітку ось яку / а там дерева люлі / і все отак зо-

Пурйзм

зулі / ку/ку» (П. Тичина); «Мить / І заплакали пальці її / Мить / Засміялися пальці / І рояль почав танути» (М. Він­грановський).

Пурйзм (франц. purisme, від лат. purus — чистий) — 1) позірне прагнення до чистоти й суворості моралі; 2) надмір­не прагнення зробити недоторканними якісь норми мови, ске­ровані на усунення іншомовних елементів, насамперед у лек­сиці, словотворенні й синтаксисі, і заміну їх неологізмами чи народномовними конструкціями. Гіпертрофований П. збід­нює стилістичне багатство мови й утворює зайві лексичні дуб­лети, поглиблюючи різницю між розмовною й літературною мовою.

П'ятивірш — п'ятирядкова строфа за схемою риму­

вання абааб:

Лггературознавчиї 1

Л ітерату рознавч и й 3

СЛОВНИК-ДОВІДНИК 3

Б 5

В 4

— u u /— и и / — // u u /— u u /— u u /— и. 48

и — /и — /и— /—. 57

Д 77

Є 146

п 2

щ 25

ю 26

Шйфр (франц. chiffre — цифра) — у бібліотечній спра­ві — умовне позначення місця книги на бібліотечних поли­цях, документальних матеріалів — в архівосховищах. Існує багато ін. застосувань Ш., зокрема при обробці інформації на електронно-обчислювальних машинах.

Шістдесятники — творче молоде покоління 60-х XX ст., сформоване в період тимчасового «потепління» радян­ського режиму, осудження сталінізму та часткової реабіліта­ції деяких представників «розстріляного відродження». Ви­никнувши спочатку у вигляді культурницького руху (Клуб творчої молоді в Києві, 1959; «Пролісок» у Львові, 1961 то­що), це явище невдовзі перетворилося на опозицію владним структурам, набуло загальнонаціонального значення. Най­повніше, найяскравіше воно проявилося у літературі, що за­знала оновлення художніх форм, патетики романтизованого гуманізму, пожвавлення неонародницьких тенденцій та усві­домлення тяглості національних цінностей. Подіями тих літ стали неординарні дебюти І. Драча, М. Вінграновського, В. Симоненка, В. Голобородька та ін. поетів. Творче поколін­ня Ш. не обмежується одним десятиліттям. До них належать

Шкільні дріма

автори, які ввійшли в літературу у 50-ті (Д. Павличко, Ліна Костенко) або розкрили можливості свого таланту на межі 60—70-х (Б. Олійник, В. Забалканський). Термін «Ш.» стосу­ється також представників інших літературних родів та жан­рів — прозаїків Є. Гуцала, В. Дрозда, В. Міняйла, Гр. Тютюн­ника, Вал. Шевчука та ін., літературних критиків та літерату­рознавців І. Дзюбу, І. Світличного, Михайлини Коцюбинської, В. Іванисенка та ін., публіцистів В. Чорновола, Ю. Бадзя та ін. У межах Ш. не спостерігалося ні стильової, ні ідейної одно­стайності. Коли одна їх частина сподівалася на ілюзорне оживлення соціалістичного реалізму, поділяла комуністичні догми, то інша — вивільнилася з-під їх засилля, знаходячи художні цінності на іманентній основі мистецтва, несумісній з імітат-літературою. Це властиве творчості В. Голобородька, М. Воробйова, С. Вишенського, М. Григоріва, В. Кордуна — представників т. зв. київської школи. Стосується це і творчос­ті дисидентів (В. Стус, І. Світличний, І. Калинець, М. Осад­чий, Є. Сверстюк та ін.), переважна частина яких на початку 60-х входила до гурту І. Світличного, що відразу став куль­турним та духовним осередком відроджуваного українства. Тут не лише відновлювалася етногенетична пам'ять, обстою­вались високі естетичні критерії, а й закладалися принципи гуманістичного змісту та національного значення, які вик­ристалізувались у діяльності Гельсінської спілки (1976), го­тували ґрунт для проголошення незалежної України. Тому дисиденти зазнавали постійних репресій, а «в'язнична пое­зія», за словами М. Осадчого, стала «альтернативною до офі­ційної літератури соціалістичного реалізму». Творчість Ш. мала вплив і на представників старшого покоління, зумовлю­ючи оновлення їхнього доробку (М. Рильський, М. Бажан, Л. Первомайський, А. Малишко, І. Муратов та ін.).

Шкільні дріма — жанр латиномовної релігійної дра­матургії, що виник на межі XV—XVI ст. в країнах Західної Європи. Походження Ш. д. пов'язане із статутом церковних та світських навчальних закладів, в яких сценічні вистави бу­ли обов'язковими для засвоєння латини. Особливого поши­рення набула завдяки єзуїтам, захопленим інтерпретацією біблійних та міфологічних сюжетів, передусім тих сакраль­них джерел, що стосувалися історії католицької церкви. Ш. д. спочатку розвивалася у католицько-християнському та антично-класичному напрямах. У ній вплив античної тра­диції (стислий виклад, наявність епілога тощо) поєднувався із середньовічною (відсутність єдності часу та місця, змішу­вання трагічного й комічного і т. п.) та ренесансною. Часто Ш. д. складалася з п'яти актів, після кожного з них виступав хор. Вистава організовувалась переважно до Різдва, Великодня тощо. В Україні Ш. д. поширилась (через Польщу) у XVII— XVIII ст., створювалась викладачами та учнями духовних (братських) шкіл, спрямовувалась проти експансії католи- «Шляхй мистёцтва»

цизму. Основна її віршова форма — силабічна, писана україн­ською книжною мовою. Із збережених ПІ. д. найдавніша — «Олексій, Божий чоловік» (1674). З останніх найвизначні­ших творів цього жанру були трагікомедія «Володимир» Фео­фана Прокоповича (1705), присвячена гетьманові І. Мазепі, та п'єса невідомого автора «Милість Божа, од неудоб носимих обид лядских чрез Богдана Зиновія Хмельницкого, преслав­ного войск Запорозких, свободившая...», поставлена 1728. До Ш. д. на біблійні сюжети додавалися інтермедії.

«Шліх» — місячник літератури, мистецтва та громад­ського життя. Виходив у Москві (1917) та Києві (1918—19) за редакцією Ф. Коломийченка. Містив твори українських пись­менників, критиків, літературознавців, істориків, публіцис­тів. Висвітлював шляхи розвитку української літератури, мистецтва, порушував проблеми громадсько-культурного життя. Виник у березні 1917 на хвилі революційного підне­сення в Україні, коли вже хитався царат, коли, як наголошу­валося у вступній статті першого номера, «ніколи в історії не було так повно поставлено перед українським народом вогня­не питання: бути, чи не бути». Об'єднав тодішні визначні сили української літератури (Ольга Кобилянська, А. Кримсь­кий, Галина Журба, В. Самійленко, М. Рильський, Г. Чуп­ринка, М. Філянський, М. Шаповал, М. Чернявський, Г. Хот- кевич, П. Тичина, Христя Алчевська, Олександр Олесь, І. Ли­па, М. Жук та ін.). Містив статті з питань музики, театру, жи­вопису, бібліографічні огляди поточної художньої та наукової літератури (А. Товкачевський, Софія Русова, Ю. Меженко, О. Грушевський, М. Марковський та ін.). Крім оригінальних творів, тут друкувалися переклади з Г. де Мопассана, А. Шніц- лера, Г. Д'Аннунціо, Ш. Бодлера та ін. Відстоював права українського народу на вільний розвиток української мови й літератури, на «поширення, піднесення і розквіт рідної куль­тури на початках самостійності України при федеративній згоді з іншими країнами». Культивував плюралізм поглядів у галузі громадсько-політичного і духовного життя. На базі журналу діяло видавництво «Шлях».

«Шляхй мистёцтва» — літературний журнал Головпо- літосвіти. Виходив 1921—23 у Харкові. Редагували журнал В. Еллан (Блакитний), Г. Коцюба, В. Коряк. Вийшло п'ять номерів. Часопис мав розділи: «Поезія», «Красне письмен­ство», «Мистецька трибуна», «Бібліографія», «Мистецька хроніка». Друкувалися поезії Юліана Шпола (М. Яловий), Я. Мамонтова, В. Алешка, М. Хвильового, М. Лебединця, О. Коржа, І. Кулика, В. Еллана, М. Семенка, П. Филиповича, М. Йогансена, В. Сосюри, П. Тичини, В. Поліщука, Гео Шку- рупія, І. Сенченка, М. Терещенка, М. Доленга, Т. Осьмачки та ін. Прозу представляли «Блакитний роман» Г. Михай­личенка, твори В. Підмогильного, Г. Косинки, А. Головка, М. Хвильового та ін. У прозі домінували малі жанрові фор-

Шпільман

ми з яскравою символікою, глибинним підтекстом, склад­ною асоціативністю, пов'язаною з реаліями подій 1917—20. Із літературно-критичними статтями на сторінках місячника виступали І. Кулик, І. Айзеншток, М. Йогансен, В. Коряк, Ю. Меженко. Розділи «Бібліографія» та «Мистецька хроніка» подавали досить розмаїту картину літературного життя.

Шпільман (нім. Spielmann, від spielen — грати, жар­тувати ) — мандрівний поет і музика.

«Штрихові стилістика» — заміна довгих описових пе­ріодів лаконічною фіксацією зображення, міркувань оповіда­ча або персонажа. Швидка зміна переживань та настроїв пе­редається стислими «мазками», «штрихами». Задля цього використовуються номінативні мовні конструкції, дієслівні градації, еліпси, фігури умовчання тощо. В українській прозі прийоми «Ш. с.» спорадично використовували Марко Вов­чок, JI. Глібов та ін. Особливого поширення вона набула у мо­дерністській літературі на початку XX ст., зокрема в імпре­сіоністичній прозі М. Коцюбинського, в експресіоністичній В. Стефаника та ін. «Ш. с.» притаманна новелістиці (Г. Ко­синка), кіноповісті (О. Довженко), поезії (Є. Плужник). Приклад «Ш. с.» — вірш «Га?» авангардиста В. Хмелюка: Глянь, пристань! Крамар Сагайдачний кармазинне військо веде. Поясами парчевими підперезане, ген там за горбами. Ой, жах, темінь угорі. Блиск бляшаний сріблом гуде. З заході їздці розлючені. Димний гамір хмари підпер. Горить степ стрілами [...]. Див.: Асиндетон.

Ш^мка, або Чабарішка, — народна танцювальна та жартівлива пісня. Складається з однієї-двох чотирирядкових строф. Це, власні, восьмискладовий двоколінний рядок, поді­лений на дві ритмічні групи (4+4), на які припадає здебільшо­го однакова кількість наголосів. Римування парне, клаузули окситонні та парокситонні:

Ой мій милий // умер, умер Та в коморі // дуду запер, А я пішла // муки брати, Стала мені // дуда грати.

Розмір Ш. трапляється і в піснях серйозного змісту. До цієї форми зверталися українські поети: Т. Шевченко в пісні коб­заря «Отак чини, як я чиню...» (поема «Гайдамаки»), С. Ру- данський («Повій, вітре, на Вкраїну») та ін.

щ

Щедрівки — жанр народних величальних обрядових пісень, якими зустрічали початок нового хліборобського року, початок весняної рільницької праці, що починалася

«Ювілбй ЗО-лІтньої діяльності Михійла ПАвлика...»

наприкінці березня. Давні українці-рільники надавали особ­ливої магічної ваги хліборобському новоріччю і назвали Щед­рим вечором ніч перед його початком. Молодь і діти у цей вечір обходили оселі, величали господарів, віншували їх піс- нями-побажаннями. Свідченням того, що саме україпці-хлі- бороби витворили цей вид пісенності, є і сама назва «Щ.», ос­кільки в ін. слов'янських народів, навіть у найближчих сусі­дів, вона відсутня. Під впливом християнського календаря пісенно-обрядовий цикл хліборобського весняного новоріччя праукраїнців перенесено до Різдва та календарного Нового року (за юліанським календарем, ст. ст. у XX ст. — напере­додні 14 січня), а також другого свят-вечора. У зв'язку з цим поряд із первісною, питомо українською, з'явилася нова запо­зичена назва цих обрядових пісень хліборобського новоріччя — колядки (див.: Колядки), що більше закріпилася за піснями першого свят-вечора. Поповнився і їх репертуар новотворами з християнськими мотивами. Щ., будучи однотипними з ко­лядками за змістом, функціонально-структурними особливос­тями, зберегли свою первісну назву і характерний приспів: «Щедрий вечір, святий вечір, добрим людям на здоров'я». Од­нак ця диференціація між колядками і Щ. помітна тільки в ок­ремих західних регіонах України. Мотиви Щ. знайшли своє втілення в художній літературі — «Ніч перед Різдвом» М. Гого­ля, «Щедрий вечір» М. Стельмаха та ін.

Щодённик — літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щ. пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка із собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки особистого Щ. сприяли його поширенню у ху­дожній літературі, особливо наприкінці XVIII ст., коли по­глиблювався інтерес до людської душі, що притаманне сенти­менталізму («Сентиментальні мандри» JI. Стерна). Певні особливості ГЦ. використовувались у пригодницькій літерату­рі, скажімо, у Ж. Верна, філософських текстах («Щоденник знадника» С. К'єркегора) і т. п. В українській літературі відомі Щ., котрі стали незамінними історичними та духовними доку­ментами, написані Т. Шевченком, О. Довженком, У. Самчуком та ін. (див.: Діаріуш).

ю

«Ювілбй 30-лІтньої діяльності Михійла Півлика (1874—1904)» — збірник на пошану письменника і громадсь­ко-культурного діяча. Вийшов 1905 у Львові заходом ювілей­ного комітету, до якого входили В. Стефаник, М. Лозинський та ін. Відкривається портретом ювіляра, фотографіями його «Южно-русский сббрник»

родини, загальним описом святкування ювілею у Львові та ін­ших містах Галичини й Буковини. Містив вірш-співанку «За що?» М. Павлика, його оповідь «Про нашу рідню», спога­ди Анни Павлик про батька, виступи на ювілеї В. Стефаника, К. Трильовського, статтю «Михайло Павлик» М. Лозинсько- го, вірш «Каменярі» І. Франка, пісню «Шалійте, шалійте, скажені кати» О. Колесси. Під окремою рубрикою надруковані привітання М. Павликові (телеграми, листи) від громадсько- культурних діячів, письменників, вчителів з Буковини (І. Діброви, К. Якубовського, Я. Веселовського, С. Смаль-Стоць- кого, О. Маковея таін.), Галичини (І. Франка, Леся Мартовича, І. Свенцицького, К. Студинського та ін.), Наддніпрянської Ук­раїни (з уваги на політичний режим у Росії ці поздоровлення, за винятком Ганни Барвінок — дружини П. Куліша, — подані без підписів їх авторів). З-за кордону надійшли привітання від Я. Окуневського, О. Луцького, І. Пулюя, Р. Сембратовича, Ф. Волховського та ін. з оцінками діяльності М. Павлика. Нап­рикінці видання надруковано статтю-роздум «Відповідь ювіля­ра» — погляд М. Павлика на пройдений ним життєво-творчий шлях, подяку за надіслані привітання.

«Южно-русский сббрник» — український альманах, виданий 1848 А. Метлинським у Харкові. Після передмови і статті про український правопис подано твори «Бандура», «Козачі поминки», «Сирітка» та «Козацька смерть» А. Мет- линського (за Ф. Челаковським); «Думи мої, думи мої, де ви подівались...», «Дивлюсь я на небо...», «Весна», «Сла- в'янськ», «Тебе не стане в сих містах...», «Чого ти, козаче, чо­го ти, бурлаче...», «Іван Кучерявий» М. Петренка та ін.; укра­їнське повір'я «Вовкулака» С. Александрова; поема «Наталя, або Дві долі разом» і віршована повість «Гарасько, або Талан і в неволі» М. Макаровського; повість «Щира любов» Г. Квітки-Основ'яненка. Подано і біографічні довідки про кожного письменника. \

Я

Я-персоніж — індивідуальність літературного героя, що сприймається за наратора та учасник відповідних ситуа­цій та подій, зображених у художньому творі.

Ява — частина акту (дії) у драматичному творі, що визначається незмінним колом (кількістю) дійових осіб. Нова Я. розпочинається з виходом зі сцени чи появою на ній нового персонажа (або групи). Поділ драматичного твору на Я. віді­грає композиційну роль, тому вона у п'єсах (зокрема, XIX ст.) чітко фіксувалася, позначалася порядковим номером та пере­рахуванням дійових осіб. Сучасна драматургія не дотриму­ється цього принципу.

Ямб

.Йкісне віршування — див.: Квалітативне віршування.

Ямб (грец. iambos — напасник) — в античній версифі­кації триморна стопа з двох (довгий та короткий) складів, у силабо-тонічній системі — двоскладова стопа з наголосом на другому складі (и —). В ямбічному вірші ритмічний акцент припадає на парні (сильні) склади, хоч можливі пропуски метричних наголосів (пірихій), що урізноманітнює багатство віршової ритмомелодики. Найрідкіснішим в українській пое­зії є одностопний Я.:

Іду посеред поля я,

іду;

Голівонька вже крутиться —

Впаду, Тоді надлине мавонька,

Як сон [...] (В. Поліщук).

Не часто трапляється й двостопний Я. Його прикладом може бути строфа з поеми «Смерть Шевченка» І. Драча, подовжена у третьому рядку гіперкаталектичною клаузулою: Вишневий цвіт З вишневих віт Вишневий вітер Звіває з віт. Тристопний Я. також не дуже поширений:

Заквіт осінній сум, осінній сум заквіт. На віях я несу гаптований привіт — і любій принесу, прохатиму: візьми; заквіт осінній сум — заквітнемо і ми (В. Чумак).

Чотиристопний Я., завдяки своїй гнучкості та місткості, — найуживаніший в українській поезії:

Яких іще зазнаю кар? Якими нетрями ітиму Шляхами з Риму і до Криму Під ґвалт і кпини яничар? (І. Світличний). Часто спостерігається п'ятистопний Я.:

Гарячий день — і враз достигне жито І доп'яніють обважнілі грона. Він ще незнаний, ще непережитий, Єдиний день — мого життя корона (Олена Теліга ). Шестистопний Я., що за кількістю складів відповідає алек- сандрійському віршеві, був улюбленим розміром київських «неокласиків», передусім М. Зерова, хоч до нього зверталися й ін. автори, зокрема Б.-І. Антонич:

Ярлйк

Антонич був хрущем і жив колись не вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко [...].

Семистопний Я. спостерігається серед вільних ямбів: Зсуваються усе грізніше чорно-сизі хмари... Стає на всій землі надто душно, темно, тяжко, млосно...

...І тоскно

В мінливім блискавок червонім миготінні [...] (А. Казка).

Восьмистопний Я. — крайній, помежовий у сучасній ритмо- метричній системі:

Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту, і серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п'янко. Від'їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем. До інших зір молитимусь і інших ждати ранків

( Б.-І. Антонич ).

В Елладі Я. називали жартівливі вірші, що використовували­ся під акомпанемент музичного інструмента — ямбіке. Зго­дом Я. означає будь-який сатиричний твір, написаний ямбіч­ним розміром. Пізніше Я. поступово виповнювалися жанро­вим змістом, що в українській поезії засвідчили збірки «Слова на каменях. Римські ямби» С. Гординського (1937), «Ямби» М. Бажана (1940). Я. вживається й у формі вільного вірша як вільний Я. при різній кількості стоп у віршовому рядку та астрофічній будові, зберігаючи традиційне римуван­ня. Найчастіше такий Я. практикується в жанрі байки і тому називається байковим віршем. Я. використовується й за від­сутності римування в межах строфи, власне, у білих віршах: [...] Коли нараз мені в чужому краї не вистачить на подих України, коли поміж небес та океанів не втримають мене сріблисті крила, — зостанеться гарячий попіл предків, і я розвіюсь над широким світом живучими пилинками землиці — тієї, у якій коріння хліба, тієї, у якій моє коріння (П. Перебийніс).

Ярлйк (тюрк, jarlög — указ, наказ) — наклейка із за­головком чи іменем та прізвищем автора на книжковому ко­рінці або наклейка на книжковій палітурці із зазначенням бібліотечного шифру.

Ярус (тюрк.) — у театрі — один із горизонтальних ря­дів, лож, балконів у театральній залі, розташований один за одним. У книгодрукуванні — горизонтально розташована низка граф заголовної частини таблиці, де викладається зміст кожної графи, зазначено співвідношення показників та оди­ниці виміру, за допомогою яких ведеться обрахунок.Алфавітний покажчик

А

5 Абетковий вірш

5. Абзіц

6. Аболіціоністська література 6 Абревіатура

6 Абстрагування

6. Абстракціонізм

7. Абсурд

8. «Авангард» 8 «Авангард»

   8. Авангардйзм

   9. Авантюрний роман 9 «Авеста»

10 «Авжеж!» 10 Автаркія 10 Автентичний

8. Автобіографія

9. Автограф

11 Автокрйтика

11. Автолбгія

12. Автонім 12 Автор

8. Авторецензія

9. Авторизація

13 Авторське мовлення

13. Авторське право

14. Авторський аркуш 14 Авторський коментйр 14 Агіографія

14 Агітаційна версифікація

14. Аглютинація

15. Агон

15 Адамізм 15 Адаптація тексту 15 «Адёльфотес» 15 Адонічний вірш

13. Адресант

14. Адресат 16 Аёд

16 «Азбуковник» 16 Азбуковники

16. Айрён

17. Академізм

17 «Академйческий кружок» 17 «Академічна громада» 17 «Академічне братство»

17. Академічне літературознавство

18. Акаталёктика

16. Акафіст

17. Акварель

19 Акйн

19. Акмеїзм

20. «Акбрди. Антологія українсь­кої лірики від смерті Шевченка»

    20. Акровірш

    21. Акромонограма 21 Аксіолбгія

21 Аксіома

19. Акт

20. Актуалізація

22 Актуальність художнього твору

22 «Акты, относящиеся к исто­рии Западной Россйи, собран­ные и йзданные Археографй- ческою комйссиею» 22 «Акты Южной и Западной Россйи»

22. Акцент

23. Акцент ритмічний 23 Акцентний вірш

    23. Акцентуація

    24. Аланкара 24 Алегорія

24. Александрїйський вірш

25. «Александрия»

25. Алітераційний вірш

26. Алітерація

    26. Алкеєва строфа

    27. Алкманова строфа 27 Алогізм

27. Алонім

28. Алофраза 28 Альба

28 Альбомна лірика

28. Альманах

29. «Альманах библиофйла» 29 «Альманах "Учйтель"» 29 Альтернанс

29 Альтернований ритм

29. Алюзія

30. Аматорський театр

31. Амбівалентність

32. Амебёйна композйція

    32. Ампліфікація

    33. Амфіболія

    34. Амфібрйхій

    35. Амфімакр

        35. Анагрйма

        36. Анадиплосис 36 Анаколуф

36 Анакреонтична поезі

я37

37

38

39

39

40

41

41

41

42

42

42

43

43

43

44

45

45

45

45

45

45

46

46

47

47

48

48

49

49

49

50

51

51

51

52

52

52

53

53

53

54

54

54

55

55

55

55

56

56

56

57

57

57

58

Анакруза

Аналіз літературного твору

Аналітична психолбгія

Аналогія

Анапест

Анафора

Анахронізм

Анадиклїчний вірш

Андронім

Анекдбт

Анімалізм

Анімізм

Аннали

Анонім

Анотація

Ансамбль книги

Антанаклйсис

Антианакруза

Антикварна книга

Антиклїмакс

Антиметабола

Антипод

Антирадянська література

Антиромйн

Антиспаст

Антистрофа

Антитеза

Антиутопія

Антифриз

Антиципація

Античне віршування

Антйчність

Антологія

«Антологія літератур Сходу»

«Антологія рймської поезії»

«Антологія руська»

Антоніми

Антономазія

Антракт

Антропологізм

Антропологія культури

Антропоморфізм

Антропонім

Антропоніміка

«Анфологіон»

Апарат кнйги

Аперцепція

Аплікація

Апогей

« Апокаліпсис »

Апокопа

Апбкрифи

Аполітизм

Аполог

Аполбгія

58 Апосіопеза 58 «Апбстол»

58. Апострофа

59. Апофазія 59 Апофегма 59 Апофеоз

    59. Арго

    60. «Арго»

60. Аргументація

61. «Арбна»

61 «Аристократизм духу» 61 Аритмія

61. Арістофанів рядок

62. «Арка»

62 Арсенал художніх засобів 62 «Артистична красі» («поетйчна краса») 62 «Артистйчний вісник» 62 «Артистйчно-літературні новйни»

62. Артурівські легенди

63. Аруз

61. Архаїзми

62. Архетйп

63. «Архйв Юго-Западной России»

65 Архілохів рядок 65 Архітвф 65 Архітектоніка

65. Асиндетбн

66. Асклепіадів вірш 66 Асонанс

    66. АспанфзЬ¹

(Асоціація панфутурйстів)

66. Аспис

(Асоціація письмбнників) 67 Астеїзм 67 Астронім

65. Астрофічний вірш

66. Атеїзм у літературі 68 «Атенёй»

68. Атонування

69. Атрибуція 69 Аттикїзм

69 Аттйчна комедія

69. Аугментатйв

70. Ауто

70 Аферёза

68. Афорйзм

69. Ашуг

Б

71. Багйта рйма

72. Багатоголбсся 72 Багатозначність

73. 72. Багатосполучниковість

    73. «Багаття» 73 Багші

74. Баєчка

75. Байка

76. Байківнйця 75 Байронізм 75 Бакхій

75 Балабанів гурток 75 Балаган

75. Баліда

76. «Барвйсті квіткй»

77. «Барвінок» 77 Бірд

77 «Барикади театру» 77 Баркарола

77. Бармак

78. Бароко

78 «Батьківщйна»

75. «Бджолі»

76. «Безконечник»

79. Безконфліктність (відсутність конфлікту)

80. Безсполучникбвість 80 Бейт

    80. Белетрйстика

    81. «Беовульф»

81. «Березіль»

82. Бестіарій 82 Бестселер

82. Билйни

83. Билйця

84. Бібліографічні товарйства

    84. Бібліогріфія

    85. «Бібліологічні вісті» 85 Бібліологія

85 Бібліоман

82. Бібліотека

83. «Бібліотека для молодіжі» 86 «Бібліотека поета»

86 «Бібліотека світової класики» 86 «Бібліотека української

клісики» 86 «Бібліотека української

літератури» 86 «Бібліотека української

усної народної твбрчості» 86 «Бібліотекознавство і бібліографія»

86. Бібліофіл

87. Бідна рйма

    87. Білий вірш

    88. Біографізм

88 Біографічний мётод у літературознавстві

89 «Блиски» 89 Богема 89 «Богогласник»

87. Боян

88. Братство тарасівців

89. Брахіколбн 91 Брйфінг

    91. Брошура

    92. Бувальщина 92 Буддизм

        94. Будйтелі

        95. «Будні»

95 «Будучність» 95 Букіністична книга

95. «Буковині»

96. «Буковинська зоря»

94. «Буковйнський альманах»

95. «Буковйнський журнал»

97. Буколіка

98. Бульварна література 98 «Буржуазне

літературознавство»

98. Буриме

99. Бурліцькі пісні 99 Бурлеск

100 «Буря і нітиск»

(«Sturm und Drang») 100 Бутафбрія

98. Буфонада

99. «Буяння»

В

101. «В борні»

102. Вагінти

102 Валуєвський циркуляр

98. ВАПЛ1ТЁ (Вільна академія пролетірської літератури)

99. «Вапліте»

100. Вар'єте

104 Варіанти тексту

104. Варіація

105. «Ватра»

     105. Вёди

     106. «Вёжа»

106. «Вёлесова кнйга»

107. «Велйка література»

107. Великодні пісні

108. Величання 108 Велйчне

     108. Верйзм

     109. Верлібр

109 Версифікаторство 109 Версифікація 109 Вертёп

110 «Вершини світового

письменства» 110 «Веселка»

108. «Веселка»

109. Весільні пісні

110. «Весна» 112 Веснянки

     112. «Вечернйці» («Літерацьке письмо для забави і науки»)

     113. «Вечорнйці»

111. Взаємовплйв

112. Взаємодія

114. «Вйбір декламацій

для руських селян і міщан»

114. «Вйбрані твори українських письменників»

115 Видавнйцтво

115. Видіння

116. Вйди мистецтва

117. Видіння

     117. «Вйзволення»

     118. «Вйр революції» 118 Висхідні стопа

118. Відлунювання

119. Відродження

122 Відрубність розвитку української літератури

122. Відсторонення

123. Відчуження

     123. «Вік. 1798—1808»

     124. «Вікна»

124. Віланела

125. «Вільна Україна» 125 Вільний вірш

125. «Вінок русйнам на обжйнки»

126. Вінок сонетів

126 «Вінок Т. Шевченкові із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів» 126 Віньєтка

126. Віреле

127. Віртуозність

125. Вірш

126. Вірш-діалог

128. Вірш-пейзаж

129. Вірш прозою

130. Віршовий рбзмір 130 Віршознівство 130 Віршування

132 «Вісник культури і життя»

132. «Вісті»

133. Віталізм

133 «Вітчйзна» 135 Вічні образи 135 Вічні теми

135. Внутрішній монолбг

136. Внутрішня рйма

137. Внутрішня форма слова

     137. Водевіль

     138. Вокібула 138 Вокалізм 138 Волапюк

138. Волочёбш пісні

139. «Волошки»

139 «Воскресла Україна» 139 Восьмивірш

139. Вояцька пбвість

140. Вріження у твбрчому про­цесі письменника

141. «Всбсвіт»

     141. Вставні новела

     142. Втілення задуму письменника

142. Вульгарйзм

143. Вульгірний соціологізм у літературознавстві

144. ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетірських письменників)

144 ВУФКУ

Г

144. Гібровський гумор

145. Газель 145 Гаївки

     145. Гайдаміцькі пісні

     146. Гайдуцькі пісні 146 «Галичанин» 146 «Галичінин»

146. Гапакс легоменбн

147. Гаплологія 147 Гармонія

147. «Гарт»

148. «Гарт»

     148. «Гарт»

     149. Гедонізм

149 Гейдельберзькі романтики

147. Гекзіметр

148. Тендер

149. Гендіідис

151. Генеративна поётика

152. Генетйчне вйвчення літератури

152 Гёнш

152. Генолбгія

153. Гебнім 153 Георгіки

153

154

154

155

155

155

156

156

157

157

157

158

159

159

159

159

159

160

160

160

160

160

160

161

161

161

161

162

162

162

163

163

164

164

164

164

164

164

165

165

165

165

166

166

166

167

167

168

168

168

169

169

170

170

Геппенінг

Герббвники

Герменевтика

Герметйзм

Героїчне

Героїчний народний епос

Гербй літературного твбру

Гетерофемія

«Гілея»

Гімн

Гімнографія Гіпербола

Гіпердактилічна клаузула

Гіпердактилічна рйма

Гшеркаталёктика

Гіперкорекція

Гіперметрія

Гіпометрія

Гшорхёма

Глава (розділ)

Глаголиця

Глікбнівський вірш

«Глобус»

Глоса

Глосарій

Глосолалія

Гнома

Гносеологізм у літературознавстві Говірний вірш Головний ніголос «Голос друку» Голосіння « Гольфштрбм » Гомерйди

Гомерівський епітет «Гбнг комункульту» Гонгорйзм

Гонкурівська академія «Гбрно»

Готичний роман

Гра в літературній твбрчості

Градація

«Грамота»

Грамоти

Графоманія

Гробіанська література

«Громада»

«Громада»

«Громадська думка»

«Громадський голос»

«Громадський друг»

Громадянська лірика

«Гроно»

Гротёск

171 «Група 47» 171 «Група 61» 171 Гуманізм 173 Гу'мор

173. Гуморёска

174. Гуморйстика

174 Гуситська література 174 Гусляр

д

174. Давня українська література

175. Дадаїзм

176. «Дажббг»

177. Дайджест

177 Дактилічна клаузула

177. Дактилічна рйма

178. Дактиль

179. Дар (обдарованість)

179 Дарчий примірник кнйги 179 Дастан

179. Датування твбру

180. Двовірш

177. Двоголосе слово

178. Двоскладові розміри 181 Девальвація слова

181. Дедикація

182. Дезакцентуація

     182. Деідеологізація

     183. Декаданс

183. Декламатйвна поезія

184. Декламація

184. Деконструкція

185. Денотат

     187. Депонувіння

     188. «Дёсять років української літератури» (1917—27)

188 Детектив

188. Детермінізм

189. «Deus ex machina»

187. Деформація

188. Дёцима

190 Дешифрування

190. «Дзвін»

191. «Дзвін»

192. «Дзвін»

     192. «Дзвіночок»

     193. «Дзвіночок»

193. «Дзвони»

194. Диван

194 Дивертисмёнт

194. Дидактйчна література

195. Дилогія 195 Димётр

196. 195. Димінутйв

     196. Диподія

197. Дйскурс

198. Дисонанс

199. Дйстих 198 Дисфемізм

198 Дитяча література

198. Дифірімб

199. Діалектйзми

     199. Діалог

     200. Діалогічне віднбшення

200. Діаріуш

201. Діатриба 201 Дієреза

201. Дійсність

202. «Діло»

     202. Дія

     203. Діяльність

203 «Дневник руський»

201. «Дніпро»

202. «Дніпровські хвйлі» 204 «Дністрянка»

204. Добро

205. Дольник

205 «Дольче стиль нуово»

205. Дбмисел (вимисел) у літературі

206. Домінанта 206 Досвід

204. «Досвітні вогні»

205. Дотеп 207 Дбхмій

207 «Драгомановка»

207 Драма

209 Дріма абсурду

209. Драма як жанр

210. Драматйзм

     210. Драматйчна поема

     211. Драматургія 211 «Друг»

211. «Дубове лйстя»

212. «Дукля»

212. Дума

213. Думка (дума)

214. Духбвні вірші

     214. Духбвно-історйчна шкбла

Е

214. Еволюційний метод

215. Еврйстика

в літературознавстві 216 Евритмія 216 Евфемізм 216 Евфонія

217 Евфуїзм

214. Егалітарйзм

215. Езопівська мбва 218 Еквівалент тексту

     218. Еквіритмічність

     219. Екзистенціалізм у літературі

     220. Екзотика

     221. Еклбга 221 Еколалія

          221. Екранізація

          222. Екскурс 222 Екслібрис 222 Ексбд

222 Експеримент

218. Експозйція

219. Експресіонізм

220. Експресія 224 Експромт

224. Екфрізис

225. Елегійний дйстих

     225. Елегія

     226. Елізія 226 Еліпс

226. Елітйрне мистецтво

227. Еллінізм

227. Елліністйчна література

228. Емблема

     228. Емоції в літературі

     229. Емпірйзм

229. Емський указ

230. Емфаза

231. Еналйга 231 Енжамбеман 231 Енклітика 231 Енцикліка

231. Енциклопедія

232. Епаналёпсис

233. Епанастрбфа 233 Епігон

     233. Епіграма

     234. Епіграф 234 Епізод

          224. Епіка 234 Епікруза

               234. Епілог

          225. Епістола

     235. Епістолографія

237 Епістолярна крйтика

237. Епіталама

238. Епітафія

     238. Епітет

     239. Епітбма 239 Епіфора

239 Епічний образ

Лггературознавчиї 1

Л ітерату рознавч и й 3

СЛОВНИК-ДОВІДНИК 3

Б 5

В 4

— u u /— и и / — // u u /— u u /— u u /— и. 48

и — /и — /и— /—. 57

Д 77

Є 146

п 2

щ 25

ю 26

655 Тавтологічна рйма

653. Тавтологія

654. Тактовйк 658 Талант 658 «Танк»

658. Танка

659. Тарабірська мова

659 Творча індивідуальність

661. Творча уява

662. Творчий задум 662 Текст

662 Текстологія 662 Телевірш

662. Тёма

663. Тенденційність у літературі

664. Теонім

664 Тебрія епічного театру

664. Тебрія єдйного потоку

665. Тебрія літератури

666. Тебрія наслідування

667. Тебрія трьох стйлів

     667. «Тёрем»

     668. Тёрмш

668. Тернарне римування

669. «Тернопіль» 669 Терцёт

669. Терцина

670. Тетралбгія 670 Тетраптих

     670. Тйп

     671. Тирада

     672. «Товариш» 672 Тонічна систёма

віршування

674. Травестія

675. Трагедія

676. Трагічне

676 Традйції і новаторство

в літературі 678 Трактат 678 Транскрйпція 678 Тримётр

678. Трйптих

679. Трискладовий рбзмір 679 Трюлёт

679 Трбп 679 Трохей

679. Трубадур

680. Трувёр 680 Туюг

У

680 «У пошуку театру»

678. «УЖ» («Універсальний журнал»)

679. «Украйнская жйзнь»

680. «Украйнский альманах» 682 «Украйнский вёстник» 682 «Украйнский журнал»

682. «Український науковий збірник»

683. «Украйнский сборник» 683 «Український альманах» 683 «Український сміх»

     683. Українська література XX ст.

     684. «Українська муза». Поетйчна антологія

од початку до наших днів»

683. «Українська хіта»

684. «Українське слово»

686 «Українці Австралії: Енцик­лопедичний довіднйк»

686. Умовчання

687. Уособлення 687 Уподібнення 687 Упорядкування

683. Усічена рйма

684. Усмішка 688 Утопія

688. «Утренняя звезда»

Ф

688. Фабула

689. Факсимільне видання

     690. Феєрія

     691. Фейлетон

691 Феміністйчна крйтика

693 Фентезі

695 Фігурний вірш

696 «Філософія життя»

696. Філософія і література

697. «Філосбфія сёрця»

698. Філософська лірика 698 Флуксус

     698. Фоліант

     699. Фольклорйзм

699 Фольклорне віршування 701 Фоніка 701 Фонологія

701. Формалізм

702. Формальний метод у літературознавстві

703. Фрашка 703 Футуризм

     705. Ф'юджитивісти

X

705. Хамса

706 Харківська

шкбла романтиків 708 «Харьковский демокрйт» 708 «Хата»

708. «Хвйля за хвилею»

709. Хіазм

     709. Хбку

     710. Холостий віршовий рядбк 710 Хбр

710 Хорей

712. Хоріямб

713. Хрестоматія

713 Хрестоматія з української літератури в Канаді. 1897—2000

1. Хроніка

2. Хронограф 714 Хронологія 714 Хронотбп

712. Художнє мислення

713. Худбжні засоби (зображально-виражальні)

714. Художній метод

715. Художній переклад

717. Художній світ

718. Художня асоціація

     718. Художня деталь

     719. Художня правда

ц

718. Цезура

719. Цензура

721Центбн 721Цйкл

722 Циклічний ёпос

718. Цитата

719. Цілісність літературного твбру

ч

723 Частівка

723. «Чернйговский листбк»

724. Чернігівські Атёни 724 «Чёты-Мшёи

718. Чумацькі пісні

ш

718. Шаірі

719. Шарада 726 Шарж

726. Шахопоезія

727. Шванк 727 Шестивірш 727 Шифр

     727. Шістдесятники

     728. Шкільна драма

     729. «Шлях»

          729. «Шляхй мистецтва»

          730. Шпільман

730 «Штрихова стилістика» 730 Шумка

щ

727. Щедрівки

728. Щодённик

ю

731. «Ювілей 30-літньої діяльності Михайла Павлика (1874—1904)»

732. «Южно-русский сборник»

Я

732 Я-персонаж

732. Ява

733. Якісне віршування

731. Ямб

Ярлйк 734 ЯрусЛітературознавчий словник-довідник / За ред.

Л 64 Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007. — 752 с. (Notabene).

ISBN 978-966-580-244-0

У словнику-довіднику розкрито зміст основних філо­софсько-естетичних категорій, літературознавчих, лін­гвістичних, психологічних понять, які характеризують специфіку художньої літератури, її функціонування у суспільстві. Подано інформацію про українські альмана­хи і літературно-мистецькі часописи, об'єднання пи­сьменників і стильові течії у світовому письменстві.

Розрахований на літературознавців, критиків, ви­кладачів і студентів-філологів, учителів-словесників, усіх, хто цікавиться мистецтвом слова.

ББК 92я2

Довідкове видання

Серія «Nota bene»

Заснована в 1995 році

Літературознавчий

словник-довідник

Редактор О. 3. Лебедева-Гулей Технічний редактор Т. І. Семченко Коректор В. П. Мусійченко Комп'ютерна верстка С. Б. Терещука

Підписано до друку з оригінал-макета 10.08.2007. Формат 84x108/32. Папір офс. № 1. Гарнітура Шкільна. Друк офсетний. Ум.-друк. арк. 39,48. Ум. фарбовідб. 39,9. Обл.-вид. арк. 42,3. Зам. 7-420.

Видавничий центр «Академія» 04119, м. Київ-119, а/с 37. Тел./факс: (044) 483-19-24; 456-84-63. E-mail: academia-pc@svitonline.coni Свідоцтво: серія ДК № 555 від 03.08.2001 р.

ВАТ «Білоцерківська книжкова фабрика». 09117, м. Біла Церква, вул. Леся Курбаса, 4.