Вібрація на тракторах

При вимірюванні на частотах, близьких до резонансної частоти тіла людини, вібрація перевищує допустимий рівень. Найбільше перевищення спостерігається на гусеничних тракторах, оскільки гусениця гірше, ніж пневматичне колесо, гасить коливання,, до того ж підвіска сидіння на цих тракторах менш досконала. Рівень вібрації на робочому місці механізаторів залежить від мікрорель­єфу, вологості та щільності ґрунту.

Завдяки системі підвісок сидінь рівень вібрацій у вертикально­му напрямку, що передається від трактора, знижується у 1,2-1,5 рази. Велике значення при цьому має регулювання жорсткості си­діння відповідно до маси тракториста. При неправильному регулю­ванні внаслідок резонансних коливань прискорення низькочастот­них коливань на сидіння можуть зрости більш ніж у 1,5 рази.

При збільшенні навантаження на трактор в агрегаті з причіп­ними і начіпними машинами рівень вібрації часто збільшується

внаслідок зміщейня центра коливань агрегата. Якщо де не врахо­вувалось під час розроблення машин до конкретного трактора, погіршуються умови праці, а також знижуються надійність і дов­говічність машин. Наприклад, при задньому навішуванні чи на-чіпленні важких сівалок* розкидачів добрив на трактори МТЗ-80 вібрація може зростати більш ніж у 2 рази, особливо при русі та зміні режиму робіт, коли спостерігаються ривки агрегата з відривом передніх коліс від ґрунту.

Потужні двигуни сучасних машин можуть створювати знач­ну високочастотну вібрацію. Однак, як правило, на робочому місці механізаторів рівень її не перевищує допустимих величин, за ви­нятком трактора МТЗ-80, на якому вібрація рульового колеса на деяких частотах перевищує допустимий рівень.

Недоліком підвісок сидінь є незначна можливість гасити по­здовжні та поперечні коливання, що передаються з остова трак­тора. Великий недолік трактора МТЗ-80 - відсутність у пристрої регулювання жорсткості підвіски сидіння шкали з позначенням маси водія.

Подальше зниження рівня вібрацій на тракторах залежить не лише від технічних рішень, але й від підвищення рівня агротех­ніки та поліпшення якості доріг.

Вібрлиія на сільськогосподарських машинах

На зернозбиральних комбайнах СК-5 «Нива», СК~б «Колос», СКД 5Р «Сибіряк» і кукурудзозбиральному комбайні КСКУ-6, що пра'цюють переважно на швидкостях 4—5 км/год, вертикаль­на вібрація в межах допустимої. На кормозбиральних машинах КСК-100, КПС-5Г і коренезбиральній машині КС-6 рівень віб­рації у вертикальному напрямку на сидінні перевищує допустимі величини. Це зумовлено більш високими робочими швидкостя­ми та віддаленим розміщенням робочих місць від центра коливань машини*

Рівень високочастотної вібрації на органах керування та ро­бочій площадці машин не перевищує допустимої.

Переведення багатьох галузей сільського господарства на про­мислову основу, вдосконалення технології виробництва супрово­джуються появою нових виробничих чинників, що за певних умов можуть викликати розвиток професійних захворювань, раніше не властивих працівникам сільського господарства.

Професійні захворювання прийнято класифікувати за етіоло­гічним принципом з урахуванням характеру професійної шкід­ливості, що їх викликала. За аналогією з працівниками промис-

лового виробництва у працівників сільського господарства можуть бути виявлені професійні захворювання, обумовлені дією:

• фізичних чинників (вібраційна хвороба, професійна глухість, захворювання нервово-м'язового і кістково-суглобового апа­ратів):

• пилу (пиловий бронхіт, бісиноз та ін.):

• хімічних речовин, що використовуються у сільському госпо­дарстві (гострі та хронічні отруєння пестицидами, мінераль­ними добривами та ін.):

• біологічних чинників (інфекційні, паразитарні, алергічні та інші захворювання).

Серед професійних захворювань, спричинених впливом на організм фізичних чинників, у працівників сільського господар­ства часті форми патології, розвитку якої сприяють загальна та місцева вібрації, шум, що генерується різними механізмами, пе­ренапруження та травматизація нервово-м'язового і опорно-рухо­вого апаратів.

Захворювання периферійної нервової системи

Досить поширені серед працівників сільського господарства різ­них професій і посідають одне з перших місць у структурі захво­рюваності механізаторів сільського господарства.

За кількістю днів непрацездатності основним серед захворю­вань периферійної нервової системи є попереково-крижовий ра­дикуліт.

Попереково-крижові радикуліти характеризуються хроніч­ним, часто рецидивним перебігом (частота загострень коливаєть­ся від одного разу в декілька років до 2-4 разів протягом року). Захворювання починається, як правило, у віці старше 35 років при стажі роботи не менше 10 років. У механізаторів сільського господарства - трактористів, комбайнерів - захворювання розви­вається поступово, проте при охолодженні або фізичному наван­таженні воно може виникати гостро.

Вібрація, мікротравматизація і перенапруження поперекових м'язів при виконанні сільськогосподарських робіт можуть при­зводити до трофічних порушень в кістково-суглобовому і зв'яз­ковому апаратах хребта, у тому числі й у міжхребетних дисках. Гострі попереково-крижові радикуліти, що розвиваються при значному фізичному навантаженні, пов'язані перш за все з пато­логією міжхребетних дисків. У жінок часті рецидиви попереко­во-крижового радикуліту можуть виникати при хронічних запа­льних захворюваннях органів малого таза.

Патологія опорно-рухового апарата та периферійних нервів верхніх кінцівок

У працівників сільського господарства ця патологія є найбільш поширеною. Ці захворювання залежать від виду роботи: значне динамічне та статичне напруження, переохолодження, однотипні рухи рук у швидкому темпі та ін. Особливо поширені захворю­вання верхніх кінцівок у доярок. Ручний надій 1 л молока вима­гає близько 80 жимів пальцями. При ручному доїнні однієї коро­ви доярці доводиться виконувати близько 2,5 тис. таких рухів.

При виражених стадіях захворювання не рекомендуються як значне, так і помірне фізичне напруження, тривале вимушене положення тіла, переохолодження. Тяжкі форми радикуліту є також протипоказанням до тривалої ходьби і виконання робіт, пов'язаних з перебуванням на ногах.

Лікування захворювань периферійної нервової системи має бути комплексним, і починати його слід на ранніх стадіях захво­рювання. З метою зменшення больового синдрому використову­ються аналгетики, вітаміни групи В, новокаїнові блокади, теплові процедури. У період загострення ефективні ультрафіолетове опро­мінювання еритемними дозами, діадинамічиі струми, при ради­кулітах - дегідратація. При виражених трофічних порушеннях рекомендуються аденозинтрифосфорна кислота, кокарбоксилаза, нігексин.

При всіх формах і стадіях захворювань доцільне широке ви­користання фізіотерапевтичних методів з урахуванням клінічно­го сигідрому, лікувальної гімнастики, масажу. У випадках невро­зу показане призначення спазмолітичних, нейроплегічних і ган-гліоблокувальних засобів.

* Широка механізація й автоматизація виробничих процесів є найнадійнішою профілактикою захворювань периферійної нерво­вої системи.

Медична профілактика передбачає професійний відбір, ранню діагностику захворювань, гартування організму, коригувальну гімнастику, фізіопрофілактику.