Анагріма

На гратах не місяць — корова, Не сяйво — рапатий язик. В залізних, вантажних оковах — Життя божевільного лик (І. Крушельницький ).

Прикладів чотиристопного А. в українському вірші теж не ду­же багато:

0. метана бурею, Нене злиденна, Укріплю Тебе я на камені слова,

1. будеш, як церква, ясна і сталенна! (В. Пачовський).

П'ятистопний А. надає поетичному мовленню ознак урочис­тості, як у вірші «На Карпатських узгір'ях» М. Бажана:

Просвічений сонцем, на вітрі, в зеленім огні Він листя різьблене, обтяжене росами, сушить. Хай ломляться гори, хай грози ревуть в вишині, — Він тут вкорінився, він тут укріпився й не рушить.

Надзвичайно рідкісний А. — шестистопний (С. Голованівсь- кий: «Минають роки, як хвилини, і зорі згасають байду­жо...»), що виразно розмежовує віршовий рядок на два піввір­ші, викликає враження «важкого» стилю. Подеколи поети звертаються і до вільного А,, наприклад І. Франко:

Полуднє.

Широкеє поле безлюдне. Довкола для ока й для вуха Ні духа! [...].

Амфім&ср (грец. amphimakros — між довгими склада­ми), або Крбтик (грец. kretikos — критська стопа), — стопа античного віршування з п'яти мор, що складається з довгих

та коротких складів ( u), (— u —). В українській силабо-

тоніці подеколи А. умовно називають стопу дактиля з додат­ковим наголосом на третьому складі або анапеста з додатко­вим наголосом на першому складі. Так, у віршовому рядку «Сонце краще горить — серединою дня» (А. Малишко) у пер­шій стопі надсхемний наголос спостерігається на першому складі (— u —).

Анагріма (грец. ana — префікс, що означає рух уперед, і gramma — знак, літера) — переставлення літер у слові, зав­дяки чому витворюється нове значення, прочитуване у зво­ротному напрямку (тік — кіт, мука — кума, літо — тіло), по­стають псевдоніми (Симонов — Номис) тощо. Ця стилістична фігура добре відома в українській поезії, використовується з метою римування чи створення різних ефектів, зокрема ко­мічного, як у поемі «Енеїда» І. Котляревського (Ч. IV): «Бор­щів як три не поденькуєиі, / На моторошні засерчить; / І за­раз тяглом закишкуєш, / І в буркоті закеньдюшить». Мож-

Анадиплбсис

ливості А. привернули увагу схильних до версифікаційних експериментувань авангардистів (Д. Алексин, К. Швіттерс, Гео Шкурупій та ін.), які намагалися шляхом почленування і довільного монтажу мовного матеріалу витворити нову поетич­ну якість, як, наприклад, М. Семенко у вірші «Автопортрет»: Хайль семе нкоми ихайль кохайль альсе комих ихай месен михсе охай мх йль кмс мих мих Семенко енко нко Михайль Семенко мих михайльсе менко О семенко михайль! О михайль семенко!

Однак ніхто з-поміж авангардистів не сягнув того взірця, що його здійснив Гекарт, видавши у Валансьєні курйозну книж­ку під назвою «"Анаграмеана", поема в VII піснях, XCV-те (насправді перше — упор.) переглянуте, виправлене та допов­нене видання, рік XI анаграматичної ери» (1821), що нині збе­рігається в Паризькій національній бібліотеці. Сам автор до­сить скептично ставився до свого видання.

Анадиплбсис (грец. anadiplösis — здвоєність) — див.: Зіткнення.

Анаколуф (грец. anakoluthos — непослідовний, неуз- годжений) — синтаксична конструкція, що не відповідає за­гальноприйнятим нормам, полягає в неузгодженості членів речення. Як стилістична фігура вживається для характерис­тики мови персонажів, зокрема задля комічного ефекту, як у комедії «Мина Мазайло» М. Куліша, в якій саморозкриваєть- ся однойменний персонаж: «Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовляли­ся — Мазайло! А він знову: "Вам чого? — питаю"». А. почас­ти вживається у ліриці задля посилення експресії поетичного мовлення, надання їй особливого колориту, постаючи різно­видом вільності поетичної:

На рожево сміються таксі, На чорняво ридають каштани. Ще не всі, ще не всі, ще не всі Відпекли недоспівані рани (Р. Скиба ).

Анакреонтйчна побзія — жанр лірики, в якому панує життєрадісне, світле світосприйняття, перейняте мотивами земного щастя, гедонізму, любові. Започаткований еллінсь­ким поетом Анакреонтом (VI—V ст. до н. е.). На жаль, від йо­го ліричної спадщини збереглися лише певні фрагменти. Ві­дома новій літературній добі приписувана йому збірка «Анак­реонтика» виявилася сукупністю поетичних творів різних ав-