14. Публіцистичний стиль, основне призначення, сфери його зас­тосування.

Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Основне призначення:

• інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми;

• активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

• пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

• доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал);

• поєднання логічності доказів і полемічності викладу;

• сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників;

• висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю;

• наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;

• широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. ін.).

підстилі:

а) стиль ЗМІ

б) художньо-публіцистичний стиль

в) есе

г) науково-публіцистичний стиль

15. Розмовний стиль. Лексичні, морфологічні й синтаксичні особ­ливості розмовного мовлення. Етика побудови спілкування лікаря з колегами, хворими та їхніми родичами.

Розмовно – побутовий стиль

Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побутів, у сім’ї, на виробництві.

Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.

Основні ознаки:

• безпосередня участь у спілкування;

• усна форма спілкування;

• неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);

• невимушеність спілкування;

• непідготовленість до спілкування (неформальне);

• використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

• використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка);

• емоційні реакції;

• потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.

Вирізняють неформальне й формальне спілкування. Лікар у розмові з колегами, хворими та їх родичами повинен дотримуватися саме формального спілкування. Формальне спілкування не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети, тому для вирішення питань, що виникають під час роботи треба користуватися саме цим типом спілкування.

16. Дискусійність питання про виокремлення конфесійного, ора­торського й епістолярного стилів.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також епістолярний, урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін, але ці стилі не є самостійними, вони так чи інакше пов’язані з основними мовними стилями лише доповнюють їх, а не вирізняються в окремі стилі.

17. Лексика як сукупність слів мови.

Термін «лексика» визначає сукупність слів будь-якої мови або його певної частини. Виділяють активну і пасивну лексику. Словник активної лексики містить найпоширеніші слова. Їх можна побачити в частотних словниках. Що стосується пасивного набору слів, практично всі вони відомі і зрозумілі носіям тієї чи іншої мови. Проте використовуються вони порівняно рідко. До лексиці обмеженого вживання відносяться діалектні, жаргонні, професійні слова. Крім цього, в будь-якій мові існують слова і вирази, які незрозумілі навіть його носіям.

18. Слово і його лексичне значення. Пряме й переносне значення слів.

Отже, одиницею лексики є слово. Зовні воно сприймається як звук або сукупність звуків. Проте не кожний звук, не кожне поєднання звуків можна назвати словом. Слово – це звук або комплекс звуків, що має певне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле. У цьому визначенні слова береться до уваги його подвійна природа. Зовнішній бік слова – його звукова оболонка, внутрішній бік – значення слова. Без зовнішньої оболонки слово не може бути почуте, без внутрішнього наповнення воно буде незрозумілим. Звукова оболонка – форма, значення слова – його зміст. Тож слово існує завдяки єдності форми і змісту.

За допомогою слів людина називає предмети і явища навколишньої дійсності, їхні ознаки, дії, стан тощо. Тому основна функція слова в мові – називна, або номінативна.