Тема. Ринок виробничих ресурсів.

Природні ресурси - сировина і матеріали (предмети праці), паливо та енергія(засоби праці).

Якість землі - насамперед її родючість та багатство корисними копалинами.

Природна якість землі – закладена в неї самою природою.

Штучна якість землі – це поліпшена людиною природна її якість шляхом використання добрив, іригації чи меліорації грунтів і т. ін.

Земельна рента – це нетрудовий дохід, який отримує земельний власник; це економічна форма реалізації власності на землю.

Абсолютна земельна рента – плата за оренду найгірших земель.

Диференціальна рента 1 – це рента, яка виникає внаслідок диференціації за родючістю або за місцем розташування земельних ділянок. Це як дар природи – вища родючість, краще місцезнаходження.

Диференціальна рента 2 - форма надлишкового додаткового продукту, який одержують внаслідок різної продуктивності затрат, що послідовно робляться на одній і тій самій ділянці землі, тобто внаслідок інтенсифікації землеробства.

Монопольна рента – виникає в тому випадку, коли ринкова ціна продукту перевищує звичайний рівень.

Ціна землі - це сума грошей, яка, якщо її покласти в банк, принесе своєму власнику дохід у вигляді процента, не меншого від тієї земельної ренти, яку приносить ця земельна ділянка.

Орендодавець – це власник землі, який передав свою ділянку в оренду. Орендодавцем можуть бути громадяни, юридичні особи (підприємство, організація та ін.), а також органи державної влади та місцевого самоврядування(сільські, селищні, міські ради).

Орендар – це громадянин або юридична особа, які беруть земельну ділянку в оренду.

Договір оренди землі – це угода сторін про взаємні зобов’язання, за якими орендодавець за плату передає орендареві у володіння та користування земельну ділянку для господарського використання на строк, що вказаний у договорі.

Позичковий капітал – це грошовий капітал, який надається в позику економічним суб’єктам з метою одержання доходу у формі позичкового процента.

Кредитний ринок – це ринок грошового капіталу, ринок інвестицій, ринок облігацій.

Кредитори – економічні суб’єкти, що надають гроші у позику.

Позичальники грошей, або боржники – економічні суб’єкти , що беруть грошову позику.

Процент – це ціна, яку заплатили за те, щоб оволодіти виробничими ресурсами сьогодні, а не очікувати, поки нагромадяться гроші, щоб ці ресурси придбати.

Процентна ставка, або норма процента, - це співвідношення між сумою процента і сумою позики, виражене у відсотках.

Ринок цінних паперів – система економічних відносин між продавцями та покупцями цінних паперів, які є його суб’єктами.

Емітенти – економічні суб’єкти, що випускають і продають цінні папери (фірми, банки, держава).

Емісія цінних паперів – їх випуск в обіг.

Інвестори - фірми, банки, держава, приватні особи, які купують цінні папери.

Цінні папери – документи, що засвідчують майнові права їх власників і дають право на одержання певного доходу. Цінні папери: облігації, акції, векселі, чеки, депозитні ощадні і приватизаційні сертифікати.

Акція – цінний папір, що засвідчує право його власника(акціонера корпорації) на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивіденду.

Облігація – боргове зобов’язання корпорації або держави, яке надає право на одержання позичкового процента.

Вексель – це боргове зобов’язання платника, що видає вексель, сплатити у визначений термін зазначену суму боргу власникові векселя.

Чек – грошовий документ, що містить письмове доручення чекодавця банку виплатити іншій особі певну суму за рахунок грошей, що знаходяться на чековому рахунку в банку. Таким чином, чек – це короткострокове боргове зобов’язання, а також форма кредитних грошей і цінний папір, що здійснює свій рух на міжбанківському ринку.

Диверсифікація – спосіб зниження ризику серйозних втрат від вкладів інвестицій у цінні папери різного виду чи акції різних товариств.

Інформаційний ринок: « Це сукупність правових, економічних та організаційних відносин з приводу продажу та купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг».

Ринок праці – це саморегульована конкурентна система розподілу і найму робочої сили.

Особливість ринку праці: його інтегрованість. Існує не єдиний, а багато спеціалізованих ринків праці, які є частинами інтегрованого ринку праці.

Пропозиція праці визначається передусім ціною праці (ставкою заробітної плати), а також рівнем податків, потребами в забезпеченні непрацюючих членів сімї працівника, звичками й традиціями, культурою і релігією, силою профспілок тощо.

Попит на працю залежить від ціни на неї, а також визначається потребами виробництва у відповідності з попитом на товари і послуги, технічним рівнем підприємств, станом технології тощо.

Інфраструктура ринку праці: біржа праці, недержавні служби зайнятості.

Біржа праці – установа, що регулює попит і пропозицію на ринку праці.

Служби зайнятості – приватні агентства і бюро по найму, котрі обслуговують різні категорії працівників і спеціалізуються по фаху, професіях і регіонах.

Доходи – це грошові або натуральні надходження, які має населення для задоволення своїх потреб.

Заробітна плата – це ринкова ціна праці.

Номінальна заробітна плата – грошовий вираз ринкової ціни вартості.

Одиницею виміру номінальної заробітної праці є її погодинна ставка, яка й визначається коливаннями попиту та пропозиції на сегментованому ринку праці.

Реальна заробітна плата визначається кількістю товарів і послуг, які можна придбати на номінальну заробітну плату за існуючого рівня цін після відрахування податків та інших платежів.

Почасова заробітна плата – це плата за кількість відпрацьованого часу.

Відрядна (поштучна) заробітна плата залежить від обсягу виконаної роботи (кількості виробленого продукту).

Тарифна система оплати праці - величина заробітку при цьому визначається тарифною ставкою, яка є різною для працівників одного фаху, але різної кваліфікації, що визначається тарифним розрядом ( сукупність розрядів утворює тарифну сітку) і тарифним коефіцієнтом, який і визначає різницю в оплаті працівників різних тарифних розрядів.

Система аналітичної оцінки робочих місць - передбачає, що тарифні ставки встановлюються залежно від відносної складності робіт, а не кваліфікації працівників.

Відрядно-прогресивна система застосовувалась переважно в плановій (командно-адміністративній) економіці. Її суть полягає в тому, що величина оплати праці ставиться в залежність від перевиконання норми виробітку.

Відрядно-регресивна система більш властива для ринкової економіки. Вона робить невигідним перевиконання норми виробітку, адже передбачає поступове зниження розцінок кожної додаткової одиниці продукту. Тут робітники зацікавлені у встановленні високих норм виробітку.

Акордна система застосовується у галузях із дуже тривалим робочим періодом ( у будівництві чи суднобудуванні тощо, де об’єкт створюється кілька років). При цьому періодично(щотижня чи щомісяця) працівникам виплачується аванс, а остаточний розрахунок здійснюється тільки після введення об’єкта в дію.

Преміальні системи оплати праці, особливе місце серед яких займають системи колективного преміювання. Преміальні системи будуються так, щоб стимули, пов’язані із поліпшенням окремих показників роботи, доповнювали один одного,а також щоб розміри премій були відчутними стимулюючим додатком до заробітної плати.