21. Сутність та роль інституційної структури фінансового середовища.

Основою побудови ринкових відносин є фінансово-кредитні інститути як універсальні, так і спеціалізовані, що виступають основними фінансовими посередниками та дійовими суб'єктами процесу міжнародного інвестування.

Наявність фінансових інститутів, які здійснюють трансформацію грошових потоків у межах ринку, дає змогу подолати суперечність між потребами суб'єктів господарювання та обмеженими можливостями індивідуальних інвесторів, що зумовлена як часовим фактором, так і заощаджувальним потенціалом окремих власників капіталу.

Якщо оцінювати територіальне поширення фінансових установ в Україні, стає зрозумілим, що з урахуванням розгалуженої мережі філій та відділень абсолютне лідерство буде за банківськими установами, які, образно кажучи, знаходяться «найближче» до інвестора. Банки в Україні як найбільш розвинуті ринкові інститути можуть стати провідною складовою інвестиційної інфраструктури через яку відбуватиметься взаємозв'язок структурно-інвестиційної політики уряду і грошово-кредитної політики НБУ.

У небанківському фінансовому секторі України найбільш важливими інституційними інвесторами є інвестиційні фонди, страхові організації та недержавні пенсійні фонди. В основі діяльності страхових компаній та пенсійних фондів лежить соціальна складова, саме за допомогою соціальної спрямованості вони залучають кошти.

Велике значення має також надходження венчурного (або ризикового) капіталу, який тісно пов'язаний з фінансуванням інновацій та науково-технічним прогресом. До ризикових інституційних інвесторів можемо віднести також довірчі товариства та факторингові компанії, їх діяльність пов'язана з високим ступенем ризику, проте вони можуть приносити своїм вкладникам найбільші за розміром доходи серед усіх інших інституційних інвесторів.

Дуже динамічно в останні роки в Україні розвиваються кредитні спілки. Розширення обсягів кредитування та залучення депозитів кредитними спілками відбувалося на фоні зниження вартості позик та підвищення дохідності депозитних рахунків членів кредитних спілок, тоді як банківські депозити стали менш дохідними. Популярність кредитних спілок обумовлюється більш спрощеною процедурою отримання кредиту, зокрема іпотечного, у порівнянні з банківськими установами та ставками, вищими ніж депозитні ставки у банках. В той же час розвитку кредитних спілок перешкоджають такі фактори як недостатність загальної інформації про механізми і принципи діяльності кредитних спілок, низький рівень довіри населення до фінансових установ подібного роду, нижчий рівень прозорості діяльності кредитних союзів у порівнянні з банківськими установами.

Ефективний розвиток небанківських фінансових інститутів в Україні залежить передусім від належного інституційного та правового забезпечення. На рівні законодавчого забезпечення першочерговими завданнями є завершення процесу формування нормативно-правової бази щодо небанківських фінансових посередників, діяльність яких регулюється нормативними актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг; вдосконалення процедури банкрутства; визначення чіткого переліку фінансових установ, які відносяться до небанківських фінансових посередників і діють на ощадно-договірній основі.

Таким чином, можна стверджувати, що розширення фінансового ринку, активний розвиток операцій із такими ринками зумовили виникнення фінансових інститутів як професійних фінансових посередників. І в сучасних умовах ефективне функціонування фінансового ринку не можливе без ефективних фінансових інститутів.

Структура будь-якого сегменту фінансового ринку, в тому числі і ринку фінансових послуг – це його організаційна побудова за певними ознаками. У світі не існує єдиного методу структуризації ринку фінансових послуг. У міжнародній практиці розвинених країн щодо структури фінансового ринку використовують дві ознаки: часову та інституційну. На вітчизняному ринку виділяють часову, інституційну і сегментарну ознаки структури фінансового ринку і його сегменту – РФП, згідно з якими виділяють грошовий сегмент РФП, інституційну і сегментарну структуру.

1. Часова ознака поділяє ринки за терміном обігу фінансових активів. Відповідно до часової ознаки на ринку фінансових послуг виділяють грошовий сегмент – ринок короткострокових грошових коштів, що виступають у платіжних засобах і ринок середньострокових і довгострокових грошових коштів, що представляють інвестиційний фактор у розвитку економіки (або ринок короткострокових, середньострокових і довгострокових капіталів).

2. Згідно з інституційною ознакою структура фінансового ринку розвинених країн складається з кредитно-фінансових інститутів (банків та інших установ) і ринку цінних паперів. Така структура має відмінності: у США переважають акціонерні кредитно-фінансові інститути, а в країнах Західної Європи і Японії – напівдержавні, державні і кооперативні. Інституційна структура вітчизняного ринку фінансових послуг багатьма авторами, які досліджують фінансових ринок і його сегменти, представлена по-різному. Самою поширеною точкою зору щодо інституційної структури РФП є та, що вона включає банківську систему, небанківські кредитні та контрактні фінансові інститути. Але такі елементи інституційної структури представляють тільки фінансово-кредитну систему. Тому, на думку автора, інституційна структура вітчизняного РФП повинна включати такі елементи:

а) регулюючий (організаційно-технічний), що представлений органами державного регулювання РФП (ДКЦПФР, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Антимонопольний комітет, Податкова служба тощо), інформаційними центрами, засобами зв’язку;

б) фінансово-кредитну систему, яка включає банківську систему, небанківські кредитні та контрактні фінансові інститути. Самими поширеними фінансовими інститутами вітчизняного РФП є такі структурні утворення:

• фондові та валютні біржі,

• комерційні банки,

• компанії (страхові, брокерські, дилерські, інвестиційні, холдингові, трастові, андеррайтерів тощо);

• системи (національна депозитарна, міжбіржових і міжброкерських зв’язків);

• фонди (інвестиційні, інноваційні, пенсійні, благодійні, гарантування вкладів тощо);

• реєстратори та зберігачі цінних паперів;

• розрахунково-клірингові установи;

• інформаційно-консультативні центри та ін.

3. Сегментарна структура ринку фінансових послуг – це його побудова за видами послуг, які надають фінансові інститути, що діють на ринку. За групами цих послуг РФП поділяють на грошовий, страховий, валютний, фондовий, кредитний, на ринок позик та інші, для яких характерні свої особливості функціонування, власні правила укладання угод з фінансовими послугами. Наприклад, така послуга, як надання кредиту може бути об’єктом діяльності грошового, кредитного, а також валютного ринку.

Фінансові установи на РФП з метою залучення все більшої кількості споживачів своїх послуг проводять сегментації ринку, визначають привабливі для них галузі, оцінюють потенціал їх розвитку, проводять аналіз потреб цільових клієнтів у привабливих сегментах, розробляють відповідні стратегії ціноутворення, фінансові послуги. На сучасному етапі розвитку фінансових інститутів важливим є розробка і впровадження маркетингової стратегії, одним із напрямів якої є визначення характеристик споживачів і на основі цього проведення сегментації ринку.

В економічній літературі єдиного визначення щодо поняття «сегментація ринку» не існує. Так за І.А. Бланком, сегментація фінансового ринку – це процес цілеспрямованого поділу його видів на індивідуальні сегменти, які розрізняються залежно від характеру фінансових інструментів, що обертаються на ньому; за Ходаківською В.П., сегментація фінансового ринку – це класифікація потенційних споживачів фінансових послуг згідно з їхніми вимогами до розвитку фінансового ринку. В даних визначеннях мова іде про сегментацію фінансового ринку, ведучим сегментом якого є ринок фінансових послуг.

Сегментація передбачає поділ ринку на зони в межах країни, регіону, району, області, міста, населеного пункту, характеризувати яких можна за розвитком фінансової бази, галузевими ознаками, інвестиційною привабливістю тощо.