8. Кроснаціональні порівняння: вибір країн, порівняння подібних та контрастних країн.

ГОЛОСОВ

Способи порівняння в соціальних науках досить різноманітні. Основні: порівняльний метод, орієнтований на вияв природи різних об'єктів; історико-типологічне порівняння, що пояснює подібність об'єктів, не зв'язаних за походженням, однаковими умовами становлення й розвитку; історико-генетичне порівняння, що пояснює подібність явищ як результат спорідненого походження. Мистецтво компаративістики полягає у вмілому використанні й комбінуванні всіх цих підходів, однак у порівняльній політології застосовується переважно перший з них. Це не випадково: саме порівняльно-порівняльний метод дозволяє теоретично послідовно здійснити кроснаціональне порівняння (порівняння країн між собою), без якого політична компаративістика немислима.

За яким критерієм відрізняти порівняльне дослідження від інших видів політичного аналізу? У літературі представлені три основних варіанти відповіді. Найпростіша версія полягає в тому, що порівняльне дослідження будується на залученні порівнянюваних даних, отриманих щонайменше у двох різних країнах (Майкл Армер). Таке визначення, однак, відкидається більшістю компаративістів як занадто вузьке. Дійсно, як бути з так називаним порівняльно-орієнтованим вивченням випадків, що утвердились в якості одного з найбільш плідних жанрів компаративістики? Адже специфіка таких досліджень саме в тому, що вони включають дані по одній країні в широкий порівняльний контекст, виявлення якого не розглядається як самостійне дослідницьке завдання.

Інша – більш складна й наукоподібна – запропонована методологами порівняльної політології Адамом Пшеворскі й Генрі Тьюном: специфіка кроснаціонального порівняння в тому, що ця дослідницька стратегія реалізується на двох основних рівнях. Один з них – макросоціальний. На даному рівні змінні характеризують суспільства в цілому. Другий рівень – внутрісистемний, на якому кожна із змінних фіксує окрему характеристику суспільства. Ціль порівняльного дослідження, за Пшеворскі і Тьюном – в розкритті зв'язків між змінними другого рівня. Однак як основний інструмент для досягнення цієї мети використаються макросоціальні змінні. Прикладом могла б послужити опублікована в 1963 р. робота Роберта Алфорда «Партія й суспільство», у якій залежність між належністю виборців до соціального класу й вибором партії при голосуванні в різних країнах (змінні другого рівня) розглядається за допомогою таких макросоціальних змінних як показники індустріалізації й урбанізації. Однак при ближчому розгляді такий підхід до визначення кроснаціонального порівняння виявляється навіть більш вузьким, чим попередній. Він не лише виключає порівняльно-орієнтоване вивчення випадків, поза полем зору виявляються ще й дослідження, спрямовані на виявлення залежності одних макросоціальних змінних від інших, наприклад політичного режиму від показників економічного розвитку.

Між розглянутими підходами до визначення специфіки кроснаціонального порівняння є щось спільне. Як відзначає найбільш впливовий сучасний методолог порівняльного аналізу Чарльз Регин, це – «використання макросоціальних одиниць», яким би способом воно не здійснювалося. Регин вважає, що саме визнання аналітичної цінності макросоціальних змінних й їх застосування до пояснення емпірично спостережуваних процесів являють собою критерій, за допомогою якого можна відрізнити компаративіста від некомпаративіста. Приклад: дослідник приходить до висновку, що у Великобританії сильний зв'язок між класовою приналежністю виборця й вибором партії при голосуванні, і пояснює це тим, що Великобританія - «індустріальне суспільство». Дане судження припускає, що «суспільство» може існувати в межах національної держави, що існує кілька різних «суспільств», і що одні з них можуть бути охарактеризовані як «індустріальні», у той час як інші – ні. Такі, за Регином, ознаки кроснаціонального аналізу. Але якби як пояснення того ж феномену була запропонована марксистська теза, що «виробничі відносини визначають політичну свідомість», дослідник уникнув би кроснаціонального порівняння.

Перевага підходу Регина: будучи досить широким, він дозволяє відокремити компаративістські дослідження від інших. Можливі теоретичні моделі, що не надають кроснаціональним відмінностям великого значення (хоча деякі модифікації того ж марксизму не виключають порівняльного підходу). Якщо дослідник ігнорує теорію й повністю поглинений емпіричним вивченням окремого випадку, він зовсім не обов'язково буде вводити отримані результати в порівняльний контекст. Наприклад, судження «рівень голосування за Демократичну партію США є залежним від кількості чорношкірих виборців» — не компаративістське. Звичайно, об'єктом вивчення в соціальних науках завжди є суспільство. Однак лише для компаративістів існування різних суспільств (макросоціальних одиниць) виступає як необхідний елемент використовуваних ними пояснювальних процедур.

Питання: чому макросоціальні одиниці розрізняються по такому випадковому критерію, як наявність формальних ознак національної державності? З погляду потреб дослідницької практики, причини на поверхні. Ми живемо у світі, розділеному державними кордонами; у світі, де найбільш важливі політичні процеси – вибори або зміна режиму – протікають на загальнодержавному рівні, а статистичні агентства, навіть якщо вони діють у міжнародному масштабі (що трапляється далеко не завжди), публікують дані по окремих країнах. Тому кроснаціональне порівняння – природний вибір для компаративіста.