Висновок

Процеси економічної глобалізації вимагають відповідного реагування, що знаходить відображення в розвитку світової регулятивної системи та її інститутів, зокрема МВФ.

Обумовленість програм, що підтримуються МВФ, постійно еволюціонувала, а з початку 1980-х років значно розширено її масштаби. При цьому, виникають протиріччя між бажанням забезпечити виконання програм та мінімізацією втручання в національний процес прийняття рішень. З 1990-х років майже всі програми МВФ включають вимоги структурної обумовленості, для контролю за виконанням яких застосовуються чотири основні форми моніторингу: попередні заходи, критерії ефективності, структурні маяки, перегляди програм. Розширення структурного змісту програм та зміни у підходах до моніторингу викликають занепокоєння тим, що МВФ може перевищувати свої повноваження – замість експертизи використовувати свої фінансові важелі для просування масштабних програм змін економічної політики з обмеженням процесу прийняття рішень на національному рівні. Розширення обумовленості ставить питання щодо її ефективності, зокрема уможливлюється невиконання програмних умов, через неспроможність урядів знаходити політичну підтримку в суспільстві.

Співпраця України з МВФ, що характеризувалась, з одного боку, широкою обумовленістю програм, а іншого – “поступливістю” останнього для демонстрації підтримки українських реформ та окремих реформаторів, в цілому:

- сприяла формуванню адекватних загальним західним підходам основ ринкової економіки;

- була спрямованою на досягнення макроекономічної, зокрема, фінансової стабілізації, подолання інфляційних процесів та забезпечення стабільності національної валюти;

- забезпечувала економіку фінансовими ресурсами для подолання як проблем трансформаційного періоду, так і наслідків світової фінансової кризи.

Продовження співробітництва України з МВФ є доцільним і виправданим, оскільки у тактичному плані: кредитні ресурси МВФ є більш дешевими, ніж ті, що залучаються на світових фінансових ринках; від взаємодії з МВФ залежить можливість надходження коштів в Україну від інших кредиторів та інвесторів. У стратегічному плані це сприяє залученню України до діяльності глобальних фінансових інститутів, де МВФ посідає провідне місце і є кредитором останньої інстанції. Співпраця з МВФ надає можливість Україні користуватися консультативними, експертними та аналітично-прогнозними послугами МВФ, що в умовах економічної глобалізації має винятково важливе значення.

Список використаної літератури

1. Закон Ураїни «Про Про вступ України до Міжнародного валютного фонду», від 3 червня 1992 року № 2402-ХІІ.

2. Аналіз ефективності співпраці МВФ i України у 2000-2005 роках // Україна-Business . – 2006. – № 8.

3. Єременко О.К. Міжнародний валютний фонд: тенденції розвитку // Фінанси України. – 2005.

4. Єременко О., Ковбасюк Ю. Кредитна діяльність Міжнародного валютного фонду // Вісн. Нац. банку України. – 2003. – № 3.

5. Ковбасюк Ю. Розвиток співпраці України з Міжнародним валютним фондом // Командор. – 2006. – № 1

6. Козак Ю. Г. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях. — К.: Центр навчальної літератури, 2004.

7. Поручник А. М. Міжнародна економіка. — К.: КНЕУ, 2005.

8. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації / Київський національний економічний ун-т. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: КНЕУ, 2004.

9. http://www.unian.net/rus/news/news-405862.html

10. www.imf.org

11. www.rbc.ua