Трудові ресурси та продуктивність праці

Трудові ресурси — це частина населення України, яка має необхідний фізичний розвиток, здоров’я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільно корисною працею. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево-вікової структури, а також міграції населення.

До трудових ресурсів в Україні, як і в більшості країн світу, відносять працездатне населення у працездатному віці. Крім того, до трудових ресурсів відносять зайнятих у суспільному виробництві підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку (без інвалідів I та II групи, а також непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах).

Чисельність трудових ресурсів — показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.

• Усі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві (зайняті на державних та кооперативних підприємствах та в організаціях);

• зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю;

• зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).

Окрему групу становлять безробітні. Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери.

Найнижча частка населення працездатного віку відмічається у регіонах, де переважає аграрна сфера зайнятості. До них належать Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська області. Найвища частка осіб працездатного віку характерна для високоурбанізованих та індустріально розвинутих областей: Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Одеської.

Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька області. Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волинської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільському господарстві.

Найвища зайнятість населення в невиробничій сфері в регіонах з сприятливими рекреаційними умовами: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях.

Нинішній етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресурсів.

Це підтверджується зростанням чисельності безробітних та працюючих неповний робочий тиждень або день.

В Україні склалися три регіони з різними за масштабами резервами трудових ресурсів.

1. До першого регіону входять: Київська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Чернігівська, Житомирська, Вінницька, Черкаська та Хмельницька області.

2. До другого регіону входять Миколаївська, Запорізька, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Харківська та Херсонська області.

3. Третій регіон охоплює області з найвищою часткою незайнятих в народному господарстві. До його складу входять Львівська, Одеська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області та Автономна Республіка Крим

Поняття персоналу підприємства і структура кадрів

Трудовий персонал підприємства - основний склад кваліфікованих працівників підприємства, фірми, організації.

Зазвичай трудової персонал підприємства підрозділяють на виробничий персонал і персонал, зайнятий в невиробничих підрозділах. Виробничий персонал - працівники, зайняті у виробництві та його обслуговуванні, - складає основну частину трудових ресурсів підприємства.

Найчисленніша і основна категорія виробничого персоналу - це робочі підприємства - особи, безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей або роботами по наданню виробничих послуг та переміщенню вантажів. Робітники підрозділяються на основних і допоміжних.

До основних робітників відносять працівників, які безпосередньо створюють товарну (валовий) продукцію підприємств і зайнятих здійсненням технологічних процесів, тобто зміною форм, розмірів, стану, стану, структури, фізичних, хімічних та інших властивостей предметів праці.

До допоміжних відносяться робітники, зайняті обслуговуванням устаткування і робочих місць у виробничих цехах, а також усі робочі допоміжних цехів і господарств.

Допоміжні робітники можуть бути поділені на функціональні групи: транспортну і вантажну, контрольну, ремонтну, інструментальну, господарську, складську та т.п.

Керівники-працівники, які займають посади керівників підприємств (директора, майстра, головні фахівці та ін.)

Фахівці ~ працівники, які мають вищу або середню спеціальну освіту, а також працівники, які не мають спеціальної освіти, але що займають певну посаду.

Службовці - працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документів, облік і контроль, господарське обслуговування (агенти, касири, діловоди, секретарі, статистики та ін.)

Молодший обслуговуючий персонал - особи, що займають посади по догляду за службовими приміщеннями (двірники, прибиральниці та ін), а також з обслуговування робітників і службовців (кур'єри, розсильні та ін.)

Співвідношення різних категорій працівників у їхній загальній чисельності характеризує структуру кадрів (персоналу) підприємства, цеху, дільниці. Структура кадрів також може визначатися за такими ознаками, як вік, стать, рівень освіти, стаж роботи, кваліфікація, ступінь виконання норм і т.п.

Професійно - кваліфікаційна структура персоналу складається під впливом професійного й кваліфікаційного поділу праці. Під професією зазвичай розуміють вид (рід) трудової діяльності, що вимагає певної підготовки. Кваліфікація характеризує міру оволодіння працівниками даною професією і відображається в кваліфікаційних (тарифних) розрядах, категоріях. Тарифні розряди і категорії також є і показниками, що характеризують рівень складності робіт.

Стосовно характеру професійної підготовленості працівників використовується і таке поняття, як спеціальність, що визначає вид трудової діяльності до однієї й тієї ж професії (наприклад, професія - токар, а спеціальності - токар-розточувальник, токар-карусельник). Диференціація в спеціальностях по одній і тій же робочій професії найчастіше пов'язана зі специфікою застосовуваного устаткування.

Під впливом науково-технічного прогресу відбувається зміна чисельності і питомої ваги окремих професій і. професійних груп виробничого персоналу. Чисельність інженерно-технічних працівників і спеціалістів збільшується більш швидкими темпами в порівнянні зі зростанням чисельності робітників за відносної стабільності питомої ваги керівників і технічних виконавців. Зростання числа цих категорій працівників обумовлений розширенням і вдосконаленням виробництва, його технічної оснащеності, зміною галузевої структури, появою робочих місць, на яких необхідна інженерна підготовка, а також зростаючою складністю, що випускається. Очевидно, що подібна тенденція збережеться і в майбутньому.

1.2 Планування чисельності та складу персоналу. Показники динаміки

Потреба в кадрах планується окремо по групах і категоріям працюючих. При плануванні чисельності персоналу на підприємстві розрізняють явочний і обліковий склад.

Явочний склад - кількість працівників, які протягом доби фактично є на роботу. У обліковий склад входять усі постійні і тимчасові працівники, і зокрема перебувають у відрядженнях, відпустках, на військових зборах.

Явочное число працівників розраховується, а списочное їх число визначається шляхом коригування явочного числа за допомогою коефіцієнта, що враховує плановані неявки на роботу.

На практиці застосовують два методи визначення необхідної чисельності робітників:

1) за трудомісткістю виробничої програми;

2) за нормами обслуговування.

Перший метод використовують при визначенні чисельності робітників, зайнятих на роботах нормованих, другий - при визначенні чисельності робітників, зайнятих на ненормованих роботах, в основному допоміжних робітників. Чисельність ІТП і службовців визначається за штатним розкладом.

Колектив підприємства з кількістю особового складу, рівня кваліфікації не є постійною величиною, він весь час змінюється: звільняються одні працівники, вживаються інші. Для аналізу (відображення) зміни чисельності та складу персоналу використовуються різні показники.

Показник середньооблікової чисельності працівників (Р) визначається за формулою:

де Р 1, Р 2, Р 3, ... Р 11, Р 12 - чисельність працівників за місяцями.

Коефіцієнт прийому кадрів (К п) визначається відношенням кількості працівників, прийнятих на підприємство за певний період часу, до середньооблікової чисельності персоналу за той же період:

Коефіцієнт вибуття кадрів (Ар) визначається відношенням кількості працівників, звільнених за всіма причин за даний період часу, до середньооблікової чисельності працівників за той же період:

2. Продуктивність праці

Під продуктивністю праці розуміють ступінь його плідності. Вона вимірюється кількістю споживчих вартостей, створених в одиницю часу, або величиною часу, що витрачається на одиницю продукту праці.

Розрізняють продуктивність живої праці, яка визначається витратами робочого часу в даному виробництві на даному підприємстві, і продуктивність сукупної суспільної праці, що вимірюється витратами живої і матеріалізованої праці.

Підвищення продуктивності праці має місце тоді, коли частка живої праці зменшується, а питома вага уречевленої праці збільшується. Це зростання відбувається таким чином, що загальна сума праці, яка полягає в товарі, скорочується. Справа в тому, що маса живої праці зменшується більшою мірою, ніж зростає маса уречевленої праці.

Сукупна економія робочого часу, взята у відповідності з витратами і виробничими ресурсами, характеризує ефективність виробництва.

На підприємствах продуктивність праці вимірюється показником виробітку продукції на одного працівника чи в одиницю часу. У цих випадках показник враховує лише економію живої праці. У той же час продуктивність праці можна вимірювати як відношення фізичного обсягу національного доходу до чисельності працівників матеріального виробництва. Специфіка даного показника в тому, що він прямо відображає економію живої праці і побічно - через обсяг національного доходу - економію праці суспільного.

Перш за все продуктивність праці проявляється як скорочення витрат праці на одиницю споживчої вартості і показує економію робочого часу. Найбільш важливо - абсолютне зниження трудових витрат, необхідних для задоволення певної суспільної потреби.

Звідси орієнтир підприємств на пошук методів економії трудових і матеріальних ресурсів, тобто зменшення кількості працівників на тих ділянках, де це можливо, а також економія сировини, палива і енергії.

Продуктивність праці проявляється так само, як зростання маси споживчих вартостей, що створюються в одиницю часу. Тут важливий момент - результати праці, які означають не просто розширення обсягів вироблених товарів, а й підвищення їх якості. Отже, облік такого прояву продуктивності праці на практиці передбачає широке застосування в бізнес-плануванні та комерційному стимулюванні підходів, що відображають корисність, тобто потужність, ефективність, надійність і т.п.

Продуктивність праці проявляється і у вигляді зміни в співвідношенні витрат живої і уречевленої праці. Якщо у виробничому процесі щодо ширше застосовується минулий працю в порівнянні з живим, у підприємства є шанси підвищити продуктивність праці, а значить, і збільшити багатство суспільства.

Великий вплив робить зростання продуктивності праці на збільшення маси та норми прибавочного продукту. Справа в тому, що надлишок продукту праці над витратами підтримки праці, а також утворення та накопичення на цій базі громадського виробничого і резервного фонду - все це було і залишається основою будь-якого суспільного, політичного і розумового прогресу.

І нарешті, продуктивність праці проявляється у формі скорочення часу обігу, що безпосередньо пов'язано з економією часу. Останнє при цьому виступає як календарне час. Економія в такому випадку досягається шляхом скорочення часу виробництва і часу обігу, тобто ущільнення термінів будівництва і освоєння виробничих потужностей, оперативного впровадження у виробництво науково-технічних досягнень, прискорення інноваційних процесів і тиражування кращого досвіду.

У результаті підприємство при тих самих ресурсах живої і уречевленої праці отримує кінцеві результати в розрахунку на рік вище, що рівносильно підвищенню продуктивності праці. Звідси облік чинника часу набуває виключно серйозне значення в організації та управлінні, особливо в умовах високого динамізму ринкової економіки, постійних перетворень в ході реформ, зростання та ускладнення суспільних потреб.