Вимоги піл час дератизації

Для попередження проникнення гризунів у тваринницькі, склад­ські і фуражні приміщення фундамент слід закладати на глиби­ну понад 70 см, не залишаючи простору під підлогою. При цьому каналізаційні, вентиляційні та інші отвори слід закривати мета­левими решітками.

Для знищення гризунів хімічним методом застосовують кор­мові принади з отруйними речовинами: вуглекислим барієм, ра-тинданом, крисидом, фосфідом цинку, миш'яковими препарата­ми, зоокумарином тощо. Для обкурювання приміщень та нір ефе­ктивні задушливі гази (фуміганти) - хлорпікрин, ціанплав, сір­чаний ангідрид, вуглекислий газ, що викликають загибель гри­зунів. Ефективні результати із знищення гризунів дає комбінова­ний препарат бактокумарин - суміш бактеріальних культур та зоокумарину.

Під час підготовки принад слід чітко дотримуватись рекомен* дованих концентрацій препаратів. Принади виготовляють в спе­ціальних приміщеннях з витяжними шафами або на спеціальних площадках на відстані не менше 200 м від житлових приміщень, тваринницьких ферм тощо із застосуванням засобів індивідуаль­ного захисту.

Отруйні принади вносять у нори або інші природні чи штучні схованки. Не дозволяється розсівати або відкрито розкидати от­руту в населених пунктах і біля них, на площах випасання худо­би та вигулу птиці, біля тваринницьких і птахівничих ферм у ра­діусі 500 м.

Працівники, що виготовляють і розкладають отруйні прина­ди, повинні мати комбінезони без зовнішніх кишень, рукавиці, гумові чоботи або брезентові бахили, засоби захисту органів ди­хання (респіратори) та захисні окуляри. Щодня після роботи слід старанно обмивати під душем усе тіло водою з милом, прополіс­кувати рот чистою водою.

Дератизацію слід проводити таким чином, щоб запобігти за­брудненню патогенними мікроорганізмами й отрутами сільсько* господарської продукції, ґрунту, води, кормів, повітря, а також зараженню й отруєнню людей і тварин.

Безпека при протру0 нні насіння

Хімічні речовини, що використовуються для знезаражування на­сіння від збудників грибкових і бактеріальних хвороб, називають протруювачами.

Протруєння насіннєвого матеріалу має за мету знищення в ньому збудників грибкових і бактеріальних захворювань. Збуд­ники захворювань рослин знаходяться на поверхні, під плівкою або усередині насіння. Тому використовуються різні засоби і спо­соби знезаражування посівного матеріалу.

Хімічне знезаражування насіння провадиться трьома спосо­бами: сухим, напівсухим і вологим.

Сухе протруєння насіння полягає в ретельному змішуванні на­сіння в спеціальних машинах із порошкоподібним протруювачем, у результаті чого насіння обволікається тонкою пилоподібною плі­вкою отруйної речовини, що згубно діє на збудників хвороб.

Напівсухе протруєння провадиться насиченим розчином фор­маліну, який лише зволожує насіння, тому додаткового просушу­вання воно не потребує.

Вологе протруєння полягає у змочуванні насіння в розчині протруювача.

Протруюють насіння спеціальними машинами-протруювача-ми. За способом хімічного знезаражування їх поділяють на маши­ни для сухого, напівсухого і вологого протруєння, а також уні­версальні, за допомогою яких можна провадити протруєння на­сіння трьома способами. Найбільше поширення мають такі про­труювачі, як гранозан, формалін, ТМТД.

При протруєнні насіння, його перевезенні та сівбі слід дотри­муватись правил безпеки. Не дозволяється протруювати зерно за допомогою перелопачування. Протруєння здійснюють у примі­щеннях, що добре провітрюються. На відкритій площадці слід пе­редбачити віддалення його на відстань не менше 200 м від житло­вих споруд, тваринницьких дворів, сховищ продуктів харчуван­ня, фуражу тощо.

Вивантаження протруєного насіння із апаратів провадять у мішки із щільного матеріалу. Забороняється вивантаження на підлогу, у ящики та відра. На ящиках з протруєним насінням обо-в'язково робиться напис: «Протруєно», «Отруйне». Протруєне зерно забороняється використовувати для харчових цілей, а та­кож на корм тваринам. За необхідності короткочасного схову про­труєне насіння повинно бути в мішках в окремих складах для по­сівного матеріалу. Відпускати протруєне насіння на сівбу дозво­ляється тільки за письмовим дозволом керівника господарства.

Перевозити протруєне насіння на поле дозволяється в мішках із щільної тканини. Забороняється перевозити його насипом у кузовах машин і ящиках. Супровіднику забороняється сидіти в кузові машини з протруєним насінням. Перевезення людей при

цьому забороняється. Для посіву слід користуватися тільки справ­ними сівалками.. Кришка насіннєвого ящика повинна бути щіль­но закрита. Забороняється вирівнювати руками протруєне насін­ня у сівалці.

Вимоги безпеки при газації приміщень

Газації підлягають приміщення, які можна герметизувати (скла­ди, комори, млини, судна, сховища, теплиці, крупозаводи, оран­жереї та ін.). При проведенні робіт при газації додержуються та­ких застережних заходів. Роботи із газації проводять тільки спеці­ально навчені бригади, до складу яких входить не менше трьох осіб. До початку газації щільно закривають всі вікна в приміщенні. Пе­ред випуском фуміганта з балонів надівають протигази.

Після випуску необхідної його кількості швидко закривають вентиль балона, загвинчують заглушку, а на вентиль надівають ковпак. Потім працівники виходять із приміщення, де проводить­ся газація, щільно закривають двері та знімають протигази.

Газація дозволяється при температурі повітря не вище + 35 °С. Забороняється проводити газацію об'єктів, розміщених на відстані менше 50 м від житлових приміщень і ЗО м від виробничих примі­щень. Навкруги об'єкта газації встановлюється захисна зона, ви­вішуються застережні знаки. Об'єкт повинен охоронятися ціло­добово. Після закінчення газації працівники в протигазах повер­таються у склад і починають газацію методом пасивного провіт­рювання або включенням вентиляції. Закінчення дегазації вста­новлюється керівником робіт. Він також дає письмовий дозвіл на право користування приміщенням, де проведена газація.

Наповнені фумігантом балони зберігаються на складах у вер­тикальному положенні, надійно закріплюються. При наванта­женні та розвантаженні балонів слід застосовувати трапи. Забо­роняється спускати балони трапами ковпачками донизу або при­тримуючи їх за вентиль. Перед газацією у всіх балонів перевіря­ють справність вентилів. При роботі з легкозаймистими фуміган­тами дотримуються протипожежної безпеки.

Вимоги охорони праиі при роботі з аміачною водою

Аміачна вода являє собою водний розчин аміаку. Водний аміак чинить токсичну дію на організм і при недотриманні вимог безпе­ки вражає слизові оболонки очей, горла, носа, викликає сльозотечу, різкий кашель, задуху. Аміак концентрацією 0,007-0,01 мг/л відчувається; 0,28 мг/л - викликає ураження слизової оболонки

горла; 0,03 мг/л - сльозотечу; 0,49 мг/л - велике подразнення очей, кашель. При концентрації аміаку 0,07-0,14 мг/л людина може працювати, при концентрації 0,14-0,21 мг/л її діяльність утруднена, концентрація 0,35-0,7 мг/л небезпечна для життя. Концентрацію аміаку 0,25 мг/л людина витримує не більше 1 год. ГДК аміаку для виробничих приміщень - 20мг/м³.

Через токсичність водного аміаку і вибухонебезпечність аміа­чно-повітряної суміші слід суворо дотримуватись правил техніки безпеки при транспортуванні, зберіганні та внесенні аміачних добрив у ґрунт.

До роботи з аміачною водою допускаються особи, що досягли 18 років, пройшли медогляд та інструктаж з техніки безпеки. При транспортуванні, аміаку слід бути особливо обережним. Ємності для транспортування рідких мінеральних добрив повинні мати герметичні люки із запобіжними клапанами, а також спеціальні смуги і відповідні написи. Транспортний засіб для перевезення аміачної води обладнують манометром і рівнеміром, двома хіміч­ними пінними вогнегасниками, червоним прапорцем, ланцюжком для заземлення, баком з водою (не менше 10л). Цистерни аміако­воза заповнюють безводним аміаком на 85% об'єму, водним аміа­ком - не більше ніж на 95%.

Поверхні цистерн та інших ємностей для перевезення та збе­рігання рідких мінеральних добрив фарбують у світло-сірий ко­лір алюмінієвою, емалевою або масляною фарбою і роблять напис: «Небезпечно! Водний аміак».

Для запобігання втратам аміаку від випаровування і забруд­нення повітря робочої зони необхідна повна герметизація люків, кришок, фланцевих сполучень, кранів, вентилів.

Експлуатація ємностей з водним і безводним аміаком заборо­няється в таких випадках: у разі завершення терміну технічного освідчення; якщо ємність не експлуатувалась більше року; якщо тиск в ній вищий за дозволений (для безводного - 1,6 МПа; для водного з вертикальними ємностями - 0,03 МПа; з горизонталь­ними - 0,06 МПа); при несправних клапанах, якщо з'явились трі­щини в основних елементах ємності; при зносі з'єднувальних штуцерів, якщо несправний манометр.

При роботі з аміачною водою і безводним аміаком використо­вують такі засоби індивідуального захисту: фільтрувальні проти­гази марок К (зелена коробка), КД, М, захисні окуляри, рукавиці. На місцях роботи встановлюють умивальники з мийними засоба­ми, герметично закритий бачок для питної води, аптечку, визна­чають місця для відпочинку людей.

При попаданні аміачної води в очі їх негайно промивають во­дою. Уражену шкіру обмивають чистою водою, накладають при­мочки з 5% розчину оцтової або лимонної кислоти. Якщо отруєн­ня аміаком пройшло через дихальні шляхи, то потерпілому пода­ють свіже повітря, теплу водяну пару (краще з додаванням оцту або кількох кристалів лимонної кислоти) та тепле молоко з содою. При задусі вдихають кисень, зігрівають ділянку шиї, при зупинці дихання роблять штучне дихання.

Вимоги охорони праці при використанні хімічних консервантів

Технологія хімічного консервування зелених кормів не виключає забруднення робочого середовища за рахунок хімічних агресив­них речовин: органічних кислот (пропіонової, мурашиної, оцто­вої, бензольної та їх сумішей), піросульфату натрію, фінських препаратів («Віхерліос», «Фармі» та ін.), а також через відсутність спеціального обладнання для внесення, переливання і змішуван­ня консервантів або застосування їх ручним способом.

Усі консерванти повинні відповідати вимогам державних стандартів. Кожна партія хімічних консервантів супроводжуєть­ся документами, що засвідчують найменування, якість і масу продукту. На ємності і тарі повинні бути етикетки із зазначен­ням назви препарату, Держстандарту, підприємства-виготівни-ка, номера партії, маси - нетто і брутто. Рідкі органічні кислоти перевозять у спеціальних залізних і автомобільних цистернах, алюмінієвих бочках, каністрах та у скляних бутелях із щільно закритими кришками і пробками. Порошкові консерванти збе­рігають у сухих складах окремо від добрив, отрутохімікатів, ко­рмів і продуктів.

Хімічні консерванти вносяться в масу за допомогою спеціаль­ного обладнання. Кількість хімічних консервантів не повинна перевищувати норми їх витрачання протягом робочого дня. При­везену на площадку воду для розбавлення органічних кислот ви­користовують за прямим призначенням.

Витрати консерванту пов'язані із кількістю зеленої маси, яка надійніла в траншею. Виділений із консервованої маси сік при зберіганні в траншеях вивозять із збірних колодязів для приготу­вання компостів.

До роботи з хімічними консервантами допускаються особи, що пройшли медогляд, спеціальну підготовку і вивчили правила тех­ніки безпеки. Ці особи забезпечуються спецодягом (гумовими чо­ботами, рукавицями, захисними окулярами, респіраторами). Не допускають до роботи вагітних жінок і підлітків до 18 років.

Якщо хімічний консервант потрапить на шкіру, негайно про­мивають це місце водою з милом, в очі - їх промивають водою, а постраждалого негайно відправляють до лікаря.

У місцях роботи з хімічними консервантами передбачають медичні аптечки, бачки з чистою водою, мило, рушник. Місця розміщення складів, цистерн повинні бути віддаленими не мен­ше ніж за 300 м від водоймищ, житлових приміщень, тваринни­цьких ферм. Вони обладнані протипожежними засобами і вста­новленим написом: «Вхід стороннім особам заборонено».

Вимоги охорони праці при використанні рідкого гною

При прибиранні рідкого гною, перемішуванні та перекачуванні насосом, розкладанні на фракції, збиранні фільтрату із гною ви­діляється багато шкідливих речовин (аміак, двоокис вуглецю, сір­ководень), а також органічні сполуки.

Для людини на робочому місці ГДК сірководню становить 0,03 г/м³, для тварин при прив'язному утриманні - 0,01 г/м³ (за­пах відчувається при 0,001 г/м³). Смертельна доза для людини 3,5-7 г/м³, а для тварин при прив'язному утриманні - 6 г/м³. Сірководень і двоокис вуглецю важчі від повітря, тому вони зби­раються в нижчих горизонтах (у закритих ємностях, резервуарах і заглибленнях).

Для приміщень, де транспортується і збирається гній, перед­бачають повітряний обмін не менше восьми разів за годину, а та­кож аварійну вентиляцію.

Працівників, що збирають гній гідравлічним способом, забез­печують гумовими фартухами і чоботами. Забиті канали очища­ють два працівники. Якщо решітки знято, то біля каналу ставлять огородження. Якщо гній збирається самотечею, затвори системи відкривають, включивши витяжну вентиляцію. При роботі в насос­них контрольних колодязях траси, колекторах і резервуарах для накопичення гною, де небезпечність отруєння найбільша, праців­ники зобов'язані користуватися засобами індивідуального захис­ту. Перед спусканням у колодязь або гноєсховище перевіряють га­зоаналізатором або лампою шахтаря концентрацію газу. Якщо на місці роботи концентрація газу перевищує ГДК, то проводять інтен­сивну вентиляцію і продувку приміщення свіжим повітрям.

До роботи в каналізаційних водопровідних та інших колодя­зях, а також ємностях не допускаються особи без спеціального навчання та інструктажу, у тому числі й із застосування засобів індивідуального захисту, наданню першої допомоги при отруєн­нях, опіках та інших травмах.

Робота доручається бригаді у складі не менше трьох осіб, включаючи бригадира, який призначається із найбільш кваліфі­кованих працівників. На ці роботи видається наряд-дозвіл (у пись­мовому вигляді з урахуванням заходів безпеки). Людина, що спу­скається в колодязь або місткість, надіває шланговий протигаз і рятівний пояс з наплечними пасами та кільцем на їх перехресті за спиною з прив'язаною до нього сигнальною рятівною мотузкою. Вільний кінець мотузки передається особі, що залишається звер­ху або поза місткістю. Для виконання зазначених робіт підпри­ємство повинно забезпечити себе шланговими протигазами і ря­тівними поясами, а також інструментом, що запобігає іскроутво­ренню. На кришках поблизу колодязів наносять масляною фар­бою напис: «Отруйні гази. Працювати у шланговому протигазі». У протигазі дозволяється працювати без перерви не більше 10 хв. Якщо глибина заповнення резервуара гноєм понад 12 м, то шланг протигазу доточують так, щоб він був довшим за глибину на 2 м, і подають вентилятором свіже повітря. Без дотримання зазначених заходів спускатися у збірники заборонено.

Вимоги до виконання робіт із хімічними речовинами в лабораторіях

Безпека праці при роботі зі шкідливими хімічними речовинами повинна забезпечуватися згідно з вимогами Типової інструкції з безпеки праці для працівників із шкідливими речовинами.

Підлога в лабораторії повинна бути рівною, не слизькою, із зручною для очищення поверхнею і виконуватися з матері­алів, стійких до кислот, лугів, розчинників та інших хіміч­них речовин.

Стіни лабораторних приміщень повинні бути з вогнетривких матеріалів, таких, що легко миються.

Усі лабораторії мають бути обладнані лабораторними столами з полицями завдовжки 1,8-2,7 м на кожного працівника. Шири­на проходів між обладнанням лабораторії повинна бути не менше ніж 1,4 м.

Усі роботи з їдкими, отруйними, з різким запахом, легкозай­мистими й вибухонебезпечними речовинами проводяться в ізольо­ваних (від загального приміщення лабораторії) і забезпечених належною вентиляцією приміщеннях або у витяжних шафах. Під час приготування мийних і дезінфекційних розчинів слід одяга­ти гумові рукавички та захисні окуляри.

Біля робочих місць на видному місці вивішуються інструкції з охорони праці та пожежної безпеки.

Лабораторія забезпечується комплектом первинних засобів пожежогасіння (пінними, вуглекислотними вогнегасниками, ящиками з піском тощо).

Приміщення лабораторії обладнуються припливно-витяж­ною вентиляцією і незалежно від цього - пристроями для при­родної вентиляції (кватирки, фрамуги, вентиляційні канали). Керування цими пристроями повинно проводитися безпосере­дньо з підлоги.

Під час переливання горючих рідин і сильнодіючих хімічних речовин слід дотримуватися таких умов:

• скляні бутлі з рідинами місткістю понад 10 л транспортувати на візку, який дозволяє здійснювати розливання кислот із бут­лів, не знімаючи їх із візка;

• працювати в захисних окулярах, гумових чоботах, гумових рукавичках і фартухах;

• для запобігання самозайманню рідин від електричного заря­ду застосовувати лійку з мідною заземленою сіткою;

• газові горілки й електронагрівальні прилади повинні бути від­ключені.

Переливати невелику кількість рідини слід за допомогою си­фона та гумової груші, користуватися лійками із загнутими він­цями і капілярними трубками. Мірники повинні бути забезпечені покажчиками рівнів і сигнальними трубками для відведення аг­ресивних рідин у стік при переповненні.

Для переливання курних кислот слід користуватися пристро­єм, що збирає пари кислот і повертає їх назад у бутель.

Переливання курних кислот і розчинів аміаку повинно прово­дитися у витяжній шафі. Під час приготування розчинів хлорного вапна слід захищати органи дихання за допомогою протигазів.

Під час приготування розчинів суміші кислот, лугів і отруй­них речовин слід:

• вливати кислоту у воду, а не навпаки;

• сухі реактиви відбирати шпателем, склом чи ложкою. '

Під час роботи з легкозаймистими рідинами та рідинами, що випаровуються, не допускається:

• тримати їх біля відкритого вогню;

• мати їх на столі більше, ніж слід для роботи;

• залишати немитим лабораторний посуд і місткості, що звіль­нилися від легкозаймистих рідин;

• залишатися в лабораторії самому;

• курити в лабораторії.

Під час переливання легкозаймистих рідин газові пальники та електронагрівальні прилади повинні бути вимкнені.

Для нагрівання скляного посуду слід користуватися метале­вою або азбестовою сіткою, піщаними банями чи закритими ке­рамічними електроплитками.

На всіх прсудинах, де містяться отруйні речовини, повинна бути зазначена назва речовини та зроблений попереджувальний напис «Отрута».

При зберіганні хімічних речовин на тарі має бути етикетка чи бирка із зазначенням найменування та хімічної формули речови­ни, сорту, питомої ваги, міцності, часу приготування й прізвища працівника, що готував цей препарат. Крім того, весь посуд із роз­чинами реактивів повинен мати номер. Реактиви мають завжди знаходитися на певних місцях.

Отруйні речовини повинні зберігатися в спеціальному примі­щенні (відділенні) у витяжних шафах. Ключ від цього приміщен­ня (відділення) має бути в завідувача лабораторії.

Легкозаймисті рідини слід нагрівати на водяній, масляній або піщаній бані, користуючись при цьому зворотним холодильником.

Усі концентровані розчини сірчаної, азотної, соляної, оцтової та інших кислот, кристалічний йод, фосфорний ангідрид, азотно­кисла мідь та інші леткі речовини слід зберігати в спеціальному скляному посуді з притертими корками.

Зберігання в хімічних лабораторіях сильнодіючих, отруйних, вибухових, вогненебезпечних речовин допускається в межах змін­ної потреби чи потреби на один робочий день,

Не допускається зливати в раковину концентровані кислоти та горючі рідини, нерозчинні у воді (ефір, бензин, хлороформ тощо), а також викидати в раковину куски металевого натрію, калію, вуглецевого і фосфористого кальцію, обрізки жовтого фо­сфору тощо.

Не допускається користуватися розбитим чи тріснутим посу­дом, ставити його безпосередньо на вогонь і прибирати бите скло незахищеними руками. Бите скло слід складати в спеціально ви­ділену ємність.

Не допускається використовування хімічного посуду для хар­чових цілей.

Не допускається пробувати на смак чи запах невідомі речо­вини.

Під час заповнення жиромірів (бутирометрів) слід обережно вливати з автомата спочатку сірчану кислоту, потім по стінці жироміра молоко, а тоді вже ізоаміловий спирт. Жиромір повинен

бути обгорнутий серветкою, його слід тримати на відстані витяг­нутої руки від себе і обов'язково над посудом із водою.

Заповнення центрифуги жиромірами має бути симетричним. Не дозволяється відкривати кришку центрифуги до її повного зу­пинення.

У місцях, де виконують роботу з кислотами, лугами та інши­ми сильнодіючими хімічними реактивами, слід завжди мати за­пас нейтралізу вальних речовин та аптечку першої допомоги.

При попаданні кислоти на тіло слід промити уражене місце 2-3% розчином бікарбонату натрію (харчової соди), при попаданні лугу 3-5% розчином оцтової кислоти чи 2% розчином борної кис­лоти, а за відсутності цих речовин - терміново промити уражене місце під струменем води протягом 10-15 хв.

При попаданні кислоти в очі треба негайно промити їх водою з фонтанчика або крана і терміново звернутися до лікаря.

Пролиті отруйні речовини слід терміново знешкоджувати ней­тралізацією розчином бікарбонату натрію чи оцтової кислоти з подальшим прибиранням за допомогою тирси і ретельним проми­ванням цих місць водою.

Вимоги під час виконання робіт на схилах і терасах

Для доставки людей, техніки та проведення робіт на схилах влас­ник повинен розробити спеціальний комплекс організаційних і технічних заходів щодо безпеки праці. Трактористи-машиністи й водії транспортних засобів повинні бути ознайомлені з особ­ливостями виконання робіт у таких умовах.

При проведенні робіт на схилах понад 9° (16%) слід викорис­товувати машини в крутосхиловому або низькокліренсному ви­конанні, обладнані креноміром і зчіпною петлею, що обертається навколо поздовжньої осі.

Гранично допустимі кути нахилу полів, на яких дозволяється робота машин у крутосхиловому або низькокліренсному вико­нанні, встановлюються технічною документацією на відповідну машину.

Мобільна сільськогосподарська техніка, що працює на схилах, повинна бути забезпечена противідкатними упорами (башмаками).

При виникненні несправностей в гальмовій системі або ходо­вій частині машина має бути відбуксована (жорстке зчеплення) на горизонтальну площадку або рівну ділянку дороги.

Буксирування допускається здійснювати трактором, маса яко­го перевищує масу машини (агрегату), що буксирується, не мен­ше ніж у 2 рази.

При роботі на схилах ширина розворотної смуги повинна бути не менше подвійної ширини захвату машинно-тракторно­ го агрегату. *

Забороняється виконувати роботи на схилах:

• при вологості ґрунту, що викликає сповзання машини (агре­гату);

• при мерзлому ґрунті, ожеледиці;

• при густому тумані (видимість - менше 50 м);

• за наявності снігового покриву;

• у нічну пору. /

До керування тракторами, що працюватимуть на схилах, до­пускають трактористів-машиністів не нижче II класу, із стажем роботи за спеціальністю не менше трьох років, що пройшли спе­ціальне навчання й інструктажі з техніки безпеки при виконанні цих робіт» Крім того, бригадир тракторної бригади чи інша відпо­відальна особа повинні видати трактористу- машиністу техноло­гічну карту виконання робіт або наряд, де зазначені маршрут руху і особливості безпечного виконання робіт у даних умовах.

В умовах гористої місцевост, роботи, як правило, виконують спеціальні машинно-тракторні агрегати і окремі машини. Робота тракторів, комбайнів та інших самохідних машин загального при­значення допускається на схилах крутизною не більше 8-9V Ви­користовувати колісні трактори на вузькій колії коліс забороня­ється. Ширина колії задніх коліс у тракторах «Беларусь» повин­на бути не менше 2100 мм, а інших марок - максимально можли­ва відповідно до інструкції.

Для роботи в гористих умовах кабіни тракторів чи комбайнів обладнують пристроєм для вимірювання кута нахилу. Крім того, колісні машини укомплектовують дерев'яними упорами (відпо­відно до кількості ведучих коліс) або гальмовими башмаками, щоб не допустити скочування або сповзання машини на зупинках.

Під час швидкого руху дорогою з вибоїнами поперечна стій­кість трактора, особливо колісного, зменшується через підскаку­вання коліс, викликане поштовхами пневматичних шин об нерів­ності дороги, а також через відцентрові сили інерції, що виника­ють на поворотах. На слизькій дорозі під час руху впоперек схилу трактори Т-150К і К-700А менш стійкі при бічних заносах, ніж колісні трактори типу «Беларусь». Під час роботи тракторів Т-150К і К-700 на схилах при підвищених швидкостях, а також на поворотах слід враховувати, що при зломі рами центр ваги тра­ктора зміщується в поперечній площині в бік, протилежний по­вороту, що й призводить до зменшення його поперечної стійкості.

Для підвищення поздовжньої стійкості на передній або зад­ній частині рами залежно від того, куди зміщується центр ваги, розміщують спеціальний баластний вантаж.

Під час руху агрегату на схилі можливе також і сповзання його вниз без перекидання, особливо в зимових умовах, коли погіршу­ється зчеплення ходових коліс з ґрунтом. Щоб підвищити попе­речну стійкість трактора і тим самим створити безпечні умови праці тракториста, слід збільшити ширину колії коліс трактора настільки, щоб відстань від поздовжньої осі трактора була одна­ковою для правих і лівих коліс. Недотримання цієї вимоги може призвести підчас гальмування до бокового заносу агрегату і пере­кидання.

Перекидання трактора трапляється також і від накочування при­чіпної машини або якщо рівнодіюча маса трактора та відцентрових сил виходить за межі периметра точок опори коліс. У зв'язку з цим швидкість руху на схилах, пересіченою місцевістю і при крутих по­воротах не повинна перевищувати 5 км/год, а в негоду - 3 км/год.

Поздовжнє перекидання відбувається, якщо трактор без при­чіпної машини рухається на великій швидкості з гори і раптово загальмує, при різкому рушанні з місця трактора з начіпним або причіпним знаряддям, а також при вимушеному русі трактора заднім ходом з гори і різкому гальмуванні.

Поздовжнє перекидання колісного трактора назад можливе також і на рівній місцевості, якщо ведучі колеса застрянуть (за­клиняться) між виступами ґрунту (у глибокій колії). У цьому ви-падку півосі ведучих коліс перестають обертатись, а корпус трак­тора за інерцією повертається навколо осі коліс, що застряли, і перекидається назад.

Стійкість трактора та Ті забезпечення. Під стійкістю тра­ктора розуміється здатність зберігати його задане положення або рух без перекидання, сповзання і занесення.

Втрата стійкості відбувається при пересуванні з неприпусти­мим поперечним або поздовжнім ухилом, під впливом відцентро-. вих сил (реакції) та інших сил на поворотах і при занесеннях.

Забезпечення надійної поперечної та поздовжньої стійкості тра­кторів, особливо колісних, є найважливішою умовою їх безаварій­ної та безцечної роботи. Добитися її можна різними шляхами. .

Стійкість трактора забезпечується в тому випадку, якщо буде більше перекиданого моменту сили, тобто:

(3.1)

де G - вага трактора агрегату, кг; h - висота центра ваги, м;

В - ширина колії трактора, м;

а—кут поперечного нахилу шляху, град (рис. 3.2).

Трактор буде стійким при дотриманні умови:

(3.2)

тобто поперечна його стійкість зростає із збільшенням ширини колії коліс і зменшенням висоти центра ваги. Для трактора «Бі­лорусь» граничні кути нахилу, залежно від ширини колії коліс дорівнюють 25-45°.

Практично ж граничні кути поперечного нахилу значно менші від виведених з формули, оскільки на поворотах і при занесеннях

Рис. 3.2. Схема складових сил маси трактора для визначення поперечної стійкості колісного трактора на схилі

діє відцентрова сила, спрямована від центра повороту. Крім того, поперечна стійкість трактора зменшується при його роботі з навіс­ним знаряддям у транспортному положенні, особливо при недоста­тній жорсткості механізму навішування і" надмірному розгойду­ванні навісної машини_г а також при роботі з причепом. Поперечна стійкість знижується також від поштовхів коліс об виїмки, вибої­ни, купини та інших нерівностей шляху, при сплющенні скатів, просіданні ґрунту і т.п.

Але трактор не перекинеться, якщо рівнодіюча сил маси тра­ктора, відцентрової та інших збурювальних сил не вийде за межі ребер опори коліс.

Поперечне перекидання і ковзання можуть відбутися при русі трактора на повороті під впливом відцентрових сил.

Стійкість проти перекидання трактора на поворот> що врахо­вує вплив відцентрової сили мас трактора при русі кривою на го­ризонтальній ділянці дороги, називається динамічною стійкістю.

Оцінкою стійкості на повороті є критична швидкість, що по­винна бути вищою за транспортну швидкість трактора при міні­мальних закругленнях доріг.

Розглянемо випадок, коли шлях пересування не має поперечно­го ухилу, рух рівномірний і кут повороту постійний. При повороті відцентрова сила, що може викликати перекидання або занесення

(3.3)

де у- швидкість руху трактора, м/с; g - прискорення сили тяжіння, м/с²; R - радіус повороту, м;

тобто із збільшенням швидкості і зменшенням радіуса повороту небезпека перекидання збільшується.

Початок перекидання визначають з рівняння моментів біля ребер опор коліс, тобто:

(3.4)

Звідси визначають критичну швидкість, при якій перекида­тиметься трактор при даному радіусі кривизни повороту:

(3.5)

Початок бічного ковзання може виникнути, якщо:

Р_ц=ОФ\ (3.6)

де ф' - коефіцієнт зчеплення ходової частини з ґрунтом при ковзанні (табл. 3.4).

З формул (3.3) і (3.4) визначають швидкість, при якій почнеть­ся бічне ковзання:

(3.7)

Зіставляючи рівняння (3.5) і (3.7), визначають:

(3.8) Якщо

(3.9)

то бічне ковзання (занесення) передуватиме поперечному переки­данню. Тоді якщо поперечне ковзання різко припиняється при наштовхуванні трактора на перешкоду (виступ, виїмки і т.д.), виникає небезпека перекидання. Якщо ж

(3.10) то трактор на швидкості перекинеться без ковзання.

Збільшити поперечну стійкість трактора і тим самим створи­ти безпечні умови роботи для тракториста можна шляхом пере­становки коліс на більш широку колію.

Так, для трактора «Білорусь» і його модифікацій поперечна стійкість може бути збільшена розширенням колії з 1200 до 1800-2000 мм. Причому для збільшення колії більше 1600 мм праві та ліві колеса міняють місцями, не повертаючи їх. Пере­ставляють колеса для того, щоб розширити колію, не збільшу­ючи згинального моменту на напівосях ведучих коліс, а також для того, щоб зберегти правильний напрямок обертання шин, що визначається малюнком протектора. Якщо колеса не міня­ти місцями, а тільки повернути на тій самій напівосі опуклим боком усередину, то малюнок протекторів виявиться встанов­леним проти напрямку обертання коліс. При такому розміщен­ні малюнка, протектори колеса захоплюють вологий ґрунт і за­пресовують його в поглиблення між виступами, тим самим пе­ретворюючи поверхню шин у гладку. При цьому зменшується зчеплення коліс з ґрунтом і зростає буксування трактора і біч­не занесення.

При розширенні колії шляхом установлення коліс на кінцях напівосі без зміни їх місцями збільшується згинальний момент на напівосях, що призводить до швидкої втоми металу напівосей і виходу їх з ладу. Особливо часто це відбувається на тракторах МТЗ-50.

Міняючи колеса місцями, слід точно встановлювати їх на од­наковій відстані від поздовжньої осі трактора, інакше при галь­муванні може відбутися занесення агрегату убік.

Іноді трактори, що працюють на нерівній місцевості, облад­нують пристосуванням, що створює безпеку трактористові при перекиданні. Практикується також установлення пристосувань, що сигналізують про граничні кути крену (креноміри).

Сьогодні, нові трактори випускають з жорсткими кабінами, що не деформуються при можливому перекиданні і забезпечують захист тракториста від тяжких травм, проте такі кабіни не мо­жуть захистити від ударів. М'яка обшивка внутрішніх поверхонь кабіни в зоні сидіння тракториста служить для запобігання від ударів. Така обшивка, крім того, поглинає вібрацію і захищає тра­кториста від різких змін температури.

Поздовжня стійкість трактора забезпечується, якщо утриму-вальний момент сили Ga cos р буде більше перекидного моменту тобто:

Gh₄ sinp < Ga cosp, (3.11)

де Q - вага трактора, кг;

к_ц - висота центра ваги, м;

a - відстань від задньої осі трактора до вертикалі, що проходить

через центр ваги, м;

Р - кут підйому, град (рис. 3.3).

При підйомі трактор буде стійким, якщо дотримується умова:

(3.12)

На схилі подібно до попередньої залежності, матимемо:

(3.13)

Рис. 3.3. Схема складових сил маси трактора для визначення поздовжньої стійкості колісного трактора на підйомі

де L-базатрактора, м; Р₁~ кут схилу, град,

тобто поздовжня стійкість зростає зі збільшенням бази і зменшен­ням висоти центра ваги.

Граничні кути поздовжньої стійкості для трактора « Білорусь » будуть на підйомі 44°, на схилі - близько 52°. Практично ці кути будуть значно менші, якщо при підйомі проводиться різке рушан­ня з місця або при спуску - різке гальмування. Навісні сільсько­господарські машини також зменшують поздовжню стійкість.

Для збільшення поздовжньої стійкості трактора з важкими навісними машинами вантажі із задніх коліс переставляють на кронштейн у передній частині трактора і на передні колеса, а при навішуванні машин спереду - довантажується навісна система (задня частина трактора).

Подолання перешкод колісним трактором. Трактори можуть долати ями, рови, земляні вали тощо, якщо крутість стінок остан­ніх не виходить за межі технічних характеристик прохідності даного класу тракторів.

Перед тим як розглянути способи і прийоми подолання най­більш типових перешкод, слід ознайомитися із загальними пра­вилами, виконання яких при цьому необхідне.

Наближаючись до перешкоди, слід оцінити умови її подолан­ня (для цього може бути необхідна зупинка трактора).

Більшість перешкод долається під прямим кутом, що покра­щує зчеплення коліс з ґрунтом, зменшує ймовірність заносу та пе­рекидання трактора.

Рухатися слід на нижчих передачах, у випадку пробуксову­вання використовувати механізм блокування диференціала. До­лаючи перешкоди, слід бути дуже уважним і точним у виконанні рекомендованих прийомів. Помилки призводять до невдач, мо­жуть зумовити поломки трактора та травмування тракториста.

Розглянемо послідовність дій тракториста, необхідних для подолання колісним трактором рову (рис. 3.4).

Наближаючись до перешкоди, слід включити одну з нижніх передач. Коли передня частина трактора почне опускатися, змен­шити подачу палива в циліндри двигуна. З моменту досягання колесами дна рову почати збільшення подачі палива, готуючи двигун до подолання опору, що незабаром збільшиться. Виїзд на протилежну стінку рову слід супроводити збільшенням (3) подачі палива в циліндри двигуна (або підтримувати повну подачу, якщо внаслідок значної крутизни стінок рову вона була збільшена

раніше). З моменту наближення задніх коліс трактора до краю рову повторити описані дії.

У випадках, коли рів з крутими стінками, а його глибина до­сягає або перевищує радіус коліс (менших) трактора, для подо­лання необхідний настил.

Для подолання перешкоди типу колоди потрібні такі дії. На­близитись на одній з нижчих передач до упирання передніх коліс у колоду. Збільшити подачу палива і наїхати на колоду. Коли ко­леса опиняться на вершині перешкоди, негайно зменшити пода­чу палива і, якщо це слід, пригальмувати трактор для плавного спускання. Так само долається перешкода задніми колесами.

Подолання перешкод гусеничним трактором. Наближаючись до перешкоди типу колоди, слід перейти на одну з нижчих пере­дач і зменшити подачу палива (рис. 3.5) з таким розрахунком, щоб торкання перешкоди (обома гусеницями одночасно) відбулося не дуже жорстко.

Негайно після торкання слід збільшити частоту обертання колінчастого вала двигуна, щоб вистачило потужності для підні­мання на перешкоду. У момент, коли передня частина трактора одночасно з рухом вперед почне опускатися (центр тяжіння про­минув вершину), зменшити подачу палива і в разі необхідності пригальмувати опускання трактора з перешкоди. Як тільки пе­редня частина рушія торкнеться основної поверхні - збільшити подачу палива та продовжити рух. ,

У майстерності подолання такого типу перешкод дуже важ­ливим є відчуття моменту, коли центр тяжіння трактора досяг вершини і слід зменшити подачу палива. Якщо зробити це перед­часно, трактор може зупинитися і скотитися назад; якщо з запіз­ненням - передня частина рушія вдариться об поверхню. У випад­ку зупинки двигуна при підніманні на перешкоду слід негайно виключити головне зчеплення, дозволити трактору скотитися на­зад, зупинити його і зайнятися пуском двигуна, щоб повторити спробу.

Для подолання перешкод типу рову, ями слід: включити одну з нижчих передач; наблизитись до перешкоди так, щоб трактор розмістився перпендикулярно до неї; опускаючи трактор у рів, "пригальмувати його рух двигуном (зменшити подачу палива); до­сягнувши дна, плавно збільшити подачу палива; у момент виїзду на протилежну стінку рову, коли передня частина трактора по­чне опускатися, зменшити подачу палива, щоб пом'якшити до­тикання передньої частини рушія з поверхнею руху; від'їжджаю­чи від перешкоди, збільшити подачу палива.

Рух заднім ходом. Рух заднім ходом застосовують головним чином, для під'їжджання до машин і знарядь, розвертання, пода­вання причепів (напівпричепів) під завантаження (розвантажен­ня), установлення тракторів на місця стоян­ки та зберігання.

Оскільки трактористу доводиться перебу­вати в незручній позі, такий рух вимагає від нього підвищеної уваги та обережності.

Більшість сучасних тракторів має по кілька передач заднього ходу. Зумовлена включеною передачею і частотою обертання колінчастого вала двигуна швидкість повин­на бути такою, щоб забезпечити необхідну для даної операції точність руху трактора.

Про високу майстерність тракториста свідчить подавання трактора (агрегату) в по­трібне місце без проміжних зупинок. Але краще, виявивши складність ситуації, зупи-

Рис. 3.5. Етапи переїзду гусеничного трактора

через колоду та подібні перешкоди:

1 - дотикання до перешкоди; 2 - піднімання;

З - перехід вершини; 4 - спускання;

5 - дотикання до основної поверхні

нитися і продовжити рух назад після коригування органами ке­рування положення трактора, ніж «промахнутися» і під'їжджа­ти кількома ходами назад-вперед.

Включати передачі заднього ходу (у Т-150 і Т-150К ряди пе­редач заднього ходу) можна тільки після повного зупинення трак­торів: послідовність дії така, як при включенні передач (у Т-150 і Т-150К ряди передач переднього ходу).

Спостерігати за рухом і обстановкою рекомендується через ліве плече, тому що органи керування у більшості тракторів розміщені ближче до правого боку кабіни і, дивлячись назад через ліве плече, менше доведеться напружувати м'язи. Повертання рульового коле­са або відтягування важелів керування здійснюється правою рукою.

При русі заднім ходом, особливо коли виконується точний під'­їзд, наприклад, для приєднання машини чи знаряддя, слід конт­ролювати на слух роботу двигуна, бо нечіткі, невчасні (непра­вильні) дії педалями зчеплення або гальм можуть призвести до його зупинення.

Крутий поворот трактора (за малим радіусом) виконують так, як це показано на рис.3.6.

Відтягується повністю на себе потрібний важіль керування механізму повороту. Після цього (в жодному разі не раніше) на­тискують на гальмову педаль того самого борта. Суть у тому, щоб спочатку борт відключити, а вже потім гальмувати його.

Крутість повороту визначається інтенсивністю гальмування: повне гальмування борта зумовлює поворот трактора без руху впе­ред з радіусом, ща дорівнює половині ширини колії. Слід мати на увазі, що чим крутіший поворот, тим більше додаткове наванта­ження на двигун, ходову частину, механізм повороту.

Після завершення повороту слід відпустити спочатку педаль (розгальмувати), а потім, обов'язково плавно, важіль. Трактор продовжить прямолінійний рух.

Поворот трактора Т-150 можна здійснювати одним із двох способів: силовим, тобто відключенням борта, в бік якого вико­нується поворот (обертанням рульового колеса у відповідний бік); кінематичним, тобто зміною швидкостей руху правої та лівої гу­сениць (зміною взаємного розміщення важелів керування короб­кою передач).

Перший спосіб забезпечує вільний радіус повороту. При обер­танні рульового колеса трактора вліво-вправо на кут до 42° відбува­ється часткове відключення борта, у момент досягнення кута 42° відповідний борт повністю відключається, при дальшому обертанні рульового колеса затягується стрічка гальма відключеного борта.

Таким способом повертати рекомендується тоді, коли потріб­на велика точність криволінійного руху (оранка, сівба тощо) або поворот з радіусом меншим 5 м.

У випадках розвороту в кінці гону рекохмендується користува­тися другим способом, тобто поворотом з фіксованим радіусом.

Від того, в якій позиції поставлені важелі керування лівою та правою частинами коробки передач, залежить радіус повороту трактора. При включенні на борти передач І і II, II і III, III і IV радіус повороту становить 13 м; І і III, II і IV - 7; І і IV--5 м.

Повертати трактор можна із зменшенням середньої його швид­кості руху (зниженням півидкості гусениш борта, у бік якого ви­конується поворот), з постійною середньою швидкістю (одночас­ним переміщенням важелів у різних напрямках) та із збільшен­ням середньої швидкості (переключенням на вищу передачу од­ного з важелів, якщо при прямолінійному русі двигун трактора працював з неповним навантаженням).

Для збереження прямолінійності напрямку руху на слабко-зв'язаних ґрунтах також доцільно використовувати кінематич­ний спосіб повороту. Силовий спосіб у таких випадках неефекти­вний внаслідок інтенсивного пробуксуваиня забігаючої гусениці та створення глибокої колії.

Якщо трактор Т~ 150 пробуксовує при зміні напрямку руху силовим способом, наприклад, при об'їзді «блюдця» або іншої перешкоди, слід негайно припинити дію на рульове колесо і пода­льший рух продовжувати тільки кінематичним способом керуван­ня швидкістю гусениць.

Вимоги при подоланні водних перешкод

Загальні вимоги. Переправи машин через судноплавні та несуд­ноплавні річки й водойми на поромах та інших самохідних і бук­сированих засобах здійснюються відповідно до Правил плавання внутрішніми судноплавними шляхами України.

Відповідальність за безпеку, під час переправи машин через річки та озера за допомогою плавзасобів, покладається на посадо­ву особу, до відання якої належать плавзасоби.

Переправи машин убрід, на човнах, плотах або іншими спосо­бами, особливо в незнайомих місцях, повинні проводитися тіль­ки після ретельної підготовки, що передбачає:

• вибір і ви вчення місця переправи;

• розроблення плану переправи;

• перевірку переправних, охоронних і рятувальних засобів.

Відповідальною за підготовку переправи є посадова особа, до відання якої належать машини.

Усі учасники повинні детально ознайомитися з місцем пере­прави й заходами безпеки при її проведенні.

Переправи з використанням несправних або ненадійних переправ­них засобів і в умовах, що не гарантують безпеку, не дозволяються.

Переправи через водні перешкоди будь-якої ширини під час повені, сильного дощу, снігу, туману, льодоходу і при сильному вітрі не дозволяються.

Переправа убрід. Брід слід позначити віхами з обох боків від осі наміченої смуги переходу. Перевірена ширина смуги броду повинна бути не менше 3 м.

Місце броду при систематичному користуванні ним повинно бути відмічене покажчиком: «Брід».

Дно річки в місці переправи має бути твердим і рівним. На тра­сі броду не повинно бути корчів, великого каміння, ям та інших перешкод.

При переїзді транспортних засобів через водні перешкоди гли­бина не повинна перевищувати висоти верхнього полотна гусениці або осей коліс (менших за розміром) колісних тракторів та само­хідних машин.

При переправі вбрід рухатися слід на зниженій передачі, при постійному числі обертів двигуна, не переключаючи передач і без зупинок.

Переправа на поромах. Під час переправ на поромах ванта­ження й вивантаження тракторів, автомобілів та інших машин дозволяється тільки після швартування порому до причалу.

Спуск на поромну пристань повинен мати ухил не більше 15\

Не дозволяється в'їзд на пором і виїзд з нього автомобілів, тра­ кторів і підвід із пасажирами. ^г

Після в'їзду на пором двигун машини слід заглушити, маши­ну загальмувати, під колеса машини й причепа підкласти дере­в'яні клини, під гусениці трактора - підкладки.

При розміщенні машин і підвід на поромі повинно забезпечу­ватися його рівномірне завантаження.

У нічний час в'їзд на пором повинен бути освітлений.

Переправа по льоду. Рух людей, транспорту й тварин льодо­вими дорогами дозволяється тільки по завчасно прокладених тра­сах, позначених віхами й покажчиками, після перевірки товщи­ни льоду та за умови безперервного спостереження за його станом. Відстань між віхами за шириною смуги повинна дорівнювати 6 м, за довжиною - ЗО м. Траса переправи по льоду повинна пролягти вище відкритих ділянок води (ополонки, розводдя).

Не допускається пересування машин по льоду необстеженої траси*

Перед переправою по льоду слід уважно оглянути дану ділянку водойми і визначити загальну придатність її до переправи. Обсте­ження льодового покриву при виборі місця переправи проводять два працівники, що рухаються в мотузяній зв'язці з жердинами один за одним на відстані 10 м. Перший з них перевіряє міцність льоду плішнею з петлею, діаметр якої повинен бути не менше 25 см, щоб у разі необхідності можна було вивільнити з неї руку. ^ч

Пробне віддалення від берега та пробні переходи однієї люди­ни з метою визначення міцності льоду не дозволяються.

За роботою осіб, що проводять визначення міцності льоду, по­винно бути встановлено спостереження з берега (судна) для подан­ня в разі необхідності негайної допомоги. Спостерігачі повинні бути забезпечені засобами рятування: баграми, дошками, кана­тами (довжиною не менше 50 м) та ін.

Первісна товщина льоду трасою майбутньої дороги повинна визначатися через інтервали, що дорівнюють 1/20 ширини річ­ки, водойми.

При товщині льоду менше 10 см на обох берегах вивішуються відповідні дорожні сигнальні знаки та плакати, що забороняють рух людей, гужового, тракторного і автомобільного транспорту. У темну пору ці знаки та плакати повинні бути освітлені.

Місце переправи льодом повинно мати зручні похилі спуски на лід, міцне з'єднання льоду з берегом, рівний і надійний за міц­ністю льодовий покрив без тріщин і ополонок. Ухил спуску на лід

не повинен перевищувати 6° для колісних тракторів і 12° - для гусеничних.

У випадку коли лід біля берегів не надійний, зависає, має трі­щини та розломи, між берегом і льодом повинен бути обладнаний настил із колод.

На льодових переправах товщина прісноводного льоду залеж­но від навантаження, повинна бути не менше величин, наведених утабл. 3.5.

Зазначені в таблиці величини визначені для прозорого шару­ватого льоду, що не замерзає в нижніх шарах. Для визначення слідї товщини льоду іншої структури слід товщину льоду помно­жити на коефіцієнт урахування структури льоду К, наведений в табл. 3.6.

На переправах по льоду допускається одночасний рух тільки в один бік. Інтервал між машинами, які йдуть одна за одною, на­ведений у табл. 3.5.

При рухові по льоду не дозволяється різко гальмувати і обганяти.

Швидкість руху автомобілів і тракторів не повинна перевищу­вати 10 км/год.

При переправах по льоду люди, що супроводжують машини, по­винні йти пішки на відстані не менше 25 м від них. Водій автомобіля або тракторист-машиніст повинен їхати з відкритими дверима.

Примітки:

_% 1. Визначаючи товщину льодового покрив,у шари снігового, по­ристого, просоченого водою льоду до розрахунку не беруть.

2. У разі появи на льоду води навантаження на льодову дорогу повинно бути зменшене на 50-60% .

3. Під час розрахунку навантаження на лід слід ураховувати, що - міцність льоду навесні зменшується вдвічі.

4. У разі наявності сухих і не наскрізних тріщин шириною мен­ ше 3 см і глибиною не більше половини товщини льоду наван­ таження на льодову дорогу повинно бути знижене на 30% .

Рух слизькою дорогою, в дощ, туман, вночі. Тракторами часто доводиться керувати в умовах бездоріжжя, де стан шляху зале­жить від погодних умов.

Рух в умовах бездоріжжя, у негоду вимагає від тракториста обережності, навичок і особливих прийомів керування.

Починати рух слід особливо плавно, рухатися рівномірно, не робити різких поворотів. Швидкість залежить від кошсретних умов, але вона має бути меншою від звичайної.

Гальмувати слід в основному двигуном або комбінованим спо­собом, щоб уникнути заносу.

Коли все ж таки почався занос, слід припинити гальмування, повернути рульове колесо в той самий бік і не зменшувати подачі палива. Різке зменшення подачі палива зменшить частоту обер­тання колінчастого вала двигуна, а це збільшить занос.

В жодному разі не можна рухатися слизькою дорогою накатом.

На мокрому глинистому і чорноземному ґрунті слід рухатися колією (за умови, що вона не дуже глибока).

Якщо почалося буксування коліс, слід використати механізм блокування диференціала, ввімкнути передній ведучий міст (коли це передбачено конструкцією трактора). У випадках буксування не рекомендується збільшувати (різко) частоту обертання колін­частого вала двигуна.

Якщо буксування продовжується, слід виключити передачу, проаналізувати обстановку та вирішити, яким способом вийти із складної ситуації: можливо, підкладанням гілок, посипанням пі­ску, підкопуванням і т. д.

Слід мати на увазі, що прохідність агрегату в таких умовах значною мірою залежить від майстерності керування (уміння, винахідливості, ініціативи тракториста).

Рух по піску, як і по слизькій дорозі, має бути рівномірним, без зупинок, різких поворотів.

Швидкість і надійність руху по сніговій дорозі залежить від глибини та щільності снігу. Не можна допускати буксування на місці, бо від цього зчеплення коліс з дорогою різко погіршується. Слід розчистити сніг або підсипати піску. Якщо не допомагає під­сипання, можна спробувати розкачування (коли склад агрегату такий, що це можливо).

Під час руху в тумані, в дощ або снігопад погіршується види­мість. Коли вона не перевищує 20 м, слід рухатися із ввімкнени­ми фарами та габаритними ліхтарями. Під час дощу, туману, сні­гопаду не рекомендується користуватися дальнім світлом фар, тому що воно, попадаючи на краплі (сніжинки), відбивається і створює непрозору завісу.

У разі незначної щільності туману, дощу, снігопаду швидкість визначається технічними можливостями трактора і безпекою руху, при значній - обмежується до 2-3 м/с.

Рух вночі ускладнюється недостатньою видимістю, унаслідок чого можуть бути помилки у визначенні дистанції, інтервалу до інших учас­ників руху. Таким чином, потрібна особлива уважність тракториста, вміння орієнтуватися. Швидкість руху обмежується його безпекою.

Щоб не засліпити водія зустрічного транспортного засобу, слід за 150-200 м переключити дальнє світло на ближнє. Рухаючись, слід дотримуватися правого боку дороги.

Якщо сталося осліплення зустрічним транспортом, треба зме­ншити швидкість і звернути праворуч (можливо, і зупинитися, залежно від дорожньої обстановки).

Під час роз'їзду із зустрічним транспортом не слід дивитись на його фари, бо навіть ближнє світло в певному положенні може осліпити. Контролювати положення зустрічного транспорту ре­комендується за його лівим боком.

При зупинках слід з'їхати на обочину. Не можна залишати агрегат на проїзній частині дороги. Якщо ж це сталося внаслідок несправності, слід потурбуватися про попередження водіїв інших транспортних засобів (увімкнути габаритні ліхтарі, поставити позаду спеціальний виносний знак або ліхтар з червоним світлом).

Керування комбайном в умовах польових доріг має велике значення. Як правило, переїзди від одного поля до іншого чи з польового стану до поля виконуються польовими дорогами, часто з глибокими і розбитими коліями, рівчаками, горбами. Зустріча­ються також дерев'яні містки, не розраховані на великі наванта­ження . Крім того, трапляються дороги з піщаним верхнім шаром, що утруднює пересування транспортних засобів. Тому дуже важ­ливо, щоб комбайнер міг самостійно прийняти правильне рішен­ня в тій чи іншій ситуації. Переїзди нерівними, розбитими доро­гами комбайнами ускладнюються малим дорожнім просвітом (360 мм). Тому варто уникати переїздів глибокими коліями, щоб запо­бігти пошкодженню кожуха і крилача вентилятора. Але в деяких випадках (на чорноземі, на мокрому глинистому ґрунті) слід ко­ристуватися для пересування комбайна тільки колією. На глини­стих зволожених, а також піщаних ґрунтах слід рухатись на ни­зькій передачі при номінальній частоті обертання колінчастого вала,'без переключення передач і різких поворотів керма. Ріллю слід переїжджати по борозні, або під невеликим кутом до неї. При буксуванні комбайна слід включити передачу заднього ходу, ві­д'їхати назад і знайти краще місце для проїзду. Якщо це немож­ливо, слід встановити варіатор на понижений діапазон, уключи­ти першу передачу і спробувати рухатись попередньою колією. Бажано перед цим вимостити по можливості колію гіллям або іншим підручним матеріалом. При невеликій колії можна зняти верхній шар мокрого ґрунту в місці буксування лопатою. При бу­ксуванні комбайна під час руху на підйом варто з'їхати назад, роз­вернути комбайн і спробувати подолати підйом, рухаючись на пе­редачі заднього ходу.

Якщо на шляху комбайна трапиться міст, перед яким встано­влено знак «Обмеження маси» і зазначене обмеження менше маси комбайна (7640 - 8843 кг залежно від комплектації), краще по­шукати об'їзд» Коли це неможливо, слід спорудити на мосту дода­тковий настил. У цьому випадку на комбайні не повинно бути

людей, дверцята кабіни мають бути відчинені і зафіксовані від закривання. За необхідності проїжджати міст без знаків, що об­межують вантажопідйомність, слід перед мостом зупинити ком­байн, уважно вивчити, в якому стані перебуває настил. Якщо в ньому є широкі щілини чи балки з поперечними тріщинами або інші несправності, проїзд забороняється.

Польові містки, як правило, мають невелику довжину і при сумнівному стані настилу краще його посилити та, вживши запо­біжних заходів, зазначених вище, спробувати переїхати міст. Пе­реключати передачі на мостах не рекомендується. Не слід цього робити і під час руху на підйом. Виходячи з крутизни, довжини, стану верхнього шару ґрунту і видимості, слід на початку підйо­му включити передачу, на якій можна його подолати.

Іноді внаслідок неправильних дій комбайнера чи виходу з ладу паса варіатора ходової частини під час руху на підйом комбайн по­чинає скочуватись назад. При виході з ладу пасів варіатора маши­ну слід загальмувати (тільки зблокованими педалями гальм), а по­тім, поволі відпускаючи гальма, дати йому з'їхати з підйому. Якщо комбайн скочується назад унаслідок неправильних дій комбайне­ра, слід загальмувати та тільки після повного зупинення зробити спробу рушити з місця. Найчастіше до скочування комбайна назад призводить неузгодженість керування важелем стоянкового галь­ма і педаллю зчеплення ходової частини. При спробі рушити ком­байн з місця на підйомі слід виключити зчеплення, включити пер­шу передачу і поступово відпускати стоянкове гальмо та педаль зче­плення. Подачу палива збільшують при відпусканні гальм. Не менш важливо для комбайнера правильно керувати комбайном під час крутого спуску, а також зупинити його на спуску чи на підйомі. Під час зупинки на підйомі слід після зупинення двигуна залиши­ти включеною першу передачу, а на спуску - задню. В обох випад­ках під колеса слід поставити додаткові упори. Відстань при цьому від стоянки іншого транспортного засобу до комбайна повинна бути більшою порівняно із стоянкою на рівній ділянці шляху. Під час руху крутим спуском комбайн слід гальмувати двигуном (включи­вши спочатку нижчу передачу та зменшивши подачу палива), іно­ді додатково пригальмовують колеса. Але педалі колісних гальм обов'язково повинні бути зблоковані.

Керування комбайном у нічний час також є важливим етапом у підготовці комбайнерів. Для забезпечення збирання врожаю без втрат слід максимально використовувати комбайни. Тим більше, що за сприятливих умов обмолот зернових культур можна прово­дити цілодобово. Тому зернозбиральні комбайни укомплектовані

системою освітлення, що складається з двох задніх і двох перед­ніх фар. Передні призначені для освітлення жатки і поля перед комбайном, задні - для освітлення двигуна та копнувача. Але для роботи в нічний час комбайнер повинен добре підготувати ком­байн і мати певні навички в керуванні комбайном уночі.

Підготовка комбайна полягає в перевірці кріплення і роботи генератора, реле-регулятора; справності акумуляторної батареї, стану ізоляції електромережі; кріплення та дії фар, габаритних ліхтарів, центрального перемикача. Також слід перевірити пра­вильність напрямку світла фар; стан і правильність встановлення скла на фарах. Слід пам'ятати, що в комбайнах, як і в тракторах та автомобілях, прийнята однопровідна схема. Другим провідни­ком є корпус комбайна (маса). Отже, надійність кріплення елемен­тів електрообладнання потрібна і для забезпечення надійного ко­нтакту з масою.

Керування комбайном у нічний час потребує великої уваги, особливо на дорогах та вулицях населених пунктів. Основна не­безпека полягає в тому, що поле огляду обмежене, очі комбайне­ра швидко стомлюються, контури предметів нечіткі. Під час руху дорогою слід уважно стежити за дорожніми знаками, не виїжджа­ти на обочину і смугу зустрічного транспорту. Якщо комбайнера засліплює світло зустрічного транспорту, слід зупинити комбайн. На поворотах і заокругленнях доріг слід зменшувати швидкість руху до 0,8-1 м/с. Забороняється під час руху вночі вулицями і дорогами обганяти транспорт, що рухається попереду, а також користуватися задніми фарами комбайна. На час зупинки фари слід виключати, залишаючи включеними тільки габаритні ліх­тарі. При переїзді через перешкоду (глибока борозна, польовий місток тощо) слід зупинити комбайн, уважно оглянути місце пе­ред ним і тільки після цього рухатися далі.

Умови безпечного виконання навантажувально-розвантажувальних робіт

Навантажувально-розвантажувальні площадки поділяються на постійні (біля елеваторів, баз тощо) та тимчасові (механізовані зернові токи, невеликі будівельні об'єкти та ін.).

На безпеку праці при виконанні навантажувально-розвантажу­вальних робіт значною мірою впливають розміри площадки. Ши­рина під'їзних шляхів при двобічному русі транспортних засобів повинна бути не менше 6,2 м, а при однобічному - не менше 3,5 м.

Під'їзні шляхи повинні мати тверде покриття і утримуватись в справному стані. Територію та під'їзні пі ляхи не дозволяється

захаращувати сторонніми предметами, а в зимовий період року її слід очищати від снігу та льоду і посипати піском.

Вантажно-розвантажувальні роботи слід виконувати згідно з вимогами ГОСТ 12.3.002, ГОСТ 12.3.009, ГОСТ 12.3.010, ГОСТ 12.3.020, ДНАОЇЇ 0.00-1.28.

Згідно з ДНАОП 0.00-5.06 та ДНАОГІ 0.00-5.07 відповідаль­ність за проведення вантажно-розвантажувальних робіт, безпе­чну експлуатацію й утримання у справному стані вантажопідій­мальних машин покладається наказом власника на працівників, у підпорядкуванні яких знаходиться персонал, що обслуговує ма­шини, після перевірки їх знань комісією і видачі відповідних по­свідчень.

Номер і дата наказу про призначення відповідальної особи, а \ також посада, прізвище, ім'я та по батькові, підпис особи мають бути вписані в паспорт вантажопідіймальної машини.

Особа, відповідальна за безпечне проведення вантажно-розван­тажувальних робіт, при призначенні на роботу повинна проходи­ти перевірку знань особливостей технологічного процесу, вимог безпеки праці, будови та безпечної експлуатації підйомно-транс­портного обладнання, пожежної безпеки та виробничої санітарії згідно з посадовими обов'язками.

Вантажно-розвантажувальні роботи, що виконуються вручну, повинні проводитися при дотриманні норм, що обмежують підніман­ня й перенесення вантажів залежно від статі й віку працівника.

Гранично допустима вага вантажу для чоловіків старше 18 років становить 50 кг. Піднімати вручну вантаж вагою 60-80 кг повинні не менше двох працівників.

Гранично допустима вага вантажу при підніманні й перемі­щенні для жінок і підлітків визначається відповідно до вимог ДНАОП 0.03-3.28 та ДНАОП 0.03-3.29.

До механізованих вантажно-розвантажувальних робіт допус­каються особи не молодше 18 років, що пройшли навчання та інструктаж з питань охорони праці.

Працівники, зайняті на вантажно-розвантажувальних робо­тах, повинні проходити періодичні медичні огляди згідно з вимо­гами ДНАОП 0.03-4.02.

Допуск осіб до керування транспортними засобами для вантажно-розвантажувальних робіт повинен проводитися згідно з вимогами ГОСТ 12.3.020.

Організація вантажно-розвантажувальних робіт повинна пе­редбачати виключення травмонебезпечних ситуацій та дорожньо-транспортних пригод, проводитися з урахуванням категорій

вантажу відповідно до ГОСТ19433 і під керівництвом відповідаль­ної особи, призначеної власником.

Власник зобов'язаний забезпечити вантажників і працівників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних роботах, засобами за­хисту згідно з ДНАОП 0.00-3.01.

Якщо на площадках є залізничні колії, то в місцях переїздів через них транспортних засобів слід улаштовувати настил на од­ному рівні з рейками. На площадках для навантажування нава­лочних і сипких вантажів у стаціонарні бункери встановлюють покажчики і наносять розмежувальні лінії для розміщення транс­портних засобів відповідно до їх габаритів.

Працівники, зайняті на навантаженні (розвантаженні) у заліз­ничні вагони, або ті, що працюють поблизу прирейкових шляхів, а також річкового транспорту, повинні бути ознайомлені з вимо­гами НАОП 5.1.11-1.22 таНАОП 5.1.22-1.05.

Транспортні засоби, встановлені під навантаження (розванта­ження), повинні бути загальмовані, слід вжити додаткових захо­дів щодо попередження їх самовільного руху.

У місцях під'їзду транспортного засобу до вантажно-розван­тажувальних механізмів, приймальних бункерів тощо повинні бути передбачені відбійні бруси.

Вантажно-розвантажувальні роботи за допомогою механізмів слід проводити відповідно до вимог ДНАОП 0.00-1.03, ДНАОП 0.00-5.03, ДНАОП 0.00-5.04, ДНАОП 0.00-5.06 і ГОСТ 12.2.022. Підчас виконання робіт слід стежити за справністю гідросистеми грейфер­ного навантажувача. Колеса трактора розставляють на максималь­ну ширину колії. Задні колеса під час навантажування загальмову­ють, а на передніх закріплюють додаткові вантажі.

Максимальна швидкість пересування підйомно-транспортних механізмів на території підприємства не повинна перевищувати 5 км/год; у вузьких захаращених місцях, у приміщеннях і на по­воротах, біля воріт, дверей, штабелів матеріалів - 3 км/год.

При виконанні вантажно-розвантажувальних робіт автомобіля­ми з вантажопідйомними бортами (платформами) не можна:

• перебувати в зоні проведення робіт;

• піднімати вантаж у нестійкому положенні;

• переміщати автомобіль при відкритому вантажопідйомному борті;

• залишати борт-підіймач з піднятою в горизонтальне положен­ня платформою;

• підлазити під платформу з метою перевірки технічного стану чи ремонту.

Після закінчення навантаження (розвантаження) платформа повинна бути переведена в транспортне положення та закріплена фіксатором.

Автомобіль при проведенні вантажно-розвантажувальних ро­біт слід загальмувати.

Зона піднімання й переміщення вантажів електромагнітами й грейферами повинна бути огороджена або мати сигналізацію, що вказує на небезпеку перебування людей у робочій зоні. Огоро­дження повинні бути пофарбовані у сигнальний колір відповідно до ГОСТ 12.4.026.

Відкривати й закривати борти кузова повинні не менше ніж два працівники.

При завантаженні тракторного причепа чи кузова автомобіля слід дотримуватися таких вимог:

• при вантаженні навалом вантаж не повинен бути вище бортів кузова (стандартних або нарощених);

• штучні й соломисті вантажі, навантажені вище бортів кузова, слід ув'язувати мотузками або канатами (користуватися ме­талевим канатом і дротом не дозволяється). При ув'язуванні працівники не повинні знаходитися на вантажі;

• висота вантажу не повинна перевищувати висоту проїздів під мостами й шляхопроводами, що зустрічаються на шляху руху, і бути більше 4 м від поверхні дороги до вищої точки вантажу. При висоті вантажу понад 4 м слід отримати дозвіл Державної автомобільної інспекції на його перевезення;

• штучний вантаж, зокрема ящики й бочки, слід укладати щіль­но, без проміжків, так, щоб під час руху чи різкого гальмуван­ня він не міг переміщуватися на підлозі кузова. За наявності вільного простору між вантажами слід встановити міцні дере­в'яні прокладки й розпіріки.

Навантаження або розвантаження довгомірних вантажів уру­чну мають проводити не менше ніж два працівники, яких слід за­безпечити міцними мотузками.

При навантаженні (розвантаженні) бочок, рулонів та інших вантажів повинні застосовуватися спеціальні дерев'яні лаги за­вдовжки не менше 4 м і діаметром не менше 200 мм із гачками. Ящики, бочки та інший вантаж укладають щільно, без проміж­ків, щоб при гальмуванні під час руху він не переміщався кузо­вом, оскільки це може порушити стійкість транспортного засобу. Для розвантажування і завантажування бочок, рулонів, котушок кабелю та інших подібних вантажів слід використовувати спеці­альні пристрої з гаками.

Навантаження та розвантаження вантажів з агресивними рі­динами повинні проводити не менше двох працівників. При цьо­му скляну тару слід встановлювати шийками (пробками) догори, а кожне місце вантажу має окремо закріплюватися в кузові та­ким чином, щоб вантаж не переміщувався і не перекидався.

При навантаженні та розвантаженні тарно-штучних вантажів слід застосовувати їх пакетування з використанням піддонів, кон­тейнерів та інших засобів, за допомогою яких утворюють пакети. У пакетах вантажі повинні скріплюватися між собою.

Навантажувати в транспортні засоби лісоматеріали в пакетах слід з розрахунком можливої зміни їхнього об'єму внаслідок змі­ни вологості деревини.

Навантаження та розвантаження мінеральних добрив та інших курних матеріалів слід проводити з навітряного боку при закритій кабіні водія транспортного засобу.

Навантаження та розвантаження пестицидів допускається, тільки в міцній, справній і закритій тарі підприємства-виготов-лювача.

Перед розливанням рідких азотних добрив і аміачної води слід ретельно перевірити справність шлангових з'єднань і запірних пристроїв.

Вантажити й вивантажувати тварин, сировину й продукти тваринного походження слід тільки за наявності даних про харак­тер вантажу і згідно з ГОСТ 12.1.008.

Перед початком робіт вантаж має бути перевірений органами ветеринарного нагляду.

Розсипані чи розлиті під час вантажно-розвантажувальних робіт мінеральні добрива, пестициди і дезінфекційні речовини слід прибрати або нейтралізувати, додержуючись вимог, передбачених для робіт із цими речовинами 1

Переміщення довгомірних вантажів (колоди, дошки, труби тощо) має проводити кілька працівників з урахуванням гранично допустимих навантажень на одну особу. При використанні жердин переміщення виконують не менше ніж два працівники.

При зміні метеорологічних умов, що впливають на фізико-хі-мічний стан вантажу, вантажно-розвантажувальні роботи слід припинити або вжити заходів щодо створення безпечних умов їх проведення.

При транспортуванні балонів у літній (жаркий) час слід їх на­кривати матеріалом, що захищає від прямих сонячних променів. При навантаженні балонів у кузов більше ніж в один ряд слід обо-в'язково застосовувати прокладки, що захищають балони від

ударів один об одного. Транспортувати балони з газом до місця навантаження чи від нього слід на спеціальних візках, конструк­ція яких має захищати балони від струсів і ударів.

Під час проведення вантажно-розвантажувальних робіт у ве­чірній або нічний час територія місця проведення робіт і робочі місця повинні бути освітлені відповідно до СШП П-4.

Переміщувати бочки, барабани та ящики з небезпечними ре­човинами слід на спеціальних візках.

Транспортують акумуляторні батареї на візках із платформа­ми, обладнаними гніздами за розмірами батарей.

Транспортування небезпечних вантажів (кислоти, луги тощо) у скляній тарі від місця розвантаження до складу і від складу до місця навантаження слід здійснювати в пристосованих для цього носилках, візках тощо. Перенесення цих вантажів без пристроїв не допускається.

Власник повинен розробити схеми укладання різних вантажів на транспортні засоби. При укладанні на піддони вантаж не пови­нен виступати за межі піддонів розміром 0,8x1,2 м більше ніж на 0,02 м із кожного боку. Висота штабеля при ручному укладенні не повинна перевищувати 2 м.

Не дозволяється щільно укладати штабель до штабеля для за­побігання обвалам при розбиранні сусіднього штабеля. При скла­дуванні у штабелі вантажі, затарені у ящики, повинні укладати­ся виключно вперев'язку.

Штабель із вантажу в мішках слід укладати у вигляді зрізаної пі­раміди, перев'язуючи мішки трійниками чи п'ятериками. Розбиран­ня верхніх рядів проводиться спусканням мішків лотками. Між ря­дами вантажу в паперових мішках повинна бути прокладка з дощок.

Висота укладки бочок із солінням у горизонтальному (лежа­чому) положенні повинна бути не більше ніж у три ряди, з обов'я­зковими прокладками між рядами й установленням стояків із під­косами для попередження розкочування крайніх бочок. При укла­данні бочок у горизонтальне положення (лежачи) між двома сті­нами складу впритул допускається висота в чотири ряди.

Вантажі дозволяється брати тільки з верхнього ряду штабе­ля. При знятті вантажу слід спочатку переконатися, що вантаж, який лежить поруч, займе стійке положення і не впаде.

Будова й експлуатація тари повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.3.010.

Порожня й заповнена тара не повинна мати гвіздків, що стри­млять, кантувального дроту й заліза, а також бахроми, задирок, короблень та інших пошкоджень.

Краї клепок дерев'яних бочок повинні бути чисто обстругані, без задирок, ум'ятин та відщепів. У клепках остову бочок не до­пускаються відколи і відщепи на торцях, а також між торцем і упорним пазом.

Бочки повинні мати симетричну правильну форму без перехо­дів, вм'ятин та опукл остей.

У мішках не допускаються: діри, погано оброблені шви, від­риви, пропуски й недостатність стібків, жирні плями й забруд­нення. Усі нитки швів повинні бути закріплені і не мати вільних кінців завдовжки понад 0,05 м.

Піддони одного типорозміру (розбірні зі знімними стійками, стінками, кришками, обв'язкою) повинні легко складатися й зби­ратися, з'єднувальні вузли й деталі - вільно з'єднуватися.

Піддони повинні бути розраховані на укладання їх із ванта­жем у штабелі. При цьому піддон, установлений на підлогу, має витримувати навантаження не менше чотирикратної номінальної вантажопідйомності і особистої маси трьох піддонів.

Під час експлуатації тари слід дотримуватися таких вимог:

• тара не повинна завантажуватися більше номінальної маси брутто;

• тара не повинна переміщуватися волоком;

• для перекидання тари слід застосовувати тільки спеціальні пристрої та вантажопідйомні машини;

• неправильне положення тари на вилах навантажувача пови­нно вирівнюватися тільки повторним навантажуванням тари на вила;

• тара, що укладається в штабель, повинна мати єдину конструк­цію й розміри фіксувальних пристроїв;

• складана тара, яка знаходиться в штабелі, повинна мати стін­ки в закритому положенні.

Вимоги до організації та виконання транспортних робіт

При організації та виконанні транспортних робіт слід керуватися Законом України «Про дорожній рух», Правилами дорожнього руху України, ДНАОП 0.00-1.28.

Посадові особи, що відповідають за експлуатацію і технічний стан транспортних засобів, зобов'язані:

• забезпечувати належний технічний стан транспортних засо­бів та дотримання екологічних вимог їх експлуатації;

• не допускати до керування транспортними засобами осіб, що . не мають права на керування транспортним засобом відповід­ної категорії, не пройшли у встановлений строк медичного

огляду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, у хворобливому стані або під впливом ліків, що зни­жують реакцію й увагу;

• не випускати на лінію транспортні засоби, технічний стан яких не відповідає вимогам державних стандартів, правил дорож­ нього руху, а також якщо вони не зареєстровані у встановле­ ному порядку, переобладнані з порушенням вимог законодав­ ства або не пройшли державного технічного огляду.

Проїзд тракторів, автомобілів та інших самохідних машин через залізничні переїзди має здійснюватися відповідно до чин­них Правил дорожнього руху.

При висоті автопотягу понад 4,5 м, ширині більше 5 мі дов­жині понад 22 м перевезення вантажу має бути узгоджене з нача­льником дистанції залізниці.

При перевезенні пально-мастильних матеріалів і аміачної води автотракторні цистерни повинні бути забезпечені двома порош­ковими та одним вуглекислотним вогнегасниками і пристроями для зберігання або закріплення в неробочому стані шлангів, а та­кож металевими заземлювальними ланцюгами.

Гальмова система тракторних причепів повинна бути під'єд­нана до гальмової системи трактора, щоб гальма причепа були керовані з кабіни трактора і забезпечували гальмування причепа під час зупинення, включення гальм при відриві причепа від трак­тора, утримання причепа під час стоянки на схилах, попереджен­ня штовхальної дії причепа на трактор при різкій зміні швидко­сті руху і під час руху під ухил.

При виконанні колісними тракторами транспортних робіт ве­дучі колеса мають бути встановлені на максимальну транспортну ширину колії і мінімальний дорожній просвіт, передбачені конс­трукцією.

Кузов автомобіля й причіп не повинні мати зламаних брусів і дощок; бокові і задні борти повинні бути на міцних завісах і мати запори, що виключають можливість самовільного відкривання.

Для безпечної роботи під піднятим кузовом причепів-самоски-дів і самохідних шасі слід установлювати упор. Робота під підня­тим навантаженим кузовом не допускається.

Тракторні потяги повинні відповідати таким вимогам;

• кількість причепів у тракторному потягу визначається тяго­вою потужністю трактора та дорожніми умовами;

• гальмова система причепів і система керування підніманням кузовів повинні бути підключені до привода керування з робо­чого місця тракториста-машиніста;

• електрообладнання причепів повинно бути приєднане до сис­теми електрообладнання трактора.

Причепи між собою і з трактором, крім з'єднання тягово-зчіп­них пристроїв штирем, має з'єднуватися страхувальними ланцю­гами (тросами).

Тракторні сани повинні бути обладнані полозами з металеви­ми шинами, кузовом із міцно закріпленим настилом, бортами висотою не менше 700 мм і жорсткою сницею. Не допускається, щоб кінці настилу виступали за борти кузова.

При направленні тракторів у рейс більше ніж на добу слід при­значати два трактористи-машиністи і виділяти трактор із двоміс­ною кабіною. При направленні в рейс одного тракториста-маши-ніста тривалість рейсу не повинна перевищувати однієї зміни.

В умовах бездоріжжя відправляти в рейс більше ніж на добу одиничні транспортні засоби не допускається.

Для використання колісних тракторів на транспортних ро­ботах призначаються трактористи-машиністи, що мають стаж роботи за цією спеціальністю не менше 2 років, а гусеничних тракторів - трактористи-машиністи із стажем роботи не менше 1 року.

Для використання тракторів на транспортних роботах, мар­шрути руху яких проходять дорогами державного значення, при­значаються трактористи-машиністи 1 та 2-го класів.

Вимоги під час перевезення людей до місця роботи. Переве­зення працівників до місця роботи і назад має здійснюватися на автобусах або в кузовах вантажних автомобілів із бортовими плат­формами, обладнаними згідно з Правилами дорожнього руху України.

Перевозити пасажирів у транспортних засобах дозволяєть­ся в кількості, передбаченій технічною характеристикою, так, щоб вони не заважали водієві керувати ними та не обмежували оглядовість.

Водіям маршрутних транспортних засобів забороняється під час перевезення пасажирів розмовляти з ними, їсти, пити, пали­ти, а також перевозити пасажирів і вантаж у кабіні.

Під час перевезення в автобусі організованої групи дітей має бути не менше одного дорослого супровідника. При цьому спере­ду і ззаду обов'язково встановлюється розпізнавальний знак «Діти».

Перевезення людей (до 8 чоловік, крім водія) у вантажному автомобілі, що пристосований для цього, дозволяється водіям, що мають стаж керування транспортним засобом більше трьох років

і посвідчення водія транспорту категорії « С », а в разі перевезення понад зазначену кількість (включаючи пасажирів у кабіні) - ка­тегорій «С» і «D».

Вантажний автомобіль, що використовується для перевезен­ня людей, повинен бути обладнаний сидіннями, закріпленими в кузові на відстані не менше 0,3 м від верхнього краю борту і 0,3-0,5 м від підлоги. Сидіння, що розміщені вздовж заднього або бокового борту, повинні мати міцні спинки.

Кількість людей, що перевозяться в кузові вантажного авто­мобіля, не повинна перевищувати кількості обладнаних для си­діння місць.

Перед поїздкою водій вантажного автомобіля повинен проінс­труктувати пасажирів про правила посадки, висадки, розміщен­ня та поведінки в кузові.

Починати рух можна, лише переконавшись, що створено умо­ви для безпечного перевезення пасажирів.

Проїзд у кузові вантажного автомобіля, не обладнаного для перевезення людей, дозволяється лише особам, що супроводжу­ють вантаж або їдуть за ним, за умови, що вони забезпечені місця­ми для сидіння, розміщеними згідно з вимогами. Кількість паса­жирів у кузові та кабіні не повинна перевищувати 8 чоловік.

Водію забороняється починати рух до повного зачинення две­рей та відчиняти їх до зупинення транспортного засобу.

Забороняється перевозити:

а) людей поза кабіною автомобіля (крім передбачених випадків перевезення людей у кузові вантажного автомобіля з бортовою платформою або в кузові-фургоні, призначених для перевезен­ ня людей), у кузові автомобіля-самоскида, трактора, інших самохідних машин, на вантажному причепі, напівпричепі, у причепі-дачі, у кузові вантажного мотоцикла;

б) дітей, зріст яких менше 145 см, або тих, що не досягли 12-річного віку, на передньому сидінні легкового автомобіля (за відсутності спеціального дитячого сидіння) і на задньому сидінні мотоцикла;

в) дітей до 16-річного віку в кузові будь-якого вантажного авто­ мобіля;

г) організовані групи дітей у темну пору доби.

Вимоги при буксируванні. Буксирування транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог Правил дорожнього руху України.

Буксирування слід виконувати механічним транспортним за­собом без причепа і з технічно справними зчіпними пристроями як у буксирувального транспортного засобу, так і в транспортно­го засобу, що буксирує.

Буксирування транспортних засобів здійснюється:

• із застосуванням жорсткого або гнучкого зчеплення;

• із частковим навантаженням буксирувального транспортного засобу на платформу або на спеціальне опорне пристосування.

Жорстке зчеплення має забезпечувати відстань між транспо­ртними засобами не більше ніж 4 м, гнучке в межах 4-6 м. При гнучкому зчепленні сполучна ланка через кожний метр познача­ється сигнальними щитками або прапорцями.

У разі буксирування на гнучкому зчепленні в буксирувально-му транспортному засобі повинні діяти і бути справними робоча гальмова система та рульове керування, а на жорсткому зчепленні - рульове керування.

Буксирування на жорсткому або гнучкому зчепленні слід здій­снювати лише за умови, що за кермом буксирувального транспо­ртного засобу перебуває водій (крім випадків, коли конструкція жорсткого зчеплення забезпечує буксирувальному транспортно­му засобу повторення траєкторії руху транспортного засобу, що буксирує, незалежно від поворотів).

Перед початком буксирування водії механічних транспортних засобів повинні узгодити порядок подачі сигналів, зокрема для зупинення транспортних засобів.

Під час буксирування на жорсткому або гнучкому зчепленні забороняється перевозити пасажирів у буксирувальному транспортному засобі (крім легкового автомобіля) та кузові ван-„ тажного автомобіля, що буксирує, а в разі буксирування за спосо­бом часткового навантаження цього засобу на платформу або спе­ціальне опорне, пристосування - в усіх транспортних засобах (крім кабіни транспортного засобу, що буксирує).

Буксирування забороняється:

• якщо фактична маса буксирувального транспортного засобу з несправною гальмовою системою (або за її відсутності) пе­ревищує половину фактичної маси транспортного засобу, що буксирує;

• під час ожеледиці;

• якщо загальна довжина зчеплених транспортних засобів пе­ревищує 22 м (маршрутних транспортних засобів - ЗО м);

• мотоциклами без бокового причепа, а також таких мотоциклів;

• більше одного механічного транспортного засобу або транспорт­ним засобом з причепом.

Експлуатація транспортних засобів у складі автомобіля, тра­ктора або іншого тягача і причепа дозволяється лише за умови

відповідності іїричепа тягачу та додержання вимог щодо їх експлуатації.

Буксирування тракторів. Буксирування тракторів прово­диться тільки в крайніх випадках, коли несправність вузлів чи агрегатів робить неможливим їх самостійний рух. Керува­ти трактором-буксирувальником повинен досвідчений тракто­рист.

Потужність буксирувальника має бути більшою або дорівню­вати потужності трактора, що буксирується. Швидкість руху об­межується 4 м/с. Для буксирування застосовують жорстку або гнучку зчіпку.

Гнучка зчіпка — це стальний трос (або ланцюг) довжиною 4-6 м. Така довжина троса зумовлена тим, що при меншій відста­ні між машинами погіршується видимість дороги і простору нав­коло трактора, що буксирується, а при більшій - створюється не­безпечна ситуація і, крім того, можлива дезорієнтація інших во­діїв та пішоходів.

Жорстка зчіпка - це металева трубчаста штанга діаметром 75-10І мм, довжиною 1,5-4 м. Довжина штанги понад 4 м забо­роняється, тому що внаслідок поздовжнього згину можлива її по­ломка під час гальмування буксирувальника.

На гнучкій зчіпці дозволяється буксирувати трактор із дію­чими гальмами, рульовим керуванням, звуковим сигналом, електроосвітленням. Під час буксирування в нічний час перед­німи фарами освітлюються дорога та трос (зчіпка) і вмикаються задні ліхтарі.

Перед початком руху з гнучкою зчіпкою машин буксируваль-ник повинен від'їхати так, щоб забезпечити натяг зчіпки. Після цього, подавши сигнал і одержавши відповідь, можна почати бук­сирування.

Буксирувальник повинен рухатися якомога рівномірніше і без гальмування (особливо різкого).

Тракторист машини, що буксирується, не повинен допускати послаблення зчіпки (коли починається послаблення, слід пригаль­мувати трактор).

Для кращої видимості троса на нього слід начепити через кож­ний метр клапті червоної тканини, а вночі - білі.

Забороняється буксирування на гнучкій зчіпці в гірських міс­цевостях і в ожеледицю.

Уразі несправності гальм трактора, його можна буксирувати лише на жорсткій зчіпці: при цьому він повинен мати справне рульове керування та задні ліхтарі.

У гірських місцевостях буксирування можливе лише за допо­могою жорсткої зчіпки і не більше одного трактора. Швидкість слід вибирати таку, щоб без переключення передач подолати під­йом. Не можна буксирувати трактором з причепом.

Для буксирування тракторів Т-150 і Т-150К з несправним двигуном слід виконати роботи, що забезпечили б функціонуван­ня гідросистеми трансмісії та рульового керування.

У випадку несправності гідросистеми рульового керування Т-150К перед початком буксирування слід від'єднати шланги від гідроциліндрів рульового керування і заглушити їх (шланги) проб­ками. Насос має бути включений на привод від двигуна.

Несправні карданні передачі перед буксируванням слід зняти.

Вимоги під час виконання механізованих робіт у зимових умовах

Трактори, самохідні шасі та інші самохідні машини, призначені для використання в зимових умовах, повинні мати утеплену ка­біну, справні системи обігріву й запуску двигуна з кабіни.

Трактори повинні бути обладнані додатковими засобами уте­плення двигуна (шторкою радіатора й чохлом).

До настання заморозків на території підприємства повинні бути приведені в порядок штучні споруди, круті спуски, поворо­ти та інші небезпечні ділянки доріг.

На підприємствах мають бути пристрої для підігріву води, ма­стил, полегшення запуску двигуна. Підігрів двигуна та інших ча­стин трактора відкритим вогнем не допускається.

Охолоджувальні рідини з низькою температурою замерзання (далі - антифризи) слід перевозити в справних герметичних мета­левих бідонах або в бочках із пробками, що закручуються.

Антифризи слід зберігати в закритому сухому неопалювано­му приміщенні. Порядок зберігання, перевезення й використан­ня антифризів повинен виключати можливість використання їх не за призначенням.

На тарі, в якій зберігають і перевозять антифризи, та на порож­ній тарі повинен бути напис, що не змивається, великими літерами: «Отрута», а також знак, яким позначаються отруйні речовини.

Забороняється допускати до обслуговування машин трактори-стів-машиністів та інших осіб, що не пройшли інструктаж із пра­вил застосування антифризів та їх суміші.

Запускати двигун у закритому приміщенні дозволяється тіль­ки за наявності справної витяжної вентиляції. Тривала робота двигуна в закритому приміщенні допускається тільки за умови виводу вихлопних газів за межі приміщення.

Для виконання робіт далеко від населених пунктів і проїж­джих доріг при температурі повітря нижче -20 °С, а також під час хуртовини і снігопаду слід одночасно направляти не менше двох тракторів. Перед виїздом вони повинні бути повністю заправлені пальним. За поверненням тракторів на місце стоянки наприкінці дня повинні стежити відповідальні особи. У разі затримки з пове­рненням тракторів вони зобов'язані з'ясувати причину і зжити заходів до надання допомоги.

При направленні одного трактора на роботи на відстань понад 100 км виділяється трактор із двома посадковими місцями і два тра-ктористи-машиністи. У ряді випадків, з урахуванням конкретних умов (малонаселена місцевість, погані погодні та дорожні умовк), на зазначені роботи слід призначати не менше двох тракторів.

При експлуатації машин в ожеледицю слід забезпечувати їх ланцюгами проти ковзання, швидкознімними льодовими шпора­ми та іншими подібними пристроями.

Трактористи-машиністи повинні бути навчені прийомів надан­ня перпюї долікарської допомоги при обмороженні

Особливості експлуатації тракторів у зимових умовах. Спо­стереженнями встановлено, що зниження температури навколи­шнього повітря до -5 °С і нижче погіршує умови експлуатації дви­гунів внутрішнього згорання і тракторів у цілому внаслідок змін у роботі систем живлення, мащення, охолодження двигунів і під­вищення в'язкості масла в корпусах трансмісії.

Щоб забезпечити безвідмовну роботу трактора зимою, слід до початку холодів провести сезонне технічне обслуговування (СТО) згідно із заводською інструкцією та підготувати трактор до екс­плуатації при низьких температурах.

Слід перевірити стан опалювальних систем кабін, передпус­кових підігрівників, свічок розжарювання.

Особливості обслуговування систем трактора такі.

Рідинна система охолодження. Запускати двигун можна лише після прогрівання його гарячою водою. Для цього слід відкрити спускні крани на нижньому бачку радіатора і блоці циліндрів, за­лити в радіатор воду температурою +60- 90С, після витікання води закрити крани та знову заповнити систему гарячою водою.

Не можна запускати двигун без води, а заливати її після пус­ку, оскільки це спричиняє аварію, бо окремі деталі двигуна від­разу ж після пуску інтенсивно нагріваються і може статися задир­ка циліндрів або навіть заклинювання поршнів. Крім того, під час заливання холодної води в двигун можлива поява тріщин у головці блока.

За наявності таких тріщин слід використовувати передпуско­вий підігрівник.

У разі тривалих стоянок трактора, воду із системи охолоджен­ня слід зливати. Порядок зливання такий: коли температура охо­лоджувальної рідини знизиться дсі 50-60 °С, відкрити спускні крани на радіаторі та блоці циліндрів; зняти пробку заливної гор­ловини радіатора; випустити воду; прокрутити кілька разів колін­частий вал двигуна пусковим двигуном чи електростартером з виключеною подачею палива.

В умовах низьких температур рекомендується користуватися антифризами.

Система живлення. При температурах навколишнього пові­тря до -ЗО °С застосовується зимове дизельне паливо; при ниж­чих температурах - арктичне. Слід стежити, щоб вода не потра­пляла в паливо, бо це створює пробки в трубопроводах. Бак слід заправляти повністю, щоб уникнути конденсації вологи на його стінках; частіше слід зливати відстій з паливного бака, фільт­рів, відстійників.

У системі мащення має бути зимовий сорт мастила, що відзна­чається меншою в'язкістю та нижчою температурою застигання. Холодний двигун слід перед пуском заправляти підігрітим мас­лом. У разі відсутності зимового сорту мастила дозволяється до літнього додавати 15% зимового дизельного палива.

Безпека експлуатації колодязів, закритих ємностей, камер

Обладнання та експлуатація водопровідних і каналізаційних спо­руд і мереж повинні відповідати вимогам ВНТП - СГіП 46-1.

Гноєсховища, гноївкозбірники, котловани, ями, траншеї, що розміщені на території ферм, повинні мати огородження заввиш­ки не менше їм.

Насосні станції для перекачування гноївки слід забезпечити припливно-витяжною вентиляцією з розміщенням пускового при­строю вентилятора зовні станції.

На двері насосної для перекачування гноївки встановлюється знак «Обережно. Отруйні речовини» згідно з ГОСТ 12.4.026.

Приямки, оглядові колодязі та канали, а також монтажні отво­ри в перекриттях слід обладнувати міцними кришками. Перед їх відкриванням слід установлювати бар'єрні огородження заввиш­ки не менше 1 м або триногу з попереджувальним знаком «Обереж­но! Можливе падіння» згідно з ГОСТ 12.4.026.

Відкидні кришки слід обладнувати пристосуваннями для на­дійної фіксації у відкритому і закритому положеннях.

До робіт у колодязях, гноївкозбірниках, цистернах, ємностях, силосних, (сінажних) баштах допускаються особи не молодше 18 років, що пройшли інструктаж із безпеки праці, навчені засто­суванню 313, знають правила надання першої допомоги при отру­єннях, опіках та інших травмах. Для виконання робіт повинен видаватися наряд-допуск.

У наряді на виконання робіт з підвищеною небезпекою зазна­чають зміст роботи, заходи безпеки при її виконанні, час початку і закінчення, склад бригади і дані про проведення інструктажу з безпеки праці з обов'язковим підписом працівників. Право видачі ^затвердження наряду на роботи з підвищеною небезпекою вста­новлюється наказом підприємства. Наряд видається на строк, не­обхідний для виконання заданого обсягу робіт.

Бригада, призначена для роботи в колодязі, має складатися не менше ніж з трьох працівників: перший - для роботи в колодя­зі, другий - для роботи на поверхні, третій - для нагляду і в разі потреби для надання допомоги працюючому в колодязі.

Бригада для роботи у колодязях (камерах) повинна бути за­безпечена таким інвентарем:

• випробуваним і перевіреним рятувальним поясом із наплічни­ ми ременями і кільцями на їх пересіченні;

» мотузкою, перевіреною на розрив при навантаженні 120Q Н довжиною на 3 м більше глибини колодязя (використання по­ясних ременів не дозволяється);

• шланговим протигазом із шлангом на 2 м довше глибини ко­лодязя або кисневого ізолювального протигаза;

• акумуляторним ліхтарем напругою не вище 12 В або шахтар­ськими лампами (використання джерел світла з відкритим вогнем не дозволяється);

• пересувним (переносним) вентилятором (компресором);

• переносними (попереджувальними і заборонними) знаками безпеки;

• сигнальними ліхтарями із червоним світлом, що прикріплю­ються в нічний час до триніг, на яких встановлені знаки;

• гаками та ломами для відкривання люків колодязів;

• аптечкою першої допомоги.

Працювати в колодязі із шланговим протигазом можна безпе­рервно не більше 15 хв, після цього слід змінити працівника в колодязі для відпочинку на поверхні не менше ніж на 20 хв.

Для видалення накопичених токсичних газів з колодязів слід застосовувати:

• природне провітрювання в разі відсутності вентиляції (не мен­ше 20 хв) при відкритих кришках сусідніх оглядових колодя­зів, розміщених як вище, так і нижче на самопливній каналі­заційній лінії. При цьому кришка робочого колодязя залиша­ється закритою (під час провітрювання колодязя ка водопро­відній мережі кришку робочого колодязя відкривають);

• примусове нагнітання повітря за допомогою ручного вентиля­тора або компресорної установки протягом 10 хв;

• наповнення колодязя водою з подальшим її відкачуванням.

Не дозволяється застосовувати випалювання газу з метою його вилучення.

Для запобігання вибуху в колодязі не дозволяється виконува­ти роботи, що можуть викликати іскроутворення. Акумуляторні ліхтарі повинні бути опломбовані.