2. Поняття світогляду. Світогляд і філософія.

Усвідомлюючи дійсність довкола себе, раніше чи пізніше людина починає усвідомлювати свою унікальність, свою відмінність від усього іншого у світі. У результаті цього у неї формуються певні уявлення про світ і власну особу, тобто світогляд.

Світогляд – сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини зі світом та своє життєве призначення.

І.Кант виділив наступні основні питання світогляду:

1. Що я можу знати?

2. Що я маю робити?

3. На що я можу сподіватися?

4. Що таке людина?

Складові світогляду: погляди, переконання, принципи, ідеали, цінності, вірування, життєві норми.

Світогляд – це загальнолюдське явище, він притаманний кожній людині у нормальному стані. Йому притаманна велика різноманітність – люди по-різному уявляють світ і себе самих.

Типологія світогляду.

Світогляд розрізняють:

За будовою – цілісний, фрагментарний, внутрішньо злагоджений, суперечливий;

За ступенем адекватності сприйняття дійсності – реалістичний, фантастичний, викривлений;

За носієм – індивідуальний, колективний, національний;

За історичними епохами – архаїчний, античний, середньовічний, ренесансний;

За морально-ціннісними орієнтирами – егоїстичний, альтруїстичний, гуманістичний, антигуманний, цинічний.

Часто світогляд формується стихійно – через вплив, оточення, соціальні зв’язки, іноді людина навіть не знає про існування свого світогляду аж доки не постає перед потребою прийняття кардинальних рішень, не потрапляє в екстремальні ситуації.

Світогляд є духовним ґрунтом для виникнення філософії.

Філософія також є певною формою світогляду, а саме:

1. Філософія – це теоретична форма світогляду, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем;

2. Це усвідомлена форма світогляду;

3. Вона прагне бути: аргументованою, логічно послідовною

3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія.

Першою історично формою світогляду є міфологія (від грецьк. перекази, оповіді) – розповіді про богів, першопредків, початкові події світу.

Може здатися, що міфи – це щось вигадане, фантастичне, казкове, але для архаїчної людини міф був єдиною та всеохоплюючою формою світосприйняття.

Її характерні риси:

1. Синкретизм – “злиття всього з усім”. У міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, наявне від бажаного, духовне від природного, зло від добра.

2. Для носіїв міфічної фірми свідомості міф був не думкою чи розповіддю, а самою реальністю – міф і дійсність не розмежовувалися.

Такі риси міфологічної свідомості зумовлені злиттям архаїчної людини з природою, тим, що людина розглядала себе як частину природи, а також переносила на неї свої власні сили.

Однак поступово людина втрачала свою тотожність з природою, змінювала її, між ними виникали опосередковуючи ланки – штучні знаряддя праці, які все далі віддаляли людину від природи.

Поява певних технологій вимагала особливого мислення, яке фіксує себе у послідовних діях – тобто мислення дискурсивного – яке рухається послідовно, впорядковано до певних результатів. Таке мислення суперечило міфологічному і руйнувало його. Поступово міф розкладався і з виділилися різні напрями духовної діяльності людини в тому числі і філософія.

Отже історично філософія виникнула шляхом виділення із первинного, синкретичного міфологічного світогляду, причиною її виділення постало формування дискурсивного (усвідомленого та послідовно розгорнутого) типу мислення.