19. Лексикографія як наука. Типи словників.

Лексикографія - розділ мовознавства, що розробляє теорію укладання словників.

Отже, предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.

Залежно від призначення словники поділяються на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні.

Енциклопедичні словники подають стислу характеристику понять. Бувають діалектні словники, етимологічні словники, зворотні словники, історичні словники (різновид тлумачного словника), ономастичний словник, орфоепічний словник, орфографічний словник, перекладний словник, словник антонімів, словник епітетів, словник іншомовних слів, словник мови письменника, словник омонімів, словник паронімів, словник синонімів, словник скорочень, словник сполучуваності, словник топонімів, словотвірний словник, термінологічний словник, тлумачний словник.

20. Становлення сучасної української медичної лексикографії.

21. Використання фахової нормативної лексики.

22. Активна і пасивна лексика української мови. Діалектизми, істо­ризми, архаїзми, професіоналізми, арготизми, жаргонізми, неологізми.

Виділяють активну і пасивну лексику. Словник активної лексики містить найпоширеніші слова. Їх можна побачити в частотних словниках. Що стосується пасивного набору слів, практично всі вони відомі і зрозумілі носіям тієї чи іншої мови. Проте використовуються вони порівняно рідко.

Діалектизми – слова,що характерні для групи населення,що проживає на певній території.

Історизми - У процесі історичного розвитку зникають окремі предмети, поняття, звичаї, а з ними перестають вживатися й слова, що їх називали.

Архаїзми - це застарілі слова, що виходять з ужитку. Але реалії, названі ними, залишаються й мають уже інші, сучасні назви. Професіоналізми – слова,що вживаються лише людьми певної професії.

Арготизми -називаються слова та вирази, вживання яких обмежене специфічною мовою окремих соціальних груп, мало або й зовсім незрозумілою для іншої частини суспільства.

Жаргонізми - сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, пов'язаних певною спільністю інтересів. Насамперед це спільність професійна, а також тривале перебування разом.

Неологізми - нові слова, словосполучення, що з'являються в мові. У процесі розвитку суспільства виникають нові поняття, які потрібно називати.

23. Співвідношення українських і запозичених компонентів у терміносистемі медицини.

24. Фразеологія української мови.

Фразеологія— розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Особливості фразеологізму:

• лексичне значення виражається сполученням кількох слів, значення фразеологізму єдине.

• постійне відтворювання одного й того самого компонентного складу.

• характеризуються стійкістю граматичних категорій.

• слова у складі фразеологізмів мають часто переносне значення.

• контекстуальна обумовленість вживання.

25. Поняття про термін. Термін як основний елемент фахової мови лікаря.

Те́рмін (від лат. terminus — межа, кордон) — слово або словосполучення, застосоване для позначення деякого поняття. Фахова мова лікаря обов’язково повинна бути насичена медичною термінологією, що використовуються під час роботи.

26. Синоніми, омоніми, антоніми, пароніми у мові професійного спрямування.

Синоніми - це слова, що мають спільність значення, але відрізняються відтінками значень чи стилістичними забарвленнями.

Синонімія — це повний або частковий збіг значення двох чи кількох слів або словосполучень, це явище подібності змісту при відмінностях у формі.

Синоніміка — це сукупність синонімів, наявних у мові. Синоніми бувають лексичні, морфологічні, синтак¬сичні, фразеологічні.

Ідеографічні синоніми передають різні значеннєві відтінки того самого поняття.

Антоніми – слова, протилежні за значенням.

Пароніми - Вони близькі за зовнішньою формою, звучанням, але мають різне значення. Їх називають паронімами

27. Іменник, його значення, морфологічні ознаки та синтаксична роль.

Іменник – це повнозначна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка.

28. Особливості закінчень іменників чоловічого роду 2-ї відміни однини у родовому відмінку.

А/Я: імена,тварини, дерева, предмети,населені пункти, Назви мір довжини, ваги, площі, часу, одиниць енергії, Назви машин та їх деталей, Терміни іншомовного походження, що означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини.

У/Ю: Іменники на позначення речовини, маси, матеріалу, збірні поняття, рослин, кущів, плодових дерев, Іменники у другій частині складених топонімів, Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин, Назви установ, закладів, організацій та їх підрозділів, Назви явищ природи, Назви почуттів

Іменники на позначення місця, простору

Назви ігор і танців

Назви процесів, станів, властивостей, ознак, форма­цій, явищ суспільного життя

Назви річок

Складні безсуфіксні слова

29. Творення паралельних форм чоловічого та жіночого родів імен­ників, що є назвами осіб за професією, посадою, званням.

Іменники на позначення статусу, професії, посади, звання писати в чоловічому роді

Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом

30. Використання давального та кличного відмінків іменника в усному та писемному мовленні.

-ові, -еві (-єві), -у (-ю); Кличний: у-тверда група, ю- м’яка, е-мішана.

31. Прикметник, розряди за значенням. Ступені порівняння прик­метників.

Якісні та присвійні прикметники. Вищий та найвищий ступені порівняння.

32. Числівник, морфологічні ознаки. Особливості відмінювання. Специфіка використання числівників у медичних текстах.

У медичних текстах слід вживати числівники, що виражені числами. У складних числівниках перша частина не змінюється, 40 90 100 у непрямих відмінках закінчення а, У складених порядкових числівниках відмінюється остання складова частина.

З 3. Дієслово. Поділ на дієвідміни.

за 3-ю особою однини, якщо наголос падає на закінчення: веде, береже, принесе — І дієвідміна; біжить, кричить шумить — II дієвідміна;

б) за закінченнями 3-ї особи множини: пишуть, виконують, клопочуться — І дієвідміна; нівечать, чистять, дивляться — II дієвідміна.

До II дієвідміни належать

Усі дієслова на -отіти, що мають відповідники на -отати

1. Дієслова з інфінітивною основою на -и (крім односкладових: пи-ти, шй-ти і под.), на -ї (усі без винятків), -і та -а після шиплячого, якщо ці голосні втрачаються в 1-й особі однини та 3-й особі множини

І дієвідміна- хотіти, сопіти, ревіти, іржати

ІІ дієвідміна- бігти, боятися, стояти, спати

34. Форми дієслова. Дієприкметникові та дієприслівникові зворо­ти у медичних текстах.

У систему дієслова входять такі форми:

а) неозначена форма (інфінітив): прочитати, малювати, сміятися;

б) форми у дійсному, умовному та наказовому способах: прочитаю, малюватимуть, сміялися, прочитав би, малювала б, сміявся б, прочитай, малюйте, смійся;

в) дієприкметник: прочитаний, малюючий, битий;

г) безособові форми на -но, -то: прочитано, мальовано, бито;

ґ) дієприслівник: прочитавши, малюючи, сміючись.

Широко використовувати дієприкметники і дієприслівники

34. Займенник, розряди за значенням. Стилістичні функції особо­вих займенників.

поділяються на дев'ять розрядів:

а) особові — вказують на особи: я, ми (перша особа), ти, ви (друга особа), він, вона, воно, вони (третя особа);

б) зворотний себе — вказує на ту особу, яка виконує дію;

в) присвійні — вказують на належність предмета першій особі: мій, наш; другій особі: твій, ваш; третій особі множини: їхній; особі, яка виконує дію — свій; на належність предмета третій особі однини вказують особові займенники в Р. відмінку його, її;

г) вказівні — вказують на предмет: цей, той (оцей, отой); на ознаку: такий (отакий), на кількість: стільки;

ґ) означальні — весь (ввесь, увесь), всякий (усякий), кожний, інший, сам, самий;

д) питальні — являють собою запитання до іменника: хто? що?; до прикметника: який? чий?; до числівника: скільки? котрий?;

є) відносні — ті, що й питальні, але вживаються для при­єднання підрядних речень до головних: Благословен же той, хто від грози не никне, і пісня, що летить до радісних небес (В. Сосюра);

є) неозначені — утворюються від питальних за допомогою часток аби-, де-, -сь (пишуться разом) та хтозна-, казна-, бозна-, будь-, -небудь, невідь- (пишуться через дефіс): абиякий, дехто, щось, хтозна-скільки, казна-яка, бозна-що, будь-хто, котрий-небудь, невідь-скільки та ін.;

ж) заперечні — утворюються від питальних за допомогою частки ні- (пишеться разом): ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, нікотрий.

Слід уникати використання займенників.

34. Роль займенників у культурі публічного та діалогічного про­фесійного мовлення.

34. Особливості використання форм з прийменником по.

Багатозначність російського прийменника по є причиною того, що чимало конструк-

цій, до складу яких він входить, перекладаються з помилками засобами автоматич-

ного перекладу. Замінюється на прийменник за,на.

34. Предмет синтаксису. Типи синтаксичних одиниць.

Синтаксис (грец. зупіахіз — побудова, поєднання, порядок) — розділ граматики, що вивчає систему синтаксичних одиниць і правила їх функціонування. Термін «синтаксис» застосовують і щодо синтаксичної будови мови. С и и /п а к с и с мови — це сукупність наявних у мові закономірностей, що зумовлюють побудову та функціонування синтаксичних одиниць. Синтаксичні одиниці-речення та словосполучення.

34. Просте речення. Типи односкладних речень.

Просте речення-це речення з однієї граматичною основою. Односкладні речення:означено-особове, неозначено-особове,узагальнено-особове, безособове.

34. Однорідні члени речення, особливості їх вживання у текстах.

34. Складносурядні речення. Розділові знаки в них.

Складносурядні речення-декілька речень,повноправних між собою. Розділені сполучниками.

34. Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними, озна­чальними.

Одне речення залежить від іншого, розділені комами та сполучниками підрядності. Питання непрямих відмінків та прикметників.

34. Складнопідрядні речення з підрядними обставинними.

Підрядні місця,часу,ступеня і способу дії, порівняльні,мети,причини, умовні,допустові,наслідкову.

34. Складні безсполучникові речення. Розділові знаки в них.

Двокрапка,кома,тире,крапка з комою.

34. Публічний виступ. Жанри публічних виступів.

Доповідь,промова,лекція, дискусія, нарада.

34. Значення ораторського мистецтва в діяльності медичного працівника.

34. Український мовленнєвий етноетикет як складова культури професійного мовлення лікаря.

34. Етикет телефонної ділової розмови.

Розмова не повинна бути довше 3 хвилин, бути ввічливим….

34. Культура наукового мовлення.

34. Морально-етичні принципи у професійній життєдіяльності медичного працівника.

12