Перелік питань для змістового модуля № 1 з курсу «Українська мова за професійним спрямуванням»

Змістовий модуль 1. Культура усного та писемного професійного мовлення.

1. Мета і завдання навчальної дисципліни "українська мова за професійним спрямуванням".

Метою викладання навчальної дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» є ознайомлення студентів з основами культури мовлення, специфікою функціонування усної і писемної форми ділової мови відповідно до фаху, формування вільного володіння лексикою та термінологією своєї спеціальності.

Основними завданнями вивчення дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» є:

виховання у студентів потреби вивчати українську мову;

підготовка грамотних фахівців, які добре володіють українською мовою;

розширення знань із професійної лексики;

прищеплення практичних навичок складати ділові папери;

ознайомлення студентів з особливостями професійного мовлення;

навчання користуванню спеціальною термінологією в усному і писемному мовленні;

відновлення й закріплення орфографічних і пунктуаційних навичок;

поглиблення й розширення знань з основних розділів української мови;

оволодіння необхідними орфоепічними, граматичними, лексичними та стилістичними нормами.

2. Історія становлення та розвитку сучасної української літературної мови.

Літературна українська мова пройшла три періоди свого розвитку:

- давньоукраїнський (ХІ - ХІІІ ст.);

- староукраїнський (ХІV - середина ХVІІІ ст.);

- сучасний, або новий (з кінця ХVІІІ ст. дотепер).

Перші писемні пам'ятки, у яких зафіксовано ознаки української мови і які збереглися до наших днів, сягають ХІ ст. (Остромирове Євангеліє 1056 - 1057 рр., “Ізборники Святослава” 1073 р. і 1076 р.).

Пам'ятками другого етапу є грамоти, акти ХІV - ХV ст., „Судебник” князя Казимира 1468 р., „Литовський статут” 1566, 1588 рр. (українська, або руська, мова була офіційною мовою Великого Литовського князівства), перший переклад Євангелія українською мовою - Пересопницьке Євангеліє 1556-1561 рр., “Словник” і “Граматика” Лаврентія Зизанія (1596 р.), “Лексикон словенороський” Памво Беринди (1627 р.), твори Мелетія Смотрицького, Івана Вишенського, Кирила Ставровецького. Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини “Енеїди” Івана Котляревського, написані народною мовою. Отже, зачинателем нової української літературної мови став Іван Котляревський, а основоположником - Тарас Шевченко

Під час розвитку української мови щодо неї застосовували різні форми лінгвоциду(свідома, цілеспрямована політика нищення певної мови як головної ознаки етносу - нації чи народності): накази Петра І та Катерини ІІ, Валуєвський циркуляр та Емський указ, політика радянськой влада, зниження престижу укр.. мови, унеможливлювання знайти роботу без знання рос. мови, ствердження, що укр.. мова є сумішшю російської та польських мов, заборона навчання на укр. мові, обов’язковість вивчення російської мови.

3. Походження української мови.

Укр. мова належить до слов’янської мовної родини. Має власне українські, успадковані з попередніх років(спільнослов’янське походження, спільносхіднословянське походження) та запозичені з різних мов слова. Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Власне українська лексика — це слова, що утворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. Запозичені слова: з ф-грецизми та латинізми, звук а-тюркські, багато приголосних-німецькі, декілька приголосних підряд-англійські та німецькі слова.

4. Роль мови в суспільстві та її функції.

Комунікативна функція

Ідентифікаційна функція

Експресивна функція

Гносеологічна функція (пізнавальна)

Мислетворча функція

Естетична функція

Культурологічна функція

Роль мови в суспільстві полягає в спілкування та підтриманні відносин між членами суспільства, здійснення певного виду діяльності. Мова виконує всебічну роль, тому що вона бере участь в усіх сферах життя суспільства.

5. Поняття мови та мовлення.

Поняття мови і мовлення

Мова — система одиниць спілкування і правил їх функціонування.

Іншими словами, мова — це інвентар (словник) і граматика, які існують у потенції, в можливості.

Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації.

До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння (текст). Правомірно говорити про мов­лення окремої людини, про мовлення молоді, усне побу­тове мовлення, художнє мовлення тощо. Усе це — різне використання можливостей мови.

Ша­хова дошка, шахові фігури та правила шахової гри — мо­ва; конкретне розігрування шахової партії — мовлення.

6. Мова як засіб професійного спілкування.

Мова-є невід’ємною частиною кожної професії. За допомогою неї здійснюються всі види діяльності між людьми. Професійна мова повинна відповідати вимогам тієї професії, в якій вона вживається.

7. Комунікативні якості професійної діяльності лікаря.

Лікар повинен уміло використовувати мовні засоби, щодо ситуації. В різних сферах своєї діяльності вживати різні стилі мовлення, бути ввічливим, коротко і чітко висловлюватися.

8. Основні ознаки літературної мови, її форми.

Літературна мова характеризується такими найголовнішими ознаками:

o унормованість;

o стандартність;

o наддіалектність;

o поліфункціональність;

o стилістична диференціація;

o наявність усної і писемної форм вираження.

Унормованість літературної мови передбачає наявність у ній чітких, обов'язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо.

9. Мовна норма. Види мовних норм.

Українська літературна мова як вища форма національної мови характеризується наявністю усталених норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість - одна з головних ознак української літературної мови.

Норми літературної мови - це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі.

Мовні норми характеризуються:

- системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);

- історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);

- соціальною зумовленістю (виникають у зв'язку з потребами суспільства);

- стабільністю (не можуть часто змінюватися).