57. Особливості організації міжнародних розрахунків та їх основні форми: акредитив, інкасові операції, банківський переказ, чекова форма розрахунків.

Міжнародні розрахунки — це система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктами яких є банки, експортери та імпортери. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товаророзпорядчих документів і операційне оформлення платежів за укладеними зовнішньоекономічними угодами.

Порядок здійснення міжнародних розрахунків регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями — Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН та ін.

Акредитив — це зобов'язання банку здійснити за дорученням клієнта-імпортера і відповідно до його вказівок розрахунок з експортером проти надання останнім необхідних фінансових і комерційних документів. Тобто документарний акредитив — це зобов'язання, оформлене банком на запит клієнта-імпортера (апліканта) щодо кредитування визначеної суми в обумовленій валюті для розрахунків з експортером (бенефіціаром).

Інкасо — це операції з комерційними і фінансовими документами або тільки з комерційними документами, що здійснюються банками на підставі одержаних від клієнтів інструкцій з метою:

— одержання акцепту та (або) платежу;

— видачі комерційних документів проти акцепту та (або) платежу;

— видачі документів на інших умовах.

Банківський переказ є розрахунковою операцією, яка здійснюється через подання телексного або телеграфного платіжного доручення одного банку іншому. Це наказ одного банку, адресований своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми бенефіціару. Платіжне доручення банк видає на підставі відповідних вказівок клієнта банку щодо умов виплати бенефіціару суми переказу.

Здійснення банківського переказу включає такі операції:

1) відповідно до укладеного контракту експортер передає необхідні документи імпортеру;

2) імпортер виставляє платіжне доручення в обслуговуючий його банк;

3) банк імпортера надсилає до свого банку-кореспондента наказ про перерахування відповідної суми на користь експортера;

4) банк-кореспондент перераховує кошти з коррахунка банку імпортера до банку експортера;

5) банк експортера зараховує одержані кошти на рахунок експортера та авізує експортера про находження на його користь відповідної суми коштів.

Чек (англ, check) — грошовий документ встановленої форми, який містить безумовне розпорядження чекодавця банку здійснити платіж зазначеної у чеку грошової суми чекоутримувачеві готівкою чи перерахування грошей на його рахунок. У міжнародному обороті чек як засіб платежу як правило використовують при остаточному розрахунку за поставлені товари (роботи, надані послуги).

58. Форфейтинг як форма кредитування зовнішньоекономічних операцій.

Форфейтинг – це специфічна форма кредитування зовнішньоекономічних операцій шляхом купівлі комерційним банком (форфейтером) в експортера боргових зобов'язань, акцептованих імпортером, тобто експортер переусту- пає банку свої вимоги до покупців. Цей термін походить від франц. a forfait – цілком, загальною сумою, і позначає надання визначених прав в обмін на наявний платіж. Це так само, як і факторинг, – специфічний метод трансформації комерційного кредиту в банківський.

Продавцем у форфейтингу є експортер, який поставив товар і прагне інкасувати розрахункові документи імпортера з метою одержання грошей. Покупцем (форфейтером), як правило, є банк або окрема спеціалізована фірма. Форфейтер бере на себе боргові зобов'язання імпортера за мінусом відсотків на весь термін, на який вони виписані.

У банківській практиці – це купівля на повний термін на заздалегідь встановлених умовах векселів, інших боргових зобов'язань. Покупець вимог бере на себе комерційні ризики без права регресу (обороту) цих документів на експортера. На відміну від традиційного обліку векселів форфейтування:

1) застосовується звичайно за постачань устаткування на великі суми (мінімальна сума – 250 тис. дол.);

2) застосовується із тривалою відстрочкою платежу від шести місяців до п'яти–семи років (понад традиційні 90 чи 180 днів);

3) містить гарантію чи аваль першокласного банку, необхідні для переобліку векселів.

До переваг форфейтингу можна віднести такі:

1) покращуються позиції експортера щодо ліквідності, оскільки підприємство одразу ж отримує готівкові кошти;

2) експортер звільняється від валютних, кредитних та процентних ризиків;

3) зменшуються довгострокові вимоги у балансі підприємства, що приводить до зростання його кредитоспроможності;

4) зникає необхідність контролю за погашенням кредиту і роботи з інкасації платежів;

5) форфейтинг не впливає на ліміти експортера з овердрафту або на інший кредит, який надається банком.

Недоліками форфейтингу є:

– висока вартість: ставка за форфейтування є значно більшою за звичайні ставки за кредитами, тому що форфейтор бере на себе всі ризики, а тому витрати з форфейтування складаються з витрат на отримання банківської гарантії або аваля за векселем; ризикової премії за політичний ризик; витрат на мобілізацію грошових коштів, які залежать від процентних ставок на євро- ринку; управлінських витрат; комісії форфейтера, що становить різницю у часі між укладанням угоди та наданням документів;

– важкість пошуку (для експортера) банку, який захоче діяти як форфейтер.