1. Чужбинського та ін.).

«Барвінок» — літературний щомісячник для дітей мо­лодшого віку; виходить з 1945 у Києві (попередня назва — «Жовтень», 1928—41, Харків). Його авторський колектив складали: М. Рильський, А. Малишко, М. Стельмах, М. Труб- лаїні, Наталя Забіла, Марія Пригара, В. Бичко, П. Воронько, Д. Павличко, В. Нестайко, В. Кава, А. Костецький та ін.

Бірд (кельт, bard — співець) — мандрівний співець у народів кельтського походження; в добу середньовіччя — по­ет в Ірландії, Шотландії, Вельсі. Щоб здобути це звання, по­чатківець мусив оволодівати версифікаційною майстерністю впродовж 10—12 літ. Поезія Б., що проіснувала майже до кін­ця XVIII ст., мала великий вплив на європейську літературу, передусім на романтизм, особливо після видання пісень ле­гендарного Оссіана, здійсненого Дж. Макферсоном (1736— 96). Відтоді слово «Б.» вживається як синонім до слова «по­ет». Зокрема, в такому значенні вживає його Є. Гребінка у вірші «Український бард», написаному російською мовою. Нині поняття «Б.» поширене серед поетів, котрі виконують пісні на власні слова (Е. Драч, В. Жданкін та ін.).

«Барикади теітру» — літературно-художній часопис, видавався театром «Березіль» з жовтня 1923 по січень 1924 (Київ). Тут друкувалися не лише статті театральних діячів (Лесь Курбас, В. Василько, Й. Шевченко), а й письменників — Гео Шкурупія, М. Семенка, О. Слісаренка, М. Бажана (під криптонімом Н. Б.) та ін., надавалася площа для популяриза­ції авангардизму як в Україні, так і за її межами (драми В. Га- зенклевера тощо).

Баркарбла (італ. barca — човен) — лірична пісня пе­реважно мрійливого ґатунку із плавною мелодією, яку скла­дали і виконували венеціанські човняри-гондольєри. На осно­ві її витворився і відповідний поетичний жанр з виразними ознаками стилізації фольклорного зразка: Ходи дівчино! Над ручаєм Шпаркий нас човен жде. Гей, попливем дрімучим гаєм, Води задуманої плаєм Нас хвиля поведе!.. [...] (С. Чарнецький).

В українській поезії відомі Б. Ю. Федьковича («Баркарола»),

2. Сосюри («Тополина баркарола»), І. Муратова («Гондо­льєр») та ін.

Бармік (тюрк. — палець) — тюркський силабічний різновид віршування, що ґрунтується на однаковій кількості складів у кожному віршовому рядку, незалежно від ритміч­ного акценту. За кількістю складів у рядку розрізняється

Б. п'ятискладний, шестискладний тощо, аж до п'ятнадцяти- складного. Б. поширений у фольклорі тюркських народів, а також і в поезії: А. Тажібаєв, Г. Ґулям, А. Тукай, М. Джаліль,

1. Кунанбаєв та ін.

Барйко (ітпал. barocco, букв. — дивний, химерний) — напрям у мистецтві та літературі XVII—XVIII ст., якому на­лежить важливе місце у поступі європейської культури. Б. прийшло на зміну Відродженню, але не було його заперечен­ням. Художня система Б. надзвичайно складна, їй властиві мінливість, поліфонічність, ускладнена форма. Література Б. характеризується поєднанням релігійних і світських моти­вів, образів, тяжінням до різних контрастів, складної метафо­ричності, алегоризму і емблематичності, прагненням вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору. У різних культурах, літературах Б. склалося неодночас­но. Серед країн православно-слов'янської культурної спільнос­ті Б. почало формуватися і набуло значного розвитку в Україні та в Білорусі, що безпосередньо стикалися з польською та за­хідноєвропейською бароковими культурами. Крім цього, Б. мало і власні, національні, джерела: києворуські та фольклор­ні, що проявлялися на різних рівнях цього напряму — «висо­кому», «середньому» та низовому. Б. в історії української літератури трактувалося по-різному, часто неадекватно. Вперше розглянув Б. як естетичну систему Д. Чижевський у монографії «Український літературний барок» (Прага, 1942—44), але тільки на VI Конгресі славістів у Празі 1968 вчені поставили питання слов'янського Б., зокрема українсь­кого. Його розквіт в українській літературі припадає на кі­нець XVI—XVIII ст. і простежується у різних жанрах, зокре­ма в поезії Лазаря Барановича, Івана Величковського, Г. Ско­вороди та ін. Взірцем барокових віршів є збірка «курйозної» поезії «Млеко от овци, пастирю надежное» Івана Величковсь­кого. Виразні барокові риси має і шкільна драматургія. Серед прозових творів Б. найбільше проявляється в ораторській прозі (збірники проповідей «Меч духовний», «Труби словес проповідних» Лазаря Барановича; «Ключ розуміння» Іоани- кія Галятовського; «Огородок Марії Богородиці», «Вінець Христов» Антонія Радивиловського) та козацьких літописах Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка.

«Батьківщйна» — газета народовців (1879—96), вихо­дила у Львові. Крім соціально заангажованих матеріалів, друкувалися художні твори Ю. Федьковича, К. Устияновича,