Завбачення в літературі

ремов та ін.), протиставляючи критерій правди критерію кра­си. Конструктивне розв'язання цієї проблеми запропонували представники «празької школи», актуальною вона була для МУРу, шістдесятників та ін.

Забавлйнки, або Утішки, Потішки, Чукйкалки, — жанр дитячого фольклору, коротесенькі пісеньки чи віршики гумористичного, жартівливого змісту ігрової спрямованості. Вони активізують (стимулюють) єдність слова та моторики дитини, супроводяться не тільки відповідними рухами, на­приклад погойдуванням дитини на возі («їхав пан, пан, на конику сам, сам»), а й розвивають її мовні здібності. Незважа­ючи на свою простоту, 3. позначені евфонічною культурою, сприяють жвавому спілкуванню з довкіллям (форма — діа­лог), привчають до чуття прекрасного (3. співають або прока­зують речитативом). Найпоширеніші 3. — «Зайчику, зайчи­ку», «Сорока», «Ладки» таін.

«Заббй» — літературне угруповання Донеччини (1925—32), спочатку кероване російськими письменниками на чолі з критиком О. Селівановським. За періоду українізації при підтримці наркома освіти УРСР М. Скрипника українські творчі сили (К. Герасименко, Г. Баглюк, Б. Павлівський, В. Іванів-Краматорський, Ф. Ковалевський, Д. Ткач, І. Ткачен- ко та ін.) спромоглися вивільнитися з-під російської опіки, яка гальмувала розвиток українського письменства. Негативно позначилося на «3.» підпорядкування ВУСНПу (1927). Угру­повання мало свій однойменний журнал, що друкувався спо­чатку російською мовою при газеті «Кочегарка» з 1922 у Бах- муті(нині Артемівськ), з 1932 — «Літературний Донбас».

Завббчення в літературі — здійснення прогностичної функції художньої творчості. Приклади передбачення митця­ми майбутніх подій, відкриттів чи тенденцій розвитку (від чо- біт-скороходів до швидкісних потягів), які беруться з фольк­лору, пригодницько-фантастичної, аналітико-реалістичної літератури, свідчать лише про те, що в художньообразному мисленні письменників так чи інакше відображається здат­ність людини виходити бодай у мріях поза межі видимого. Пізнання невіддільне від інтуїтивного осяяння і мрії, аналі­тична скрупульозність не вбиває передчуття невідомого — все це живить творчість, яка витончує духовні сили авторів і чи­тачів. Дослідниця прогностичних можливостей мистецтва К. Шудря вважає, що «і евристична, і прогностична функції мистецтва органічно пов'язані з його естетичною основою. Художня творчість не змогла б вирішувати евристично-спо­нукальних і прогностичних завдань, коли б не спиралася на естетичні можливості мистецтва, на його здатність зацікав­лювати людей творчою діяльністю за законами краси, розви­вати вибірковість естетичного смаку і почуття, формувати ес-

Завёршений твір

тетичний ідеал». Одна із форм 3. — сновидіння, що досить час­то використовуються у художній літературі: «Сон» («На пан­щині пшеницю жала») Т. Шевченка, «Каменярі» І. Франка, «Сон» Панаса Мирного та ін. Однак прогностичні здібності не завжди знаходять адекватне трактування у тому середовищі, в якому вони проявляються, і подеколи набувають драматично­го, а то й трагічного характеру, як це розкрито у драматичній поемі «Кассандра» Лесі Українки.

Завёршений твір — наслідок творчого процесу митця, твір, остаточно зафіксований у тексті, над удосконаленням якого автор більше не працює, вважаючи, що його задум реа­лізовано повністю. Прихильники феноменологічної та рецеп­тивної естетики твердять про відносну завершеність твору, оскільки його естетична якість, конкретизація підсумовуєть­ся в читацькому сприйнятті. Завершеність твору відносна ще й тому, що з появою нових творів (принаймні того ж роду і жанру) 3. т. включається в нові й нові естетичні відношення (постійно змінюється історично-культурний контекст), внас­лідок чого структура його естетичних якостей видозмінюєть­ся без зміни структури тексту.

Зав'язка — елемент сюжету, вихідний момент у роз­витку дії художнього твору. 3., як правило, розпочинає ос­новний конфлікт, зіткнення антиподів. У низці творів їй пе­редує експозиція. Якщо ж вона відсутня або дуже стисла, то 3. набуває особливої гостроти. Основний конфлікт започатко­вується випукло, зримо. Міцно стиснута пружина сюжету у 3. роману «Сад Гетсиманський» І. Багряного, де автор макси­мально концентрує зародки тих багатьох проблем, вирішення яких обіцяє у наступному розвиткові подій, розгортанні сю­жетних ліній. Характер 3. залежить і від творчої манери письменника, стильових особливостей твору, від пошуків но­вих форм викладу (традиційний характер 3. у романі «Во­линь» і надзвичайно стисла, динамічна 3. у повісті «Марія» У. Самчука). Кожна окремо взята, композиційно оформлена одиниця художнього твору (глава, частина, дія і т. п.) має свою 3., яка підпорядкована основній. Так, повість «Для за­гального добра» М. Коцюбинського має свої міні-елементи сю­жету (3. у першій частині «Перший грім» слугує епізод, з яко­го читач дізнається про головних персонажів. 3. другої частини «Різні погляди» дає відомості про членів філоксерної комісії і т. д.). Бувають випадки, коли твір розпочинається з кульміна­ції чи розв'язки. Письменник зумисне «ламає» усталену схему (зав'язка — розвиток дії — кульмінація — розв'язка), щоб акти­візувати читача, рельєфніше відтінити основну ідею твору. Так, етюд «Лялечка» М. Коцюбинського починається з розв'яз­ки, яка розривається і створює своєрідне обрамлення, а 3. реа­лізується через спогади-роздуми головної героїні в середині

Зігідка

твору. Типи зав'язок: динамічна («Новина» В. Стефаника), стисла («Марія» У. Самчука), сконцентрована («Сад Гетсиман- ський» І. Багряного), розтягнута («Волинь» У. Самчука).

Зйг£дка — жанр фольклору, дотепне запитання, часто у віршованій формі. 3. вживається не лише для активізації пізнавальних можливостей дитини (та й дорослих), практи­кованої етнопедагогікою, чи гуртової розваги, а й почасти міс­тить у собі філософський зміст («Ой що росте без кореня, / А що біжить без повода, / А що цвіте да без цвіту?), пов'язуєть­ся із міфологічним світобаченням: «Зоря-зірниця, красна дівиця, по небу гуляла, сльози роняла; / Місяць бачив — не підняв, сонце встало і забрало» (роса). 3. характеризується яскравою пластичною образністю, багатством алітерацій та асонансів, вишуканою поетичністю: Через Дунай глибокий Біг кінь білобокий, Як упав, заіржав — Білий світ задрижав (гроза, грім).

Збирання та видання 3. почалося у першій половині XIX ст.: Ількевич Г. Галицькії приповідки і загадки. — Відень, 1841; Семеновський О. Малороссийские и галицкие загадки. — К., 1851. — Т. I; 1872. — Т. И; Номис М. Українські приказки, прислів'я і таке інше. — (1864); Чубинський П. Труды этно- графическо-статистической экспедиции... — 1877. — Т. I. — Вип. 2 таін. I. Франко — автор першої, на жаль, незакінченої розвідки про українські загадки «Останки первісного світо­гляду в руських і польських загадках народних» (Зоря. — 1884. — Ч. 15—20). В українській фольклористиці 3. — мало вивчений жанр. Вона не тільки вплинула на творчість окре­мих поетів, які написали відповідні авторські твори (JI. Глі- бов, Ю. Федькович, І. Франко, С. Васильченко та ін.), а становить основу поетичних тропів — метафори, метонімії, оксиморону і т. п., що засвідчує лірика П. Тичини, Б.-І. Ан- тонича, В. Голобородька, І. Калинця, Віри Вовк, М. Воробйо- ва, М. Григоріва та ін. Яскравий приклад 3. із поетичної спадщини В. Свідзинського, де вона набула високої худож­ньої культури:

Під голубою водою Живу я, живу... Золотоокий рибак надо мною Закидає сіть огневу. Крізь принадливі очка — знаю — Не раз, на два я промкнусь, В баговінню садів погуляю, А колись таки попадусь.

Заголбвок

Спопеліє, застигне смутно Жовтава зоря в імлі, Ніч надійде нечутно І не знайде мене на землі.

Заголбвок — назва твору або його частини, що пи­шеться на титульній сторінці рукопису, машинопису, видан­ня або над текстом. 3. має бути чітким, афористичним, місти­ти в собі ідею (тему) художнього твору.

Заготбвки матеріілу до літературного твбру — зби­рання і нагромадження документів про епоху, життя історич­них осіб, про специфіку діяльності людей у певній сфері виробництва, якщо, за задумом автора, це може увиразнити фабулу, сюжет, обставини дії персонажів у задуманому творі. 3. м. до майбутнього твору можуть бути виписки з праць психо­логів, соціологів, розробки окремих сцен, діалогів, сюжетних ходів, збирання влучних висловів, крилатих слів, прислів'їв і приказок. Поети часто добирають окремі рими, звукові ефекти без розрахунку на конкретний твір. Зібраний матеріал свідомо або інтуїтивно (підсвідомо) може виникнути і використатись у творчому процесі (див.: Ескіз).

Заджіл (араб. — мелодія, пісня, наспів) — строфічна арабська народна поезія, що складається із шести-дев'яти строф. Виникла в Іспанії в добу арабського володарювання як реакція спротиву канонам арабського віршування. За змістом то були любовні та панегіричні твори. Найвідоміший пред­ставник цього жанру Ібн Кузман (XII ст.) лишив диван, пов­ністю заповнений 3.

Замітка — різновид рецензії; стисле повідомлення і розмірковування про художній твір у формі вільних за компо­зицією і стилем нотаток. Здебільшого вона прив'язана до пев­ного літературного факту, є міркуваннями «з приводу». 3. про небуденне явище літератури чи загальні питання літера­турного процесу розглядають як перехідну форму між «вели­кою» і «малою» критикою.

Замовлення, або Заговбри, Заклинання, Заклик&іня, — жанр словесного фольклору, усталені вислови, речитативні, переважно віршовані, тиради, що супроводжують магічні дії, рухи їх виконавців — знахарів (від «знати»), відьом чи відь­маків (від давнього «відати» — знати), чарівників, ворожби­тів, шептух тощо і виражають їх бажання вплинути на приро­ду, на людину і її стосунки з оточенням у відповідному нап­рямі (доброму або злому). Первісно основою 3. були обрядові, магічні дії, імітаційні рухи, можливо, без слів. Пізніше сло­весний супровід стає головним, набуває самостійного значен­ня. 3. компонуються переважно за принципом асоціювання ідеї (поняття) паралельних рядів: причина і наслідок, пред­мет і його образ (назва, зображення, людина і її ім'я чи якась