Замовлення

річ). 3. відображають язичницький світогляд, у них часто фі­гурують небесні світила, природні стихії, фантастичні місце­вості, предмети, істоти тощо, але в добу християнства «в заго- вірні формули ввійшло дуже багато книжних християнських і апокрифічних елементів, цілі частини християнських і єре­тичних молитов і призивів, без яких теперішні заговори рідко коли обходяться» (Ф. Колесса). Основний зміст 3. складає звернення до якоїсь вищої сили, яка б дарувала щось бажане, перелік різних причин хвороби і частин тіла, через які вона ввійшла до недужого і через які з наказу знахаря повинна вийти. Хвороба трактується виключно як наслання злої демо­нічної сили, що її в імперативній формі вигонить чарівник (наказова форма — суттєва відмінність 3. від молитви): «Я тебе візиваю, я тебе вікликаю: розійдиси, розтечиси, єк піна по воді, єк роса по траві, єк мла ділами, єк дух губами!» У 3. багата, розмаїта поетика, ритміка, поетичний синтаксис (ана­фора, риторичні звертання і запитання, різні види художньо­го паралелізму тощо). Вражають яскравістю образів і навіть ліризмом, передусім поетичні дівочі 3. :

Добрий день тобі, сонечко яснее, Ти святе, ти ясне-прекраснеє, ти чисте, величне й поважне;

ти освіщаєш гори і долини, і високії могили, освіти мене, рабу Божу, перед усім миром: перед панами, перед царями, перед усім миром християнським добротою, красотою, любощами й милощами; щоб не було ні любішої, ні милішої од раби Божої народженої, хрищеної (Марії). Як ти ясне, величне, прекрасне, щоб і я така була ясна, велична, прекрасна перед усім миром християнським на віки віков, амінь.

Відгомін мовно-стильових особливостей, ритмомелодики 3., зокрема прокльонів і голосінь, виразно відчутний у каскадах інвектив Івана Вишенського, в антивоєнних новелах Марка Черемшини, творах М. Коцюбинського, О. Довженка, творах- молитвах Катерини Мотрич. У добу християнства 3. мали особливий статус — «від нечистого», їх творців і виконавців переслідували. Адже 3. виникли раніше від цієї релігії і, як відзначив 0. Потебня, «стоять поза сферою богошанування». Збирання і вивчення 3. ускладнювало ще й те, що професійні знахарі і ворожбити зберігали їх у таємниці. Перше зібрання 3. помістив у своєму корпусі П. Чубинський (Труды этнографи- ческо-статистической экспедиции... — СПб., 1872. — Т. I. — Вып. І). Незалежно від Чубинського перший окремий збірник 3. уклав і видав етнограф П. Єфименко (Сборник малороссийс-

Заперёчне порівняння

ких заклинаний. — М., 1874; 212 зразків). Цінні добірки і відо­мості про 3. є в працях М. Драгоманова «Малорусские народ­ные предания и рассказы» (К., 1876), В. Антоновича «Чари на Україні» (переклав В. Гнатюк; Львів, 1905), В. Шухевича «Гу- цулыцина» (Львів, 1902. — Ч. III), Я. Новицького «Малорус­ские народные заговоры, заклинания, молитвы и рецепты, соб­ранные в Екатеринославщине» (Екатеринослав, 1913). Першу бібліографію 3. уклав М. Сумцов (Заговоры. — Харків, 1892).

Заперёчне порівняння — форма порівняння, коли предмета чи явища не уподібнюються, а протиставляються (часто при вживанні заперечної частки «не»), пояснюючи од­не одного. Поширене в народній пісні:

Ой з-за гори чорна хмара, Мов хвиля, іде. То ж не хмара — Запорожців Богуня веде.

Широко застосовується 3. п. і в художній літературі, зокрема в ліриці, витворюючи ситуацію напруженого композиційного драматизму:

Не трубадур, а вічний яничар, Невільником в солодкому полоні Нічних очей, — я п'ю їх синій чар, Закоханий в розквітлії долоні (Є. Маланюк).

«Запйски історйчно-філологічного відділу ВУАН» — наукові збірники, що видавалися у Києві (1919—31) за редак­цією А. Кримського (переважна більшість), частина — за ре­дакцією М. та О. Грушевських (праці історичної секції ВУ­АН). Всього з'явилося 26 книг, де друкувалися наукові сту­дії, рецензії, бібліографічні огляди тощо, висвітлювалася творчість Т. Шевченка, П. Куліша, I. Котляревського, А. Метлинського, І. Карпенка-Карого, М. Коцюбинського та ін. Публікувалися фольклорні пам'ятки. Авторами літе­ратурознавчих та фольклористичних розвідок були відомі вчені (М. Драй-Хмара, С. Маслов, В. Перетц, П. Филипович,

0. Тулуб та ін.).

«Запйски наукбвого товарйства імені Шевчёнка», або «ЗНТШ», — унікальні видання Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, з 1897 — орган його історико-філо- софської та філологічної секцій. Вийшло всього 155 томів за редакцією Ю. Целевича, О. Барвінського, М. Грушевського,

0. Крип'якевича, К. Студинського, В. Сімовичата ін. Перший том з'явився 1892. До 1895 у «ЗНТШ» активно друкувався О. Кониський, публікуючи свої нариси про життя і творчість Т. Шевченка, які невдовзі вийшли окремим виданням «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» (Львів, 1898—