3.3. Хімічні методи дослідження соковитих кормів Визначення кислотності силосованого корму

За хімічним складом силос близький до зеленої маси, використаної для силосування, проте відрізняється від неї підвищеним вмістом органічних кислот (молочна, оцтова), що утворюються при зброджуванні цукрів бактеріями. Кисла реакція середовища – основний фактор, який зумовлює тривале зберігання силосованого корму за рахунок гальмування розмноження і припинення життєдіяльності гнильних і маслянокислих мікроорганізмів. Перевага молочнокислого бродіння полягає в тому, що молочна кислота, як його результат, сильніша, ніж оцтова і для її утворення потрібно менше цукру. Кислотність визначається трьома показниками: величиною рН, загальною кислотністю та вмістом небажаних кислот.

Визначення концентрації водневих іонів (рН) в силосі

Із проби силосу взяти наважку 100–150 г, помістити в склянку, залити таким самим об’ємом дистильованої води, екстрагувати 20–30 хв при періодичному помішуванні, профільтрувати. Наливають у пробірку 2 мл фільтрату і додають 2–3 краплі суміші індикаторів (суміші однакових об’ємів метил роту і бромтимол синього).

Колір суміші через 2–3 хв порівнюють з кольором паперової шкали або згідно одержаного кольору: якщо забарвлення рідини червоне рН 4,2 і менше червоно-оранжеве – 4,2–4,6 оранжеве – 4,6–5,1, жовте – 5,1–6,1 жовто-зелене – 6,1–6,4, зелене – 6,4–7,2, зелено-синє – 7,2–7,6.

рН силосу являється одним із важливих показників якості. За його величиною судять про ступінь консервації силосованої маси.

Процес силосування вважається закінченим і силос одержує високу оцінку, якщо його рН досягає 3,9–4,2. При рН вище 4,2 у силосі можливе гниття білка, різні мікробіологічні процеси, в результаті яких утворюються небажані продукти.

Визначення загальної титрованої кислотності силосу

100 г подрібненого силосу залити 1 л дистильованої води, змішати, залишити на 4–5 год при температурі 20–25 ⁰С для настоювання, профільтрувати. До 100 мл фільтрату додати 5 крапель 1 %-го розчину фенолфталеїну і титрувати 0,1 н розчином гідроксиду натрію або їдкого калію до блідо-рожевого кольору. Титровану кислотність силосу виражають у градусах. Кількість мл 0,1 н розчину лугу, витраченого на титрування 100 мл водної витяжки силосу, відповідає його кислотності в градусах у перерахунку на 100 г силосної маси. Кислотність доброякісного силосу становить близько 26°.

Визначення кількості масляної кислоти

100 мл фільтрату, що залишився після визначення титрованої кислотності (нейтралізованого), випарити на водяній бані до об’єму 10–15 мл, додати таку саму кількість 0,1 н соляної кислоти, яка відповідає кількості лугу, витраченого на титрування при визначенні кислотності.

Рідину перелити у вузький циліндр з шліфованим корком, долити 10 мл насиченого розчину хлористого кальцію з хлористим калієм та 40 мл прозорого нейтрального керосину. Суміш протягом 15 хв легко збовтувати, але так, щоб не утворювалася емульсія, і дати відстоятися.

З верхнього прозорого шару відібрати 20 мл рідини, перенести її у колбу, прилити 100 мл перевареної дистильованої води, кілька крапель 1 %-го розчину фенолфталеїну, перемішати і титрувати 0,1 н розчином гідрооксиду барію до появи рожевого забарвлення. При титруванні утворюється маслянокислий барит, який випадає в осад.

Розрахунок здійснюється за формулою:

Х=(а^.б^.0,0088^.10) / 20, де

Х – вміст масляної кислоти в 100 г силосу;

а – кількість 0,1 н розчину гідроокису барію, витраченого на титрування 20 мл відстояного верхнього шару керосину;

б – об’єм, зайнятий у циліндрі сумішшю фільтрату з хлористим кальцієм і хлористим барієм та керосином;

0,0088–1 мл 0,1 н розчину гідроокису барію відповідає 0,0088 г масляної кислоти.

У доброякісному силосі масляної кислоти не повинно бути. Допускають її сліди. Силос середньої якості може містити до 8% масляної кислоти, а також мурашину, пропіонову, ізовалеріанову кислоти.