59. Ознаки демократії і класифікація її теорій: колективістські, ліберальні, плюралістичні концепції.

У сучасній науці існують різноманітні трактування демократії, що обумовлено відсутністю єдності підходів і критеріїв до її аналізу. Найбільше поширеними є нормативний і емпіричний підходи.

На основі нормативного підходу сформувалася ідеальна модель демократії, що базується на таких основних цінностях, як свобода, рівність, права людини, народний суверенітет. Ідеальна модель демократії є дуже привабливою, тому, що відповідає уявленням людей про справедливе правління. Нормативний підхід виходить із того, яким повинен бути демократичний устрій, і з цих позицій аналізує реально існуючі демократії. Хибою нормативного підходу є абсолютизація принципів демократії, її ідеалізація і, як правило, недооцінка реальної демократичної практики.

На основі емпіричного підходу демократія розглядається не з позиції належного, а з погляду реально існуючих демократичних систем. При аналізі емпіричних моделей демократії враховуються ідеальні демократичні цілі і ціннісні орієнтації людей, що призводять у рух весь механізм реально існуючих демократій. У цьому виявляється взаємозв'язок нормативного й емпіричного підходів.

Якщо виходити з традиційного розуміння демократії, то її основним критерієм буде питання "Хто править". Відповідно до цього критерію всі існуючі концепції демократії можна розділити на дві основні теоретичні моделі:

• колективістські (ідентітарні) і

• представницькі (репрезентативні).

Теорію колективістської демократії і її основні принципи найбільше послідовно розробив Ж. Ж. Руссо. Руссо визнавав у якості справжньої тільки безпосередню (пряму) демократію. Його теорія виходить з ідеї суверенітету народу. Під народом розуміється добровільне об'єднання людей у "єдине ціле". Народний суверенітет, відповідно до вчення Руссо, - це здійснення загальної волі. Загальна воля не є "лише сумою виявлень воль приватних осіб", що відбиває приватні інтереси громадян (воля усіх). Суверенітет народу припускає, що приватні інтереси повинні поступитися місцем інтересам усього суспільства (загальна воля). Звідси Руссо робить найважливіший висновок про невідчуженість суверенітету. Принцип невідчуженості суверенітету призводить Руссо до заперечення представницької форми демократичного правління. Основні принципи колективної теорії демократії Руссо одержали надалі розвиток у соціалістичній (марксистсько-ленінській) концепції демократії. Ця концепція демократії розвивалася в контексті загального вчення про соціалізм і комунізм.

Конкурентна модель демократії виходить із визнання розходження інтересів у суспільстві і боротьби цих інтересів, що відбувається у відкритому суперництві різноманітних політичних сил, що борються за владу. Ідеал конкурентної демократії - це вільне суперництво політичних сил. Концепції конкурентної моделі демократії передбачають наявність органів представницької влади, що мають право самостійно формувати волю народу, а в разі потреби діяти всупереч їй під свою відповідальність.

Ліберальна концепція демократії грунтується на ліберальній ідеї суверенітету особистості, тобто пріоритету індивіда стосовно суспільства і держави. Відповідно до цієї концепції не народ у цілому, а окрема особистість є первинним джерелом влади. Звідси - визнання верховенства прав індивіда над законами держави. Права індивіда з метою захисту закріплюються в конституції, дотримання якої контролює незалежний суд. Основний зміст політичної демократії зводиться до того, щоб вона забезпечувала захист громадян як від сваволі влади, так і від беззаконних дій приватних осіб, а також надавала гарантії управління в загальних цілях. Концепція плюралістичної демократії виросла з ліберальної, успадкувавши від її такі основні цінності, як індивідуальна свобода, права людини і т.п. Водночас концепція плюралістичної демократії відрізняється від ліберальної. Основна відмінність складається в тому, що, відповідно до плюралістичної концепції, не особистість і тим більше не народ є центральні елементом демократичної політичної системи, а соціальна група, що являє собою головного суб'єкта політики. Індивід без групи - нежива абстракція. Саме в групі, а також у міжгрупових відносинах формується особистість, визначаються її інтереси, ціннісні орієнтації і мотиви політичної діяльності. За допомогою групи індивід одержує можливість вираження і захисту своїх інтересів. Народ із позиції плюралістичної концепції демократії також не може виступати основним суб'єктом політики, оскільки являє собою складне, внутрішньо суперечливе утворення, що складається з різноманітних груп, що суперничають за владу.

Основними ознаками демократії є:

• права і свободи, якими реально володіє кожна людина в суспільстві: свобода слова, друку, зборів, право на рівну захищеність законом тощо;

• свобода засобів масової інформації, відсутність цензури;

• рівність усіх громадян перед законом. Усі мають право на рівну захищеність законом. Держава покликана встановити рівноправні відносини між усіма громадянами, утверджувати рівність усіх громадян перед законом;

• система стримувань і противаг. Вона включає у себе два основні елементи - федералізм і розподіл влади. Федералізм - це розподіл управлінських функцій між центральними та місцевими органами влади. Розподіл влади - це розподіл владних функцій між законодавчою, виконавчою та судового гілками влади. У систему стримувань і противаг входить й контроль за діяльністю органів влади зі сторони виборців;

• наявність політичного й Ідеологічного плюралізму. Плюралізм передбачає багатоманіття ідей, теорій, багатопартійність. Він не дозволяє узурпувати владу одній політичній силі, що може призвести до диктатури та тиранії;

• можливість громадян відкрито висловлювати та виражати свій протест проти політики уряду, дій інших політичних і суспільних структур. Форми протесту - найрізноманітніші; демонстрації, пікети, петиції, страйки, марші протесту тощо.