Ж£нр літератУрно-худбжньої крйтики

Одну подію в час єдиний розгорнім,

Єдине місце їй за тло узявши.

У Німеччині закон «трьох єдностей» розробляв І. Готшед, у Росії — О. Сумароков, в Україні, де досить сильними були ба­рокові тенденції, він не прищепився, хоч до нього виявляв ін­терес Ф. Прокопович, котрий припускав і відхилення від кла­сицистичного канону. Деякі митці досить іронічно ставилися до такої регламентації мистецтва, яка деформує художню творчість (Jlone де Вега), або повністю заперечували її як без­перспективну та догматичну (Г.-Е. Лессінг та ін., особливо ро­мантики).

бресь (грец. hairesis — вибір) — вчення, що супере­чить панівним віровченням, не виходячи при цьому за межі релігійного світогляду; відступ від загальноприйнятих погля­дів, правил, положень. В Україні виникають у XIV—XV ст. як наслідок пожвавлення культурних стосунків між півден­ними слов'янами та Західною Європою. Вони впливали на розвиток української літератури, вносили нові мотиви: відхи­ляли християнські догмати, зовнішню обрядовість, виступа­ли проти монастирів, на місце «божественного одкровення» прагнули поставити людський розум і знання. Виявом єре­тичних рухів в Україні є збірка з київського Михайлівського монастиря «Приточник» (1483), написана «Васком — писа­рем пана Миколая Радивиловича». Зміст її досить розмаїтий, свідчить про широту інтересів упорядника. Васко робить но­татки з багатьох книг — молитви, морально-дидактичні пов­чання, догматичні трактати, афоризми, індекс незаборонених і заборонених церквою книг, апокрифічний перелік імен ан­гелів. Із світської літератури Васко використав енциклопе­дичний твір арабського походження «Арістотелеві врата, або Тайна тайних» та ін.

л\

Жінр літературіго-худбжньої крйтики — форма істо­рично складених літературно-критичних виступів: проблем­на стаття, оглядова стаття, літературно-критичний нарис, лі­тературно-критична монографія, передмова чи післямова, ре­цензія, анкета, інтерв'ю, фейлетон, памфлет, есе, пародія, бібліографічна довідка тощо. Кожен із даних жанрів має внутрішню змістову структуру та відповідне завдання. Жан­рова класифікація не знаходить єдиного критерію. Одні схи­ляються до уподібнення Ж. л.-х. к. з публіцистичними, інші розрізняють типологічні групи чи класифікують їх відповід-

Жаргбн

но до структурно-композиційного співвідношення літератур­ного явища та суспільної проблематики або розглядають їх за зовнішніми ознаками як «відкриті» та «закриті», ще інші — за жанротворчими чинниками літературно-художньої крити­ки та її функціональною включеністю у жанрово-стильові тенденції тощо. Оскільки Ж. л.-х. к. не мають сталої визначе­ності, вони схильні до взаємного проникнення та синтезу. Найповніше специфіка цього літературно-критичного явища розкрита у студіях Ю. Бурляя (Основи літературно-худож­ньої критики. — К., 1985), В. Брюховецького (Силове поле критики. — К., 1984) таін. (див.: Критика).

Жарг(5н (франц. jargon, від галло-романськ. gargone — базікання) — мова, перемішана довільно дібраними або пе­рекрученими формами слів, якою, переважно усно, користу­ються окремі соціальні групи людей (злодії, картярі та ін.). Жаргонний характер притаманний також мовленню людей певного роду занять, професій, які фахову лексику і вислови переносять у побутову сферу, наприклад військові, спорт­смени, студенти та ін. Жаргонне мовлення властиве пере­важно людям невисокої культури. Ним вони послуговуються ще й для того, щоб бути незрозумілими стороннім. Мову львів­ських вуличників XIX ст. І. Франко майстерно використав у своїх творах («Хлопська комісія», «Яндруси» та ін.). Його оповідання «Яндруси» починається таким жаргонним полі­логом:

• Владку, Начку, куди вас чорти носять?

• Лізе один з другим, як лельом-полельом.

• Свинтухи! Кажуть, що о першій будуть на місці, а отеє вже швидко другу битимуть.

• Дати їм у карк по разу, нехай учаться додержувати

слова.

• Споневіряти їм фронт.

• Закобзати їх попід щеблі.

• Заїхати їм між липки, щоб їм аж Войтко закапував!

Жаргонною лексикою і специфічними експресивними зворо­тами тут є: «яндруси» — хлопці, кишенькові злодії; «другу би­тимуть» — виб'є другу годину на ратуші; «дати їм у карк» — вдарити по шиї; «споневіряти їм фронт» — бити по обличчю; «закобзати їх попід щеблі» — стусонути попід ребра; «заїхати їм між липки, щоб їм аж Войтко закапував» — ударити межи очі. Характерні жаргонізми з мови бурсаків зустрічаються в романі «Люборацькі» А. Свидницького. У літературних тво­рах Ж. нерідко функціонує як важливий засіб сатиричного творення образу (Возний у «Наталці Полтавці» І. Котляревсь­кого; Проня, Голохвастов у «За двома зайцями» М. Стариць- кого та ін.). Комізм подібних персонажів ґрунтується на тому, що вони прагнуть наслідувати, копіювати канцелярський чи