90. Діяльність саморегулівних організацій на ринку фінансових послуг.

Саморегулівна організація — неприбуткове об'єднання фінансових установ, створене з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринків фінансових послуг та якому делегуються відповідними державними органами, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, повноваження щодо розроблення і впровадження правил поведінки на ринках фінансових послуг та/або сертифікації фахівців ринку фінансових послуг.

До саморегулівних організацій, які об'єднують професійних учасників фінансового ринку та ринку цінних паперів за видами діяльності, належать:

— реєстроутримувачі;

— торговці цінними паперами;

— зберігані та депозитарії;

— компанії з управління активами.

їх метою є створення ефективної системи регулювання діяльності професійних учасників фінансового ринку та контролю за їх функціонуванням.

Діяльність саморегулівних організацій регулюється Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 р, № 3480-Щ, Положенням "Про саморегулівну організацію ринку цінних паперів" від 23 грудня 1996 р. № 329, а також нормативними документами, розробленими Нацкомфінпослуг.

У світовій практиці саморегулівні організації стали невід'ємною складовою регуляторної системи ринку фінансових послуг. Загальні цілі саморегулювання не відрізняються від мети державного регулювання фінансових ринків і полягають у збереженні їх цілісності, прозорості та ефективності, а також у забезпеченні фінансової стабільності, зменшенні системних ризиків та захисті інтересів інвесторів.

На практиці є різні організаційно-правові форми саморегулювання, що визначають і заохочують дотримання стандартів найкращої практики діяльності та взаємовідносин на фінансових ринках:

— галузеві організації;

— фондові біржі;

— приватні асоціації.

Зазвичай їх діяльність спрямована на здійснення нагляду за дотриманням учасниками ринку кваліфікаційних стандартів, за бізнес-поведінкою посередників, включаючи їх відносини з клієнтами.

До основних повноважень саморегулівних організацій належать:

— розробка та внесення змін до нормативних документів;

— впровадження та забезпечення дотримання правил поведінки;

— врегульовування спорів, переважно через арбітраж тощо.

Ці повноваження, як правило, надаються саморегулівним організаціям шляхом делегування відповідних функцій офіційним державним регулятором недержавній організації. Саморегулівні організації відіграють важливу роль у розробці кодексу професійної поведінки, типових договорів, певних правил і стандартів діяльності на ринку фінансових послуг.

Переваги використання саморегулівних організацій полягають у тому, що вони добре обізнані зі специфікою розвитку відповідного сегмента фінансового ринку та характером його фінансових послуг, а тому спроможні належним чином впроваджувати ефективні регуляторні програми.

Як свідчить практика, саморегулівні організації максимально наближені до своїх ринків, можуть оперативно реагувати на його зміни, а отже, спроможні швидко пристосовувати свої правила та методи моніторингу до конкретних особливостей, тоді як реакція державного регулятора на фактичні зміни ринків може суттєво запізнюватися, особливо в умовах кризи.

Саморегулівна організація має періодично звітувати перед державним регулятором про виконання своїх обов'язків і отримувати схвалення регулятора щодо власних правил. Разом із тим недоцільною слід визнати практику, коли регулятор дає вказівки саморегулівним організаціям або дублює їх функції. Регулятор не повинен долучатися до оперативних і повсякденних питань адміністрування ринків. Чітке визначення відповідних функцій саморегулівних організацій і державного регулятора має встановлюватися в законодавчих актах і нормативних документах або забезпечуватися шляхом підписання меморандумів про взаєморозуміння чи співробітництво.

До головних ознак ефективної саморегулівної організації згідно зі світовою практикою належать:

— наявність нормативних документів і внутрішніх процедур, що регламентують її діяльність на фінансовому ринку відповідно до визначених функцій і завдань;

— надання дозволів або права доступу на ринок, розробка та запровадження для ринкових посередників кваліфікаційних вимог;

— моніторинг діяльності конкретного сегмента фінансового ринку;

— контроль за дотриманням запроваджених правил роботи та взаємодії на фінансовому ринку;

— адміністрування механізму врегулювання спорів;

— розробка програм і організація системи навчання та підвищення кваліфікації учасників фінансового ринку;

— обмін інформацією між саморегулівними організаціями та державними регуляторами.

Відмінність між окремими саморегулівними організаціями полягає в тому, що біржі можуть безпосередньо впливати на регулювання фінансових ринків, тоді як асоціації дилерів або інвестиційних менеджерів лише мають можливість застосовувати регуляторні правила, забезпечувати їх дотримання, брати участь в освітніх програмах, але не мають повноважень розробляти власні правила. Функції таких організацій слід розглядати лише як функції субпідрядників державних регуляторів.