2. Корекційне навчання і виховання дітей з порушеннями слуху в умовах спецшколи.

Робота з учнями в спеціальній школі спрямована на всебічний розвиток дитини, подолання тяжких наслідків дефекту, і, насамперед, на подолання відставання мовленнєвого розвитку.

Існують специфічні особливості навчання глухих і слабочуючих дітей.

Особливості спеціальної освіти слабочуючих дітей

Педагогічний процес в школі для слабочуючих може бути лише частково змінений, порівняно з педагогічним процесом в масовій загальноосвітній школі, за рахунок:

1. продовження терміну навчання;

2. введення слухової роботи – робота, пов’язана з розвитком і використанням остаточного слуху;

3. роботи над розвитком мовлення (навчання вимови, читання з губ з опорою на зорову і слухо-зорову основу з додаванням тактильно-вібраційного відчуття, спеціальні заняття з техніки мовлення, які формують рухову, кінестетичну базу мовлення в поєднанні з розвитком оптико-акустичної мовленнєвої уяви);

4. використання спеціальних засобів і методів, орієнтованих на наявність у дитини можливості компенсації дефекту за рахунок інших збережених аналізаторів.

Значну роль у навчанні слабочуючих дітей відіграють наочні засоби (сюжетні картинки, макети, муляжі, відеоматеріали), які розкривають зміст навчального матеріалу. Особливе значення мають наочно-діючі засоби і прийоми, які допомагають формуванню уяви спочатку на наочно-образному, а потім на абстрактному рівні сприйняття. До них відносяться: завчасне створення ситуацій, інсценування, драматизація, пантоміма. Всі ці засоби використовуються в поєднанні з вербальними засобами навчання.

Особливості спеціальної освіти глухих дітей

В світі існує дві основні педагогічні системи навчання глухих:

І – педагогічна система, що передбачає навчання глухих на основі білінгвістичного підходу ( система традиційна для країн Заходу);

ІІ – педагогічна система, що передбачає навчання глухих на основі словесного (усного) мовлення, її ще називають комунікаційною (система традиційна для пострадянських країн).

І Білінгвістичний – порівняно новий напрямок в сурдопедагогіці, що з’явився в світі на поч. 80-х років. З латинської „білінгвістичний” означає „двомовний”. Цей підхід передбачає використання двох рівноправних і рівноцінних засобів освітнього процесу – рідної словесної мови (в усній, письмовій, тактильній формі) і рідної жестової мови.

Розвитку цього напрямку сприяли такі фактори:

• визнання жестової мови людством;

• зміна поглядів суспільства на людей з вадами розвитку;

• збільшення кількості міграційних потоків, а отже, виникнення проблеми вивченя інших мов.

В Росії працює тільки одна білінгвістична школа – Московська білінгвістична гімназія, яка існує з 1992 року (науковий керівник: проф. Зайцева Г. Л.).

За висловами спеціалістів, використання жестової мови в навчально-виховному процесі усуває всі комунікативні бар’єри між педагогами і учнями, забезпечує довіру між дітьми і дорослими, надає навчанню емоційного забарвлення. Усунення бар’єрів дозволяє значно збільшити об’єм інформації, прискорити її передачу і сприйняття. А це дозволяє розширити коло навчальних предметів і галузей знань, які раніше були недоступні для глухих (наприклад, іноземна мова, логіка, етика та ін.) з причини складності викладання цих дисциплін на мові словесного мовлення. Виникає можливість прискорити навчальний процес (проходження шкільної програми за такий же термін як в масовій школі).

ІІ Комунікаційний. В ході навчання за комунікаційною системою глухі діти повинні засвоювати мову як засіб спілкування, користуватися нею на всіх етапах навч. і в умовах соціуму.