Жінка в суспільстві

Світське життя облаштовує власне життя. Чоловік пов'язаний із суспільством, як виробник і громадянин, ланцюжками органічної солідарності, заснованої
на поділі праці. Подружжя — це соціальне явище, означене родиною, класом, середовищем, расою, до яких
воно належить, зв'язане стосунками мимовільної солідарності з групами, котрі перебувають в аналогічній
соціальній ситуації. Саме жінка здатна втілити це якнайдоцільніше, бо фахові стосунки чоловіка не завжди відповідають його соціальній значимості. Тим часом як жінка, не пов'язана жодною роботою, не обмежується відвідуванням своїх друзів. До того ж вона
має більше дозвілля, щоб частіше робити «візити»
й «прийоми». Ці взаємовідносини практично зайві й,
безумовно, важливі лише в прикладних категоріях, аби
втриматися на своєму місці в соціальній ієрархії чи
піднестися вище за інших. Свій внутрішній світ, навіть
свою зовнішність, які чоловік і діти здебільшого не
помічають, оскільки вони з цим звиклися, жінка радо
виставляє напоказ. Її світський обов'язок, що полягає
в «репрезентації», збігається з тією втіхою, якої вона
зазнає, демонструючи себе. Але насамперед необхідно, щоб жінка могла гідно
репрезентувати саму себе. В родині вона клопочеться
своїми домашніми справами, тож одяг їй слугує лише
для виходу та прийому гостей — і тільки задля цього
вона «зодягається». Одяг має подвійне призначення:
щоб виявити соціальну гідність жінки (її життєвий
рівень, статки, середовище, до якого належить) і водночас конкретизувати жіночий нарцисизм. Жінка —
ліврея й прикраса з коштовних каменів. Вона картається, якщо не може виразити свого єства за допомогою вбрання.

Турбота про свою красу, одяг — це
свого роду робота, яка дає їй змогу опановувати власну особу, як вона опановує своє домашнє вогнище,
піклуючись про дім. У цьому разі їй здається, що вона
сама обрала своє «я» і відтворила його. Звичаї підштовхують її до того, щоб позбутися таким чином
свого образу. Завдяки нарядам, як про це вже було сказано, жінка
намагається бути схожою з природою, надаючи останній необхідність штучності. Вона стає для чоловіка
квіткою й коштовним каменем ради себе ж самої.
Перш ніж вдатися до простих завивок, ніжного теплого хутра, вона спочатку приміряється до них. Ще
глибше, ніж різного роду дрібничками, килимами,
подушками, букетами, вона вражена пір'їнами, перлами, шовками, які торкаються її тіла. Зовні вони мінливі, їхні лагідні доторки відшкодовують їй грубість
еротичного світу, часткою якого вона є: жінка тим
більше цим дорожить, чим ненаситнішою стає її хіть.
Наприклад, багато лесбіянок одягаються по-чоловічому, однак це не лише імітація чоловіків і виклик
суспільству: вони не потребують пестощів оксамиту та
атласу, оскільки для них вони мають пасивний характер. Жінка, приречена на грубі чоловічі обійми,— чи дістає від них насолоду, чи не зазнає від цього жодної
втіхи,— може стиснути в обіймах тільки своє власне
тіло, а не чужу хтиву плоть. Вона напахчує себе, щоб
обернутися на квітку, й сяє діамантами, які чіпляє нашию: їх не відрізнити од її ніжної шкіри. Щоб оволодіти ними, жінка ототожнює себе з усіма багатствами
світу. Вона жадає їх мати не лише як звабливі скарби,
але часом і як сентиментальні, ідеальні маєтності.
Перша коштовність — це подарунок на спомин, а друга — як символ. Є жінки, котрі перетворюють себе
в букет, у вольєру, інші являють собою справжні
музеї, ще інші — ієрогліфи.

Оскільки жінка є об’єктом, то зрозуміло, що манера прикрашатися й зодягатися впливає на її духовне
багатство. І недаремно вона надає такого значення
шовковим панчохам, рукавичкам, капелюшку: обіймати відповідне становище в суспільстві є нагальним
обов'язком. В Америці велика частка бюджету робітниць припадає на витрати, пов'язані з турботою про
красу і вбрання. У Франції цей тягар не такий важкий.
При всьому тому жінка залишається тим більше шанована, чим вона «краще репрезентується». Дедалі більше в неї виникає потреба шукати роботу, дедалі
більше вона їй необхідна, щоб виглядати пристойно:
елегантність — це зброя, вивіска, засіб самозахисту, рекомендаційний лист. Та елегантність — це також і
рабство. Речі туалету, які жінка вважає за необхідне
придбати, коштують так дорого, що інколи інспектор
може заскочити зненацька у великих крамницях світську жінку або актрису на крадіжці парфумів, шовкових панчіх, білизни. Щоб пристойно одягнутися, багато
жінок займаються проституцією або «жебрають». Саме предмети туалету породжують у них потребу в
грошах.

Віднедавна жінка почала зазнавати неабиякої втіхи
од можливості формувати своє тіло за допомогою
спорту, гімнастики, плавання, масажів, режиму. Вона
легко розв'язує проблеми своєї ваги, статури, кольору
шкіри. Сучасна естетика створює їй можливості інтегруватися в красу досить енергійними засобами: жінка
має право на треновані м'язи, рішуче відмовляється од
ожиріння, у фізичній культурі утверджується як особа, відчуваючи щось подібне до вивільнення од
несуттєвої плоті. Проте така свобода легко обертається в залежність. Голлівудська жінка тріумфує над
природою, але виявляється пасивним об'єктом у руках
продюсера.

Часто кажуть, що жінка вдягається лише для того,
щоб викликати заздрощі в інших жінок: такі заздрощі
є справді ознакою блискучого успіху. Жінка, дбаючи
про свій одяг, має на меті не тільки це. У сповнених
захоплення поглядах вона шукає підтвердження своєї
краси, витонченості, смаку: себе самої. Вона вдягається, аби показати себе, виставляє напоказ, аби ствердитися. Вона підкоряється через це хворобливій залежності. Відданість хатньої робітниці є корисна, навіть
якщо вона не визнається; зусилля кокетки марне, якщо
воно не закарбовується в жодній свідомості. Жінка
шукає остаточну валоризацію самої себе. Саме таке
прагнення абсолюту дається їй вельми важко. Хай
хтось один поглузує з її капелюшка, і він їй
здається недоладний. Комплімент їй лестить, але
в ньому вона вчуває натяк на старіння. Як абсолют проявляється через низку невизначених з'яв, так і вона
ніколи не зможе досягнути того, чого прагне. Саме
тому кокетка є такою вразливою, а деякі гарні й
улесливі жінки можуть бути, на превеликий їхній
жаль, переконані, що вони ні красиві, ні вишукані. Їм
бракує власне верховного схвалення незнайомого поціновувача: вони націлюються на свій внутрішній світ,
який не відповідає реальності.

Жінка для чоловіка —
завжди загадка. Вона лукавить, удаючи, що погоджується на роль іншої, неголовної, вона обманює, приховуючи справжнє обличчя під одежами, жестами, улесливими словами, навіваючи його уяві свій вдаваний
образ. Поруч зі своїм чоловіком чи коханцем кожна
жінка міркує приблизно так: «Я — це не є власне я».
Чоловічий світ суворий — у нього гострі краї, голоси
надто гучні, слова надто грубі, стосунки брутальні.


Поряд з іншими жінками дружина є останньою прикрасою. Вона начищає до блиску свої обладунки, хоча
й не вступає відкрито в боротьбу, зброєю їй слугують
туалети, макіяж, розставлені пастки. Перш ніж вийти на сцену, жінка по-домашньому сновигає в капцях
і пеньюарі за лаштунками. Вона любить їхню затишну
атмосферу спокою й розслаблення. Взаємне порозуміння між жінками виникає через те,
що в них надто багато спільного, але водночас кожна
заперечує свою товаришку. У господині дому стосунки з нянькою інтимніші, ніж із чоловіком,— якщо
тільки він не педераст — таких у неї ніколи не було
з камердинером чи кочегаром. Жінки обмінюються секретами, часом стають спільницями, але між ними
помітне й суперництво, бо хазяйка, не беручись і за
холодну воду, хоче однак продемонструвати свою відповідальність і гідність, переконати всіх у своїй незамінності та необхідності. «Тільки-но я відлучуся на
часинку, як усе летить шкереберть». Вона деспотично
намагається заскочити свою служницю на якомусь
негідному вчинку. А якщо та надто вправно виконує
свої обов'язки, хазяйка не може більше відчувати
гордості від усвідомлення своєї унікальності. Вона також постійно невдоволена вчителями, гувернантками, годувальницями, няньками, котрі клопочуться про
її дітей, батьків і друзів, котрі допомагають їй. Для неї
це як зачіпка, що вони не шанують «її волю», не
поводяться так, як це «хочеться їй». А насправді вона
не має ні волі, ні жодних думок. Її дратує, коли інші
сумлінно виконують її обов'язок, так само, як вона
робила б сама.

У цьому криється одна з основних причин усіх
родинних чвар і суперечок, які отруюють спільне
життя. Кожна жінка тим затятіше намагається стати сувереном, чим менше має на це підстав. Таке часто
трапляється на терені кокетства й кохання, коли кожна вбачає в іншій суперницю. Я помітила цей ґандж у молодих дівчат, котрі, буває, впродовж усього життя
не можуть його позбутися. Ідеалом світської вищості вважають абсолютну валоризацію. Жінка страждає, якщо її голову не покриває вінець слави. їй
прикро бачити цей ореол довкола іншого чола. Всі
похвали, що отримує інша, вона приміряє до себе;
а що це за абсолют, який не єдиний у своєму роді?
Жінку тішить думка, що вона безроздільно панує
в чиємусь серці, тоді її вже не гризтиме заздрість до
своїх подруг і їхніх дрібних успіхів. Та вона не почувається безпечно навіть у своєму коханні.

Фактом
жіночої теми є те, що її завжди ошукує найближча
подруга, і це не лише літературний шаблон. Чим
ближчими подругами стають жінки, тим глибшає їхня
двоїстість. Подруга, якій вона довіряє, запрошена дивитися очима закоханої, відчути своїм серцем, власним
тілом: вона зваблена коханцем, зачарована чоловіком,
котрий спокушає свою подругу; вона вважає себе
досить захищеною завдяки своїй вірності, щоб дати
волю своїм почуттям. їй також набридло грати лише другорядну роль: вона радше схильна віддатися, пожертвувати собою. Розсудливі жінки, ледве закохаються, одразу ж починають уникати «близьких друзів». Ця двоїстість не дозволяє їм покластися на взаємні
почуття. Тінь чоловіка завжди витає над ними, навіть
якщо вони й не згадують про нього.

Тим часом жінка перебуває в оточенні чоловіків із
плоті і крові. Якби вона була сексуально цілком задоволеною, якби вона була фригідною або ошуканою,
крім дуже рідкісного випадку взаємного кохання, абсолютного, виняткового, то погодилася б стати найвищою винагородою їхніх схвалень. Надто буденний
погляд чоловіка вже неспроможний більше збудити її.
Їй потрібні очі, які б дивилися на неї як на незбагненну
таємницю. Їй необхідна незалежна свідомість поруч
неї, щоб почерпнути свої таємниці, оживити бліді фотографії, змусити грати цю ямку в кутику рота,
тріпотіти вії і сяяти очі як ні в кого іншого. Вона
жадана, зваблива тільки тоді, коли її кохають. Якщо
вона майже пристосовується до свого заміжжя, то це
є особливо марнотні втіхи, коли вона шукає стосунків
з іншими чоловіками,— жінка запрошує взяти участь
у культі, яким вона стає. Вона зваблює, спонукає, живить мрії про заборонені любовні втіхи, думки:
«Якби я хотіла...»; вона прагне зачарувати якомога
більше залицяльників, аніж глибоко заприязнитися
з кимось. Палкіша, полохливіша, ніж дівчина, жінка
кокетливо намагається переконати чоловіків у своїй
вартості і силі влади. І часто вона є тим зухвалішою,
чим більше прив'язана до свого домашнього вогнища.
Завойовуючи прихильність чоловіка, вона веде гру без
особливих сподівань і великого ризику.