Аболіціоністська література

шого рядка А. на поле сторінки. А. із кількох речень утворює змістову єдність. Слово «А.» вживається також у значенні аб­зацного відступу.

Аболіціоністська (лат. abolitio — усунення, відміна) література — література ЗО—60-х XIX ст. у СІЛА, пові'язана із суспільно-політичним рухом за визволення негрів від рабс­тва. Її засновником став Р. Хілдрет — автор роману «Раб, або Спогади Арчі Мура», видрукуваного у видавництві відомого діяча аболіціоністського руху B.-JI. Гаррісона 1836 (2-ге доповнене видання з'явилося під назвою «Білий негр, або Спогади утікача»). Найвизначнішим твором А. л. вважається роман «Хатина дядька Тома» Г. Бічер-Стоу (1852), в якому розкривається жахливе становище негрів-рабів. Мотиви або­ліціонізму відлунювали у творчості видатних американських письменників Г.-В. Лонгфелло, Р.-В. Емерсона, Г.-Д. Торо, В. Вітмена та ін.

Абревіатура (італ. abbreviatura, від лат. abbrevio — скорочую) — скорочення слова чи словосполучення, вжива­не в усному та писемному мовленні (мо — замість може, і т. п. — і таке подібне тощо). А. вказує і на слово, складене з перших літер чи словосполучень, що витворюють певну назву: ВАПЛІТЕ — Вільна академія пролетарської літерату­ри, Аспис — Асоціація письменників, Аспанфут — Асоціа­ція панфутуристів, ВУСПП — Всеукраїнська спілка проле­тарських письменників, ІНТЕБМОВСЕГІЇ — Інтелектуаль­ний блок молодої всеукраїнської генерації, СПУ — Спілка письменників України та ін.

Абстрагування (лат. abstractio — віддалення, відсто­ронення) — мислене виокремлення суттєвих, найістотніших ознак, прикмет предметів, явищ об'єктивної дійсності чи творів людської діяльності з неістотних, випадкових, другорядних їх ознак. Наслідком А. є загальне поняття, категорія. Процес А. можливий тому, що окремі властивості, ознаки, сторони пред­метів, явищ, творів, будучи у зв'язках з цілим, мають водночас відносну самостійність. Шляхом А. і узагальнення створюються літературознавчі поняття, які фіксують сутність усіх або групи художніх творів («художня література», «епос», «лірика») чи одного елемента («тема», «сюжет», «алітерація» тощо).

Абстракціонізм ■— течія авангардистського мистецт­ва. Виникнувши на початку XX ст. (В. Кандинський, Наталія Гончарова, П. Пікассо, П. Мондріан, О. Архипенко, П. Клее та ін.), А. сягнув свого апогею у 50-ті. Філософсько-естетична основа А. — неміметичний принцип художнього мислення, ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого вираження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, зву­ків. Творчі пошуки провідників А. у малярстві, графіці,

Абсурд

скульптурі тощо впливали на дизайн, а також на художню лі­тературу (див.: Антироман; Література потоку свідомості), на «концептуальне мистецтво», зокрема на конкретну поезію, яка хоч і оформилася в середині століття, однак її вияви спос­терігалися у 10-ті роки, зокрема у збірнику «Ослиний хвіст і мішень» (Москва, 1913), де містилися приклади шумової (подвоєння, потроєння і т. д. приголосних) та легатної (актуа­лізація голосних) поезії, відмінної від зауму (див.: Заум). Зра­зок шумової поезії:

Счтрп трг ждрв Смк чпр вчнц Хд брн рвнч Шпрз ПІкрц Хрфд

Вб зчж хнв

спржвчнхлш (А. Лотов).

Зразок легатної (італ. legato, букв. — зв'язаний; у музиці — безвідривний, плавний перехід одного звука в інший) поезії: А а а а а Е е е е е И и и-и и О о о о о