Остромйрове євінгеліє

названо своєрідною енциклопедією українознавства почат­ку 60-х XX ст.

Остромйрове євінгеліє — найдавніша датована руко­писна пам'ятка церковнослов'янської мови східнослов'янсь­кої редакції. Переписане в 1056—57 уставом з болгарського оригіналу дяком Григорієм для новгородського посадника Остромира. За змістом О. є. — вибрані євангельські читання. Дискусійним є питання про місце переписування О. є. (Київ, Новгород), а також про київське походження переписувача. У мові О. є. відчуваються незначні впливи києворуської мови. Пергамінний рукопис — 294 аркуші великого формату — ви­готовлено у два стовпці, по-мистецьки оздоблено кольорови­ми ініціалами, заставками, трьома мініатюрами євангелістів Івана, Луки і Марка. О. є. — важливе джерело для вивчення церковнослов'янської мови та історії її освоєння в давній Ук- раїні-Русі. Рукопис О. є. належав новгородському Софійсько­му собору, зберігався у московській Воскресенській кремлів­ській церкві, 1720 його перевезено в Санкт-Петербург, у 1805 виявлено в гардеробі Катерини II й передано в Петербурзьку публічну бібліотеку (тепер Державна публічна бібліотека ім. М. Є. Салтикова-ІЦедріна), де знаходиться і нині. О. є. вперше опубліковане О. Востоковим 1843 (йому належить і теперішня назва пам'ятки), фототипічно перевидане 1964 у Вісбадені (Німеччина). Два факсимільних видання здійснено у Санкт-Петербурзі 1883 і 1889. Мову, склад і художнє офор­млення О. є. досліджували російські вчені О. Востоков, І. Срезневський, М. Козловський, В. Щепкін, О. Шахматов, Н. Волков, Н. Карінський, Ф. Фортунатов, П. Лавров, Люд­мила Жуковська, А. Свірін.Оцінка літературного твбру — встановлення, фікса­ція, усвідомлення його художньої цінності (вартості). Цін­ність властива творові як об'єкту сприймання. О. л. т. дається реципієнтом на основі осягання цінності, неможлива без його безпосереднього сприймання. В структурі оцінного акту (про­цесу) взаємодіють: суб'єкт оцінки (читач, критик); предмет оцінки (твір, компонент твору, творчість письменника); осно­ва оцінки (естетична платформа, переконання, ідеали, навіть забобони). В результаті взаємодії цих компонентів після за­вершення сприймання твору виникає смакова О. л. т., яка має стислий, згорнутий вигляд (прекрасно! оригінально! бездар­но! і т. п.) і певний характер (позитивна, негативна, аналітич­на). Смакова О. л. т. в процесі полеміки, дискусії чи її переда­чі комусь у спілкуванні з приводу художніх цінностей розгор­тається, оформляється в логічно сформульоване судження, яке аргументується, мотивується, обстоюється звертанням до тексту шляхом його аналізу, інтерпретації, зіставлення з ін. творами. Читач стає критиком. О. л. т. — осереддя літератур­ної критики, результат літературно-критичної діяльності, за допомогою якого літературна критика реалізує свою основну функцію — корегує процес естетичної комунікації, прагне в адекватний спосіб (шляхом аналізу, переконування, форму­вання громадської думки) регулювати літературний процес, спонукаючи змагальність талантів, формуючи шанобливе ставлення до них, сугеруючи художньо-естетичний плюра­лізм (див.: Естетична цінність; Літературна критика).

п

Палеогрбфія (грец. palaios — давній і graphö — пишу) — допоміжна дисципліна, суміжна з історією, мовознавством, орфографією, текстологією та ін. науками, яка вивчає датова­ні і недатовані, локалізовані і нелокалізовані пам'ятки писемної минувшини, констатує їхні ознаки, час і місце ство­рення, подеколи розшифровує тексти на глиняному (шуме­ри), кам'яному (майя), папірусному (Давній Єгипет), перга­ментному (Київська Русь) та ін. матеріалах. Розрізняють такі види П.: епіграфіка, що вивчає написи на камені, металі то­що; папірологія — на папірусі; кодикологія — рукописні кни­ги; криптографія — графіка систем тайнопису. До П. та кни­гознавства входить також дослідження орнаменту, водяних знаків на папері, тобто філіграней. Залежно від особливостей абеток та мови джерел окреслюється грецька, латинська, слов'янська, вірменська, арабська та ін. П., що дає історії лі­тератури та мови неоціненну допомогу, особливо коли йдеться про такі важливі явища, як Троянська війна, змальована Гоме­ром в «Іліаді», напівлегендарна «Велесова книга», чи потве­рдження авторського тексту певного письменника (полеміка щодо причетності Марка Вовчка до написання «Народних оповідань», розпочата П. Кулішем). Нині мовиться і про різ­новид П. — неографію, тобто науку про письмові пам'ятки но­вого часу (поезія В. Симоненка, що зазнала втручання радянсь­кої цензури, т. зв. літування).

Палёя (грец. palaia diatheke — Старий Заповіт) — група пам'яток болгарської, києворуської та давньоукраїнсь­кої літератур. П. історична («Книга буття неба та землі», бол­гарський переклад з грецької мови, здійснений у першій поло­вині XIII ст.) — скорочений виклад старозаповітної історії до періоду царя Давида. Існує також П. тлумачна («Тлумачна па­лея яже на іудея», написана, очевидно, у XIII ст.) — складна компіляція, в якій переказ Святого Письма супроводжувався антиіудейськими, почасти антимагометанськими випадами. Відома і П. хронографічна, повна та коротка. В ній описуєть­ся біблійна та всесвітня історія до X ст.

Паліндрбм (грец. palindromeö — біжу назад), або Пе- рёвертень, — віртуозна віршова форма, в якій певне слово