Серед поля попід небом жито жала. Жито жала попід небом серед поля. Вітер віяв, сонце гріло, дожинала. Дожинала, сонце гріло, вітер віяв (Олександр Олесь).

А. к. була започаткована в Елладі, зокрема при діалогічному виконанні пісень. Такі тенденції спостерігаються і в українсь­кому фольклорі («А ми просо сіяли...»).

Ампліфікація (лат. amplificatio — збільшення, роз­ширення ) — стилістичний прийом у художній літературі для підсилення характеристики, доповнення і збагачення думки за допомогою нагромадження однорідних мовних засобів — синонімів, епітетів, порівнянь, антонімічних протиставлень тощо. Наприклад, А. у творах У. Самчука: «Насторожена, трохи перелякана. Пригорталась ціла — гаряча, гнучка,

Амфіболія

тріпотлива...»; «Зовсім темно, хоч око виколи...»; «Жоло- бецький ліс був ще чорний, хоча над ним уже зносилось сонце, яскраво, радісно, барвисто». Або: в цьому срібному плесі не скинеться риба не зрине русалка це гніздо відображень це житло німих двійників

це могильник фальшивих пророків (І. Римарук).

А. має велику традицію в письменстві, про неї мовилося в се­редньовічних, ренесансних та барокових поетиках, вона ши­роко вживалася як різновид градації у поетичній творчості («Вірш про Богдана Хмельницького» І. Будзиновського) всіх періодів літературного життя.

Амфіболія (грец. amphibolia — двоякість, двознач­ність, неясність) — вираз, який уможливлює двояке тлума­чення. Наприклад, у реченні «Хмарка пливе кучерява, тихо, як сон,розтає» (В. Сосюра) слово «тихо» перебуває у синтак­сичному зв'язку зі словом «розтає» («тихо розтає»). Якщо першу кому зняти, то «тихо» стане частиною іншого слово­сполучення — «пливе тихо». В усному мовленні А. знімає ін­тонація, у писемному — здебільшого розділові знаки. Неадек­ватне вживання розділових знаків призводить до перекручен­ня авторського задуму, руйнування образу. Наприклад: «[...] Зносок начинений, як порхавка (,) зеленим пилом, лютою сукровицею [...]» (Р. Федорів). Почасти в тексті сприйняття А. залежить від ритмоінтонації, зокрема від паузи, потребує особ­ливого, незагальновживаного синтаксису, тому зумовлює усу­нення пунктуації з віршованого мовлення. Відтак утворюється дво- чи кількаплощинна семантична сув'язь: холодний крик пташиний нічний вітер на озерах непевна постать з крилами із світла в глибоку вирву

вдивляються зогорнені в полотна [...] (Валентина Отрощенко).

2

33

Означення «пташиний» однаковою мірою стосується тут і «крику», і «вітру». Так само «на озерах» водночас перебуває і «вітер», і «непевна постать» і т. п., поглиблюючи драматизм переживання фатального буття. А., що будується на внутріш­ньому синтагматичному членуванні віршованого мовлення, спостерігається у доробку І. Калинця, С. Сапеляка, Ю. Тар- навського, І. Римарука, В. Герасим'юка та ін. А. вимагає ла­конічності і сугестивності вислову, подеколи вказує на спосіб його декодування:

АмфібрАхій

[...] хтось пішов хтось вікно пересипав хтось

допитувався як зимує джмелик води перекотивши світло

хтось обіч тіні

носить

насіння

для вбитих (М. Григорів ).

У цьому фрагменті тісно взаємопереплетені слова — щоразу з попереднім і наступним, особлива смислова роль випадає сло­ву «світло» («джмелик води перекотивши світло» і «світло хтось обіч тіні носить») — типовий приклад художньої А.

Амфібрахій (грец. amphibrachys — короткий з обох боків) — в античній версифікації — трискладова стопа на чо­тири мори з довгим середнім складом. У силабо-тонічному віршуванні — трискладова стопа з наголошеним другим скла­дом (и — и). Константа віршового рядка може бути двоскла­довою, перетворюючись на ямб з наголосом на останньому складі, чи в позанаголошеному стані містити кілька складів (пеон); найкращий варіант А. — при парокситонній римі, ко­ли витворюється гармонійний акаталектичний рядок. В укра­їнській поезії до А. вперше звернувся Є. Гребінка («Човен», «Українська мелодія» тощо). Найменш уживаний одностоп­ний А., що трапляється здебільшого в гетерометричних стро­фах задля увиразнення ліричного сюжету та акцентації пое­тичної думки:

— Матусю! Хто очі мені замінив? — Всміхнеться, щоб сліз не побачив... Сама — до вікна, до неораних нив — І плаче... (Є. Плужник). Двостопний А. також не часто спостерігається: ...ночами про подвиг я марив малим, а подвиг — це побут без жару й золи, шизоїдно чистий, абсурдно міцний, не вельми врочистий, та дуже ясний (О. Шарварок). Подеколи поети звертаються до тристопного А.: