9. Інституціональний, біхевіористський, науково-порівняльний, структурний, герменевтичний та структурно-функціональний методи дослідження.

Інституціональний підхід:

• тривалий час був основним підходом у США і Британії;

• дослідники приділяли увагу: а) державному управлінню; б) конституційним документам; в) реалізації положень на практиці;

• дослідники визначали цінності ліберальної демократії як цінності прогресивного інституту;

• 3 методи: описово-індуктивний (допомагає досліджувати події, періоди, діяльність людей); формально-легальний (дослідження публічного права та офіційних урядових організацій); історико-компаративний (досліджує країни в їх історичному розвитку);

• дослідники розширили кількість об’єктів. Політичні інститути – це неоднорідні утворення;

• у порівняльній політології цей метод визначається як основний.

• дослідники критикують інституціоналізм за: 1) обмежується предмет аналізу (недостатня увага аналізу політичної поведінки, особливо неполітичних підстав поведінки); 2) формальний підхід і неврахування неформальних аспектів.

3 напрямки неоінституціоналізму: - конституційне дослідження; - дослідження державного та муніципального управління; - більш самостійна роль політичних інститутів.

Біхевіористський метод:

• вивчення суспільних явищ і процесів полягає в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп.

• Використання в політології передбачає визнання, що політика як суспільне явище має передусім особистісний вимір, а всі групові форми дій виводяться з аналізу поведінки індивідів, які створюють групові зв’язки

• Домінуючими мотивами політичної поведінки індивідів є їх психологічні орієнтації, а політичні явища, як і природні, повинні вимірюватися кількісно.

• Широке використаня в політологічних дослідженнях статистичних даних, кількісних методів, анкетних опитувань, моделювання політичних процесів.

• Недолік: залишає поза увагою дії великих соціальних груп, наприклад, суспільних класів чи націй.

Науково-порівняльний:

• із ускладненням політичних процесів, збільшенням багатоманітності форм політичного життя їх можна пізнати лише за умови їх порівняння і зіставлення

• орієнтує на розкриття спільних і відмінних рис політичних систем та їх елементів у різних країнах, народів та епох

• акцент спочатку робиться на з’ясуванні спільного, оскільки відмінності між різнотипними політичними системами можуть бути з’ясовані лише в разі існування у них певних спільних, системних рис

• головна проблема: необхідність підбору порівнюваних явищ і процесів, оскільки порівняння можливе лише в межах однорідної і згуртованої політичної структури.

Структурний або системний підхід

• об’єкти досліджуються як елементи єдиного цілого, кожен елемент взаємообумовлює розвиток іншого елементу; зазначає якісні змінни, новий стан;

• система має інтегративну якість; такі якості відсутні у кожному конкретному елементі;

• система передбачає комплекс і взаємозв’язок (специфіка взаємозв’язку – формується ієрархія та структура);

• в межах цього підходу здійснюється структурний аналіз, визначається співвідношення сил, фактів;

• найвищий рівень системного аналізу – це моделювання та використання математичного апарату;

• підхід визначається на основі теорії системи і включає 3 елементи: 1) множина цілей; 2) множина властивостей; 3) способи, за допомогою яких досягається множина цілей;

• зміна стану системи свідчить про зміну поведінки системи.

Герменевтичний:

• «розшифрування текстів» політичної культури

• ціле слід розуміти, виходячи з окремого, а окреме – виходячи з цілого – герменевтичне коло

• герменевтичне коло в політиці: політичні інтереси – політичні цінності (політична герменевтика повинна рухатися від фактичних політичних інтересів сьогоднішнього дня, які завжди на поверхні, до єдності культурної традиції, картни політичного світу в її цілісності)

• в процесі розуміння іншої цивілізації ми повинні прийти до усвідомлення її архетипів і кодів, що формуються політичну традицію

• дотримуватися фактів всупереч всім викривленим впливам, які виходять від самого дослідника і збиваються зі шляху

Структурно-функціональний:

• розчленування складного об’єкта на складові, вивчення зв’язків між ними і визначення місця і ролі всіх складових у функціонуванні об’єкта як цілого, за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем;

• передбачає виокремлення елементів структури політичної системи суспільства, якими є політичні інститути, з’ясування особливостей їх функціонування та зв’язку між ними.