«Вінбк русйнам на обжйнки»

Поспішу я вслід за нею. Смерте, владою своєю Скористайся, навісна: Загубив я милу Фею. Поспішу я вслід за нею

(переклад Б. Мельничука ).

«Вільна Україна» — політичний, літературно-науко­вий часопис, виходив 1906 (всього 6 чисел, перше та останнє — здвоєні) у Петербурзі. Видавець — А. Шабленко, редакційна колегія — М. Порш, С. Петлюра, П. Понятенко. Намагався дотримуватися модної на ті часи соціалістичної орієнтації. Друкувалися Леся Українка («Одне слово», «На­пис в руїні»), В. Винниченко («На пристані», «Раб краси»), а також А. Шабленко, Т. Романенко, А. Бобенко та ін.

Вільний вірш — вірш, який, на відміну від каноніч­них нормативів силабо-тоніки, має довільну кількість стоп при збереженні традиційного римування та закономірного розподілу наголосів. Найпоширенішим розміром В. в. вважа­ється ямб, застосовуваний у вірші з коливанням від однієї до шести стоп у вільній послідовності, здебільшого практикова­ний у жанрі байки (байковий вірш), хоч може вживатися й в інших жанрах. Так, В. в. застосовував Г. Чупринка, вживаю­чи хорей:

Дзвоне, дзвоне, тихо дзвоне Вільний, мрійний, тихий дзвін, В світлі, в вітрі, в небі тоне, Спів розносе І голосе. Хто се, хто се Дзвони носе, Хто се він?

В. в. приваблює невимушеною, природною синтаксичною бу­довою. Водночас, оскільки довжина кожного рядка заздале­гідь не встановлена, то фраза досить містко вкладається в цей рядок і визначає його обсяг, урізноманітнюючи та динамізую- чи ритмо-інтонаційний колорит поетичного мовлення.

«Вінбк русйнам на обжйнки» — літературно-фольк- лорно-науковий альманах, укладений І. Головацьким і вида­ний у Відні двома книжками (1846—47) у друкарні ченців-ме- хитаристів. Дохід від першої книжки планувався на допомо­гу селянам Галичини, які постраждали від повені. Друга була присвячена єпископу Й. Раячичу — «благороднійшому чоло- віколюбцю, ревнительнішому защитителю благочестя, вели­кодушному покровителю просвіщенія народного». У доборі матеріалу І. Головацькому допомагав його брат Яків — оди

НВінбк сонбтів

із діячів «Руської трійці», поет, вчений-філолог, фолькло­рист і педагог. Видання певною мірою продовжувало традиції альманаху «Русалка Дністровая». У ньому подано народні пісні, казки, легенди, фрагменти з «Краледвірського рукопи­су», що на той час вважався національним сербським епосом (пізніше з'ясувалося, що це була підробка В. Ґанки), сербські народні пісні в перекладі Я. Головацького та його статтю про М. Шашкевича. У другій частині, крім багатьох фольклорних творів, вміщені вірші, статті з питань етнографії І. Вагилеви- ча, М. Устияновича, JI. Данкевича, С. Скоморовського та ін. Найбільшу художню вартість мають вперше надруковані пое­зії М. Шашкевича («Вздовж, поперек зійди світом», «Псалми Русланові»), подані у статті Я. Головацького «Пам'ять Маркі- яну-Руслану Шашкевичу». І. Франко серед публікацій альма­наху, крім творів М. Шашкевича, виділив «прекрасну збірку народних загадок, казок і анекдотів». Яскраво виявив ідеї духовної співпраці слов'янських народів, що засвідчують публікації російських, чеських, сербських фольклорних ма­теріалів. Водночас у ньому проявилися риси мовного «консер­ватизму» (впровадження кирилиці і церковнослов'янського правопису, австрофільські симпатії).

Вінбк сонбтів — див.: Сонет.

«Вінбк Т. Шевчбнкові із віршів українських, галиць­ких, російських, білоруських і пбльських побтів» — літера­турний альманах (Одеса, 1912), упорядкований М. Комаро­вим. Художнє оформлення JI. Квачевського. Містить твори (деякі — мовою оригіналу, зокрема білоруською та польсь­кою), що друкувалися від 1841 по 1912 у періодиці, більша частина їх коментується. Серед авторів — І. Франко, Леся Ук­раїнка, Панас Мирний, М. Старицький, А. Кримський, М. Некрасов, Янка Купала, Б. Залєський та ін.

Віньєтка (франц. vignette) — елемент книжкової гра­фіки, дрібне зображення орнаментального, предметного або сюжетно-тематичного характеру, інколи з алегоричним або символічним змістом. Розташовується на зовнішніх елемен­тах книги, титульних, заключних сторінках; може поєднува­тися з ініціалом (буквицею).

Вірелб (франц. virelai, від virei— кружляти, поверта­тися) — дев'ятирядкова строфа у французькій поезії XV— XVI ст. Тут римуються другий, п'ятий та сьомий вкорочені рядки, інші — подовжені — охоплені своєю римою. В. засто­совувалось як відповідь на ле (франц. lei — світський) — вір­шовану форму з трьох віршів, де кожен третій вкорочений ря­док має свою риму і навіть відмінний розмір на противагу двом попереднім довгим. Виконувалися вони на молодіжних іграх поперемінно: ле і В. Згодом вживаною формою В. став шестивірш, в якому римувалися вкорочені третій і шостий рядки, решта мали парне римування. Такою строфічною конструкцією, що справляє враження елегантності, користу­валися й українські поети:

В душі моїй не згас, ще сяє образ твій. Як часом стрінемось, твій погляд чарівний

В мені бентежить кров. Та про любов твою, далекий друже мій, Не марю я вночі в розпуці навісній —

Нащо мені твоя любов? (М. Вороний).

До речі, у поетичній спадщині М. Вороного трапляються й ін. В.: «Мов зібралися юрбою...», «Соловейко», «Таємне кохання».

Віртубзність (італ. virtuoso, від лат. virtus — доб­лесть, чеснота, талант) — високий рівень мистецької, літе­ратурної майстерності, синонім артизму, артистизму, доско­налості. Часто спостерігається у ліриці, де поет розкриває можливості свого таланту завдяки звуковому інструменту­ванню, ритмомелодиці та ін. засобам версифікації, дивовиж­ною грою уяви та інтелектуальної пристрасті, тонким есте­тичним смаком.

Вірш (лат. versus — повтор, поворот) — 1) елемент ритмічного мовлення у літературному творі, основна одиниця віршованого ритму. Подеколи збігається з віршовим рядком, але в жодному разі не повинен з ним ототожнюватися, тому що ці поняття різного плану. Приміром, у доробку В. Пачов- ського спостерігається такий випадок:

Так ходила по алеї, та зайняти я не міг! Чисто ангел-білосніг...Млів я, дивлячись на неї, плили сльози з віч моїх, заросив я слідки ніг... Поверталась, усміхалась — та займати я не міг!...

При п'ятьох типографських рядках тут вбачається вісім еле­ментів ритмічного мовлення зі схемою римування аббабба, що асоціюється з восьмивіршем. Трапляються моменти, коли віршових рядків значно більше, ніж віршів: От і все.

Поховали хорошу людину, Повернули навіки у лоно землі. Та невже ж

помістились в тісну домовину всі турботи його, всі надії,

жалі? (В. Симоненко).

При восьми рядках це звичайнісінький катрен, свідомо по­членований на окремі рядки задля смислового та інтонацій­ного увиразнення поетичного мовлення, складається з чо­тирьох мовно-ритмічних елементів; 2) система поетичного

ВІрш-діалбг

мовлення, що має іманентні закономірності внутрішньої рит­мічної організації та структури, де особлива роль належить ритмічним акцентам, альтернансам, анакрузам, віршовим розмірам, клаузулам, римам, строфам тощо. Властива віршо­ваному мовленню емоційна піднесеність позначається на ін­тонаційній самостійності окремих фразових відтинків, підви­щує функцію павз, посилює милозвучність, увиразнює есте­тичну вартість поетичного твору. Звідси ще одне значення В. — 3) ліричний або ліро-епічний твір, організований за вер­сифікаційними законами певного літературно-історичного періоду. Як особлива система В. постав в античні часи, відок­ремившись від музики і танцю. В праукраїнську добу він був знаний у нерозчленованому вигляді («Послання оріїв до хо­зар», «Велесова книга»). Його елементи існували і в києво- руський період, зокрема у «Слові про Ігорів похід», «Молитві св. Феодосія», і лише на ренесансно-бароковому етапі цей тер­мін поширюється у творчій практиці та в теоретичному ос­мисленні (шкільні, різдвяні, великодні і т. п. вірші). Поняття «В.» подеколи вживається як синонім до поняття «поезія»:

І звідкіль це питання: а що є вірш? Дух? Матерія? Першооснова? Сльози?! [...] душа, яка поряд, така наполохана, що може вмерти від цокоту серця твого

(Світлана Короненко).

ВІрш-діалбг (грец. dialogos — бесіда, розмова між двома особами) — поетичний жанр, у якому зображено спілкування двох осіб, на відміну від полілогу чи монологу. Вживається не лише з метою зіставити різні, подеколи полярні погляди чи розкрити порозуміння між ними, а й задля пошуку істини:

Перший голос У часи космічної ракети, Кібернетики та інших див За облавок викиньте, поети, Допотопних ваших солов'їв! Геть жбурніть симфонії та мрії, Як ганчірку кидають за тин! Хто мотор полагодити вміє, Вартий більше, ніж знавець картин! Другий голос

Ця сперечка виникла не вчора, Може, у печерній ще добі, Але буть додатком до мотора Для людини мало, далебі! Як же так убого ви живете, Чом так занепали ви, скажіть,