87. Резолюції Міжнародної організації комісій з цінних паперів (iosco).

Міжнародна організація комісій з цінних паперів (International Organisation of Securities Commissions — IOSCO). Це міжнародна спеціалізована організація, що об'єднує більше 170 членів з понад 80 країн світу. Вона є провідним наднаціональним органом регулювання міжнародного ринку цінних паперів.

Рішення IOSCO оформляються у вигляді резолюцій, які мають рекомендаційний характер для постійних членів організації щодо приєднання до них. Резолюції визначають світові стандарти, які прийняті у практиці роботи на фондовому ринку багатьма країнами світу. Вони подають у чіткій, стислій формі схеми ефективної організації фондового ринку і міжнародні принципи співпраці на ринку цінних паперів. Приєднання членів організації до певної резолюції означає прийняття відповідною країною правових норм та принципів, викладених у резолюції, та їхню інкорпорацію у відповідне внутрішньодержавне законодавство.

Міжнародною організацією комісій з цінних паперів розроблено до 40 резолюцій, які визначають основні напрями спільних зусиль світової співдружності у регулюванні ринку цінних паперів.

Найважливішими з них, до яких приєдналася й Україна, є:

• Резолюція IOSCO про нагляд за фінансовими конгломератами 1992 р.;

• Резолюція IOSCO стосовно врегулювання міжнародних угод з цінними паперами та їхніми похідними, які здійснюються з порушеннями 1993 р.;

• Резолюція про співробітництво у сфері регулювання ринку цінних паперів 1995 р.;

• Резолюція IOSCO про правозастосування на ринку цінних паперів 1997 р.

Іншим важливим базовим документом організації є міжнародні стандарти та принципи регулювання ринку цінних паперів, які були прийняті на щорічних зборах IOSCO у 1998 p., зі змінами та доповненнями від 2001 р. Міжнародні стандарти та принципи регулювання ринків цінних паперів є основоположним документом організації, який розкриває весь спектр основних вимог до регулювання ринку цінних паперів, викладених у 30 принципах.

88. Директиви Базельського комітету з банківського нагляду.

Базельський Комітет з питань банківського нагляду (англ. Basel Committee on Banking Supervision) при Банку міжнародних розрахунків («Committee on Banking Supervision of the Bank for international Settlements») засновано в м. Базель у 1974 році центральними банками та органами нагляду держав G10. Нині до держав-членів Комітету належать: Австралія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, Гонконг, Індія, Індонезія, Італія, Іспанія, Канада, КНР, Південна Корея, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, ПАР, Росія, Саудівська Аравія, Сингапур, США, Туреччина, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія. Європейська Комісія бере участь в роботі на правах спостерігача. Комітет засідає кожні три місяці.

Його основне завдання полягає у впровадженні високих та єдиних стандартів в сфері банківського регулювання та нагляду. З цією метою, Комітет випускає директиви та рекомендації для органів нагляду держав-членів. Зазначені рекомендації не є обов'язковими до виконання, проте, в більшості випадків знаходять своє відображення в національному законодавстві держав-членів (та не тільки, наприклад, «Базель І» запроваджено в більше ніж 100 країнах), оскільки їх опрацьовується у співробітництві із банками та органами нагляду з усього світу. В ЄС вони також використовуються для взаємної інтеграції держав-членів Союзу.

У квітні 1997 р. Базельський комітет оприлюднив Основні принципи банківського нагляду (далі - Принципи), які слід розглядати як мінімальні вимоги. Всі 25 принципів можна поділити за змістом на 7 груп (рис. 18.1).

У жовтні 1998 р. органам банківського нагляду у всіх країнах запропоновано приєднатися до сформульованих базових принципів і одночасно проаналізувати свою чинну систему з тим, щоб скласти програму усунення можливих недоліків. Дотримання цих основних принципів, на думку Базельського комітету, може стати важливим кроком у справі зміцнення стабільності як національних, так і міжнародних фінансових систем.

Принципи розкривають такі складові.

1. Попередні умови здійснення ефективного банківського нагляду - ефективна система банківського нагляду повинна передбачати чітке визначення відповідальності та цілей наглядових органів за діяльністю банків, які повинні володіти оперативною незалежністю і необхідними ресурсами. Необхідно також забезпечити правове поле щодо здійснення банківського нагляду, зокрема щодо видачі дозволів на створення банківських установ і здійснення поточного нагляду за їх діяльністю, а також передбачити повноваження наглядових органів розглядати питання про відповідність цієї діяльності чинному законодавству та правовий захист працівників наглядових органів. Повинні існувати положення щодо обміну інформацією між наглядовими органами та захисту конфіденційної інформації.

2. Ліцензування і структура нагляду - необхідно чітко визначити, які види діяльності дозволено здійснювати установам, що отримали ліцензію і стали об'єктом нагляду, і, наскільки це можливо, контролювати використання терміна "банк" у найменуванні різних установ:

• наглядовий орган повинен мати у своєму розпорядженні право встановлювати необхідні критерії і відхиляти заявки установ, які не відповідають встановленим нормам стосовно, зокрема, оцінки структури володіння банківською організацією, її директорів і керівної управлінської ланки, операційного плану, механізмів внутрішнього контролю, її прогнозного фінансового становища;

• у тих випадках, коли власником або материнською організацією банку є іноземний банк, необхідна попередня згода наглядового органу країни його реєстрації;

• орган банківського нагляду повинен мати у своєму розпорядженні право розглядати і відхиляти будь-яку пропозицію щодо передачі іншим сторонам значної частки власності або контролюючих інтересів у наявних банках, а також встановлювати критерії, що регулюють великі придбання або інвестиції банку, спрямовані на те, щоб корпоративні структури не піддавали банк невиправданому ризику або не створювали перешкод здійсненню ефективного нагляду.

3. Пруденційні положення і вимоги. Органи банківського нагляду повинні:

• встановлювати обачні і належні мінімальні вимоги достатності власного капіталу всіх банків, що повинні відображати ті ризики, на які йдуть банки, а також визначати компоненти капіталу, враховуючи при цьому здатність банків покривати збитки (у випадку з банками, які провадять міжнародну діяльність, ці мінімальні вимоги не можуть бути нижчими від встановлених Базельським комітетом);

• пересвідчитися в тому, що банки мають і застосовують на практиці політику, практичні методи і процедури оцінки якості активів, достатності резервів для покриття ідентифікованих сумнівних боргів і загальних резервів для відшкодування втрат за позиками;

• пересвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпорядженні управлінські системи інформації, що дають змогу керівництву банка ідентифікувати концентрації ризиків у межах портфеля;

• встановлювати пруденційні межі, що обмежують ризик потенційних збитків від окремих позичальників або груп пов'язаних між собою позичальників;

• мати у своєму розпорядженні вимоги, які передбачають, що банки повинні здійснювати кредитування родинних компаній і фізичних осіб відповідно до принципу "довгої руки", за ефективного моніторингу надання таких кредитів і наявності відповідних заходів з контролю за ризиками або зі зниження загрози їх виникнення (з тим, щоб попередити зловживання, пов'язані з кредитуванням родинних установ);

• пересвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпорядженні необхідні політики і процедури, які дають змогу ідентифікувати, відстежувати і контролювати в ході здійснення міжнародних позикових та інвестиційних операцій ризик неплатоспроможності суверенної держави і трансфертний ризик та передбачають належні резерви на покриття таких ризиків;

• пересвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпорядженні системи, що дають можливість точно оцінювати, відстежувати і ефективно контролювати ринкові ризики;

• володіти повноваженнями встановлювати за необхідності конкретні ліміти і вимоги до капіталу на покриття потенційного ринкового ризику;

• пересвідчитися в тому, що банки розробили всеосяжний процес управління ризиком (включаючи відповідний нагляд з боку керівництва банку), що дає змогу ідентифікувати, оцінювати, відстежувати і контролювати всі інші види матеріальних ризиків та мають у своєму розпорядженні капітал для покриття таких ризиків;

• пересвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпорядженні систему внутрішнього контролю, яка відповідає характеру і масштабам їх діяльності та яка передбачає чітку процедуру делегування повноважень і відповідальності, розподіл функцій стосовно взяття зобов'язань від імені банку, представлення звітності за його активами і зобов'язаннями, гарантію збереження його активів, відповідний внутрішній і зовнішній аудит;

• пересвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпорядженні адекватну політику, практику і процедури, включаючи чіткі правила "знай свого клієнта", які забезпечують дотримання фінансовим сектором високих етичних і професійних стандартів, перешкоджають навмисному або випадковому використанню банку злочинними елементами.

4. Методи поточного банківського нагляду. Ефективна система банківського нагляду має складатися з певних форм нагляду як на місці, так і заочного нагляду, тому органи банківського нагляду повинні:

• підтримувати регулярні контакти з керівництвом банку і добре розбиратися в операціях банківської установи;

• мати у своєму розпорядженні кошти для збору, оцінки і аналізу пруденційних звітів і статистичної інформації, що надходить від банків на індивідуальній і консолідованій основі;

• мати у своєму розпорядженні кошти для незалежної оцінки наглядової інформації за допомогою перевірок на місцях або за допомогою зовнішніх аудиторів;

• здійснювати нагляд за банківською групою на консолідованій основі.

5. Вимоги, що висуваються до інформації. Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що кожний банк веде необхідну звітність на основі послідовної бухгалтерської політики і практики, що дає змогу наглядовому органу отримувати правдиве і достовірне уявлення про фінансове становище банку і прибутковість його операцій, і що банк на регулярній основі публікує фінансовий звіт, який правильно відображає його стан.

6. Офіційні повноваження наглядових органів. Органи банківського нагляду повинні мати у своєму розпорядженні адекватні можливості впливу, щоб вживати своєчасні коригувальні заходи щодо банків, які не дотримуються встановлених пруденційних вимог (таких як мінімальні коефіцієнти достатності капіталу) і у разі порушення регламентуючих положень. У крайніх випадках це може містити право на відкликання банківської ліцензії.

7. Транснаціональні банківські операції. Одним з ключових елементів сукупного нагляду є контакти і обмін інформацією з різними іншими наглядовими органами, насамперед з наглядовими органами приймаючої країни. Органи банківського нагляду повинні:

• здійснювати глобальний сукупний нагляд за своїми активними в міжнародному плані банківськими організаціями, ефективно застосовуючи моніторинг і відповідні пруденційні норми стосовно всіх аспектів операцій, що проводяться цими банківськими організаціями на глобальній основі, головним чином через іноземні філії, спільні підприємства і дочірні установи;

• вимагати, щоб місцеві операції іноземних банків здійснювалися відповідно до тих високих стандартів, які застосовуються до національних банківських установ, і в інтересах сукупного нагляду повинні мати у своєму розпорядженні повноваження щодо обміну необхідною інформацією про такі банки з наглядовими органами країни реєстрації.