3Авдання 6 Організація програм, що містять підпрограми користувача Короткі теоретичні відомості

В усіх мовах програмування використовуються підпрограми. По-перше, це дає можливість записати частину алгоритму, що повторюється, тільки один раз, а потім використати її в потрібному місці програми. По-друге, це дозволяє складну програму зробити зрозумілішою і зручнішою.

Підпрограми дуже схожі на програми. Кожна підпрограма являє собою незалежний алгоритм розв’язання певної великої задачі, наприклад, розв’язання рівняння або побудови графіка.

Підпрограма відрізняється від програми тим, що вона не може виконуватися самостійно. Підпрограми можуть бути використані всередині програм.

6.1 Підпрограми. Функції та процедури, визначувані користувачем

Підпрограмою називається іменована логічно закінчена група операторів мови, яку можна викликати для виконання на ім'я будь-яку кількість разів з різних місць програми. У мові Pascal виділяють два види підпрограм: процедури (procedure) і функції (function).

Будь-яка програма може містити декілька процедур і функцій або повністю складатися з них. Процедури і функції оголошуються у розділі описів.

Якщо в основній програмі зустрічається підпрограма, то починають діяти її оператори. Потім керування передається в основну програму, яка продовжує виконуватися.

Підпрограма оформляється подібно до основної програми, тобто складається із заголовка, розділу описів і розділу операторів.

Стандартні функції та процедури не вимагають попереднього опису, оскільки вони є частиною того або іншого модуля, використовуваного цією програмою, і вони вже описані всередині цих модулів.

Якщо ж до програми користувач включає яку-небудь свою підпрограму, то її необхідно описати в розділі опису головної програми. Після цього така підпрограма може використовуватися подібно до стандартної.

6.2 Підпрограми-функції

Функції − це підпрограми, які повертають тільки одне єдине значення, тоді як початкових даних (формальних параметрів) може бути декілька.

Загальний вигляд опису підпрограми-функції:

FUNCTION <Ім'я функції> (<формальні параметри: тип форм. парам.): <тип значення функції>;

Приклад 6.2. Написати, функцію піднесення цілого числа а до цілого стуненя n.

function StepN (a, n: integer): integer;

var an, i: integer; {локальні змінні}

begin

an:= 1;

for i:=1 to n do

an:=an*a;

StepN:= an

end;

У цьому прикладі описується функція StepN з формальними параметрами цілого типу а і n. Усередині функції оголошуються дві локальні змінні an і i.

У кінці розділу операторів, перед службовим словом end, імені функції присвоюється значення, яке повертається, − це необхідна частина в описі всіх функцій.

Тільки після того, як функція описана, її можна використати в програмі.

Виклик функції здійснюється шляхом вказівки імені функції і фактичних параметрів (див. нижче) в дужках, перерахованих через кому.