1. Особливості провадження у адміністративних справах щодо оскарження норма­тивно-правових актів.

Особливості провадження у справах щодо оскарження норма­тивно-правових актів встановлені нормами ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Нормативно-правові акти – це одна із форм зовнішнього виявлення владовідносин у публічній сфері.

Прийняті органом владних повноважень у межах законності й відповідно до ком­петенції вони містять норми права, розраховані на багаторазо­ве їх застосування невизначеним колом осіб.

У таких актах найчастіше встановлюються обумовлені специфікою сфери уп­равління обмеження і заборони, які певною мірою можуть сто­суватися реалізації та захисту прав, свобод та інтересів фізич­них чи юридичних осіб.

Проте, враховуючи, що нормативно-правові акти прийма­ються компетентним органом із дотриманням відповідної проце­дури і способу їх прийняття, підпису, реєстрації та оприлюднен­ня, вважається, що вірогідність неправомірності нормативного акта зовсім низька, може бути лише як виключення.

В цьому зв'язку законодавець, на відміну від оскарження рішень (право­вих актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності органу владних повноважень, встановлює певні додаткові умови оскарження нормативних актів, які б забезпечували охорону інтересів держа­ви у поєднанні з охороною інтересів особи.

Ці умови об'єктивізують юридичний рівень адміністративних процесуальних відносин щодо оскраження нормативно-правових актів і виступають як відповідні особливості.

Уточнення (конкретизація) на законодавчому рівні предмета позову щодо оскарження нормативно-правових актів, за якими адміністративний суд перевіряє:

• законність (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів та розпоряджень Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

• законність та відповідність правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень.

Визначення законодавцем цієї особливості вирішує, при­наймні, два питання:

- перше – законодавець таким чином від­межовує юрисдикцію Конституційного Суду України та робить перелік актів, які можуть бути предметом розгляду у Конститу­ційному Суді;

- друге – законодавець встановлює коло суб'єктів владних повноважень, рішення яких у формі нормативних ак­тів можуть бути оскаржені в адміністративному суді.

Звуження підстав позову, тобто обставин (випадків), якими позивач обґрунтовує свої вимоги у зверненні до суду з позовами щодо оскарження нормативно-правових актів.

Від­повідно до ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України ними можуть бути:

• юридичні факти щодо застосування нормативно-правового акта до особи, або якщо особа є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт;

• доказові факти, на підставі яких можна зробити висновок про наявність чи відсутність відповідних прав.

За загальним правилом прийнято доброчинний акт, його невідповідність потрібно довести.

Отже, заявник зобов'язаний довести обставини, що акт застосовано саме до нього, або він є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Визначення законодавцем цієї особливості переслідує вирі­шення двох питань:

- перше – охорону інтересів держави, її ор­ганів, посадових і службових осіб шляхом обмеження кола осіб, які мають право оскаржувати нормативно-правовий акт, адже умовно він є доброчинним;

- друге – охорону інтересів тих осіб, щодо яких застосовано нормативно-правовий акт, а та­кож осіб, які є суб'єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Дійсно, не можна ставити під сумнів будь-який норматив­но-правовий акт, а також дозволяти будь-кому оскаржувати його.

Наприклад, чи може будь-яка особа звертатися до суду з позовом щодо відповідності закону сумнозвісних тарифів на комунальні послуги.

Вбачається, що для вирішення цього пи­тання є низка правоохоронних та правозахисних органів, які й повинні забезпечити контроль, у тому числі й судовий, за за­конністю і відповідністю нормативно-правового акта. Проте питання залишається.

Визнання незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили повністю чи їх окремих положень інших актів, щодо яких не відкрито провадження в адміністративній справі, якщо вони впливають на прийняття постанови у справі (ч.ч. 9, 12 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України).

Характерною особливістю цього положення є те, що, вирі­шуючи питання про незаконність нормативного акта або не­відповідність його правовому акту вищої юридичної сили, суд:

- по-перше, не виходить за межі позовних вимог;

- по-друге, не вирішує питання про провадження щодо інших актів, які пов'язані з реалізацією та захистом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб з того чи іншого питання.

Однак, якщо такі акти впливають на прийняття постанови у справі, вони можуть бути визнані судом незаконними або такими, що не відповіда­ють правовому акту вищої юридичної сили.

Зобов'язання оприлюднення відкриття провадження в ад­міністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта.

Звісна річ, що в нормативно-правових актах містяться норми права, які встановлюють, змінюють чи скасовують пра­вовідносини у публічній сфері.

Реалізація цих норм може від­буватися не тільки у формі застосування, а й у формі виконан­ня, додержання чи використання, їх приписи, обмеження і за­борони можуть стосуватися прав багатьох осіб.

Тому, щоб належним чином повідомити про судовий роз­гляд справи всіх заінтересованих осіб, надати їм можливість захищати свої права та інтереси, законодавець встановлює обов'язок відповідача оприлюднити вимоги позивача щодо ос­каржуваного акта та резолютивну частину постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили.

Опри­люднення здійснюється шляхом публікації оголошення про ос­карження нормативно-правового акта у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Оголошення про оскарження нормативно-правових актів Верховної ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані Міністерством юстиції України, оприлюднюються в інформа­ційному бюлетені "Офіційний вісник України", "Відомостях Верховної Ради України", газетах "Голос України" та "Урядо­вий кур'єр" відповідно до порядку оприлюднення, встановле­ного чинним законодавством.

Оголошення про оскарження нормативно-правових актів місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самовря­дування оприлюднюється у виданнях, які визначені цими орга­нами.

Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо ос­каржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи. Воно має бути опубліковане не пізніш як за сім днів до судового розгляду.

Резолютивна частина постанови суду про визнання норма­тивно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем після набран­ня постановою законної сили у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

Строковість розгляду справи.

Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується не пізніше одного місяця і лише у виняткових випадках суд ухва­лою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць.

Зазначені особливості провадження у справах щодо оскар­ження нормативних актів застосовуються також у випадках, коли питання про законність нормативно-правового акта чи відповідність його правовим актам вищої юридичної сили виникло під час розгляду іншої адміністративної справи.

Напри­клад, особа оскаржує індивідуальне рішення або дії чи без­діяльність суб'єкта владних повноважень.

Однак під час роз­гляду справи виявилося, що дії суб'єкта владних повноважень були спрямовані на виконання чи обмеження виконання нор­мативно-правового акта, законність чи відповідність якого викликає сумнів.

Крім зазначених особливостей провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є й інші, які не знайшли чіткого визначення законодавцем або є певною про­галиною в праві.

Наприклад, у змісті ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України від­сутнє словосполучення "адміністративний позов", а вживане слово "скарга", в той час, як у всіх інших провадженнях зако­нодавець вживає "позовна заява", "позовні заяви", "позов", що наводить на думку про подвійне тлумачення – оскарження від­бувається:

• за позовом, тобто шляхом подання позовної заяви до суду;

• за скаргою, тобто шляхом подання до суду скарги у довільній формі.

Проте загальні принципи, умови та порядок адміністративного судочинства дозволяють зробити висновок, що і оскарження нормативно-правових актів здійснюється за загальною процедурою – шляхом подання до суду адміністративного позову.