
- •1.Порівняльна політологія як наука, методологічна дисципліна та спосіб практичного впливу на соціальну дійсність.
- •2. Місце порівняльної політології серед інших дисциплін: політології, соціології, права, філософії, психології та ін.
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
- •Етапи становлення порівняльної політології.
- •Теоретико-методологічні проблеми порівняльних досліджень.
- •Проблеми:
- •Порівняння як спосіб подолання тенденційності в дослідженні (європоцентризму, етноцентизму, націонал-патріотизму, шовінізму, гегемонізму та ін.)
- •Кроснаціональні порівняння: вибір країн, порівняння подібних та контрастних країн.
- •Інституціональний, біхевіористський, науково-порівняльний, структурний, герменевтичний та структурно-функціональний методи дослідження.
- •Теорія раціонального вибору та неоінституціоналізму.
- •Розробка методології порівняльних досліджень в 60-70-ті рр. Хх ст. Сучасний стан порівняльної методології в сша.
- •Теоретичні засади західноєвропейської політичної думки та основні концепції на початку ххі ст.
- •Теорія груп інтересів (Бентлі – американський)
- •Теорія еліти, правлячого класу (Моска, Парето – італійські)
- •Соціологічна теорія держави (м. Вебер – німецький)
- •Теорія олігархізації суспільства (р. Міхельс – німецький)
- •Психологічна теорія влади (г. Ласуел)
- •Теорія партисипаторної демократії (Макферсон)
- •Концепція держави добробуту
- •Футурологічна концепція єдиної світової держави (Кларк)
- •Концепція постіндустріального суспільства (Арон)
- •Концепція відкритого суспільства (к. Поппер – англійський)
- •Концепція двох рівнів людської поведінки – біологічний і соціальний
- •Концепція конфліктного функціоналізму
- •Концепція демократизації/демократичного транзиту
- •Народницькі, монархічні та державницькі концепції української політології. Роль соціалістичних ідеалів в формуванні української думки.
- •Протистояння зарубіжних політичних стратегій щодо України.
- •Становлення порівняльної політології в Україні на межі третього тисячоліття: проблеми та перспективи.
- •23. Механізм взаємодії елементів політичної системи: держави, політичних партій, змі, громадських організацій та рухів.
- •Алмонд і Пауелл:
- •Типологія політичних систем: тоталітарні, авторитарні і демократичні.
- •Моделі політичної системи.
- •Типології політичних систем е. Шилза, д. Сарторі, с. Ліпгарта.
- •Особливості політичної системи України у контексті світового досвіду.
- •Сучасні територіальні нації-держави та їх конституційний устрій.
- •Унітарні і федеративні держави (Франція, Швейцарія).
- •Унітарні і федеративні держави (Франція, Швейцарія).
- •31. Інститут президентства і різновиди президентського правління (сша, Франція, фрн, Фінляндія).
- •32. Парламентське правління. Представництво, законодавство. Моделі парламентського представництва (делегування і опікунства).
- •33. Порівняльний аналіз різновидів республік.
- •34. Практичне використання досвіду зарубіжних держав у процесі державотворення в Україні.
- •35. Формування теорії парламентаризму, концепції здійснення державної влади. Сучасні теорії народного представництва.
- •36.Структура і організація, зміст, компетенції та головні напрями діяльності представницьких органів.
- •37. Особливості взаємодії між парламентом і органами, що здійснюють функції конституційного контролю. Парламент і судова влада.
- •38. Організація і діяльність зарубіжних виконавчих органів влади. Класифікація.
- •39. Проблеми співвідношень законодавчої і виконавчої влади. Особливості формування уряду в президентській, парламентській, змішаних формах правління.
- •40. Бюрократія, збройні сили, засоби масової інформації: компаративний аналіз.
- •41. Політичний режим як засіб організації і функціонування влади.
- •42. Типології режимів. Режими традиційного, харизматичного і раціонально-правового панування (Вебер).
- •43. Особливості трансформації авторитарних режимів.
- •44. Аналіз форм тоталітаризму: сталінізму та фашизму.
- •45. Порівняння перехідних режимів в посттоталітарних країнах.
- •46. Основні риси політичного режиму в сучасній Україні.
- •47. Організація і політичне представництво інтересів.
- •48. Групи інтересів та їх різновиди. Форми активності груп інтересів. (Шляхтун, Голосов)
- •51. Класифікація і розвиток партійних систем
- •52. Правове регулювання діяльності політ партій
- •56. Сучані вибори, референдуми та плебісцити
- •57. Типи сучасних виборчих систем
- •58. Сучасний електорат і його типи
- •59. Ознаки демократії і класифікація її теорій: колективістські, ліберальні, плюралістичні концепції.
- •60. Сучасні теорії демократії: ліберальна, плюралістична, елітарна, конкурентна.
- •63. Ідеологічний та політичний плюралізм сучасності.
- •64. Типології сучасних політичних ідеологій.
- •67. Суть і структура сучасного політичного процесу.
- •68. Порівняльний аналіз суб'єктів політичного процесу.
- •69. Класифікація політичного процесу.
- •66. Сучасні світові системи в концепціях Істона, Уолерстайна та Галтунга
- •77. Генезис та етапи розвитку глобалістики.
- •78. Структура і теоретичні засади глобалістики як наукової дисципліни
- •79. Методи і напрямки досліджень сучасної глобалістики
- •Місце порівняльної політології серед інших дисциплін: політології, соціології, права, філософії, психології та ін.
56. Сучані вибори, референдуми та плебісцити
Основні засоби безпосередньої реалізації народного суверенітету: референдум, вибори, збори, демонстрації, мітинги, народна законодавча ініціатива, народна конституційна ініціатива та народний розпуск представницького органу.Вибори – 1) процедура безпосер обрання або висування певних осіб шляхом голосування для виконання держ чи громадських функцій; 2) це волевиявлення народу з метою формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, шляхом голосування. Вибори є: президентські, парламентські, місцеві. У більшості країн світу народ є єдиним джерелом влади в державі, а вибори - засобом делегування ним владних повноважень своїм представникам в органах влади. Виборча система – це сукупність правил та прийомів, які забезпечують участь громадян у формуванні органів місцевої влади та органів місцевого самоврядування. Принципи виборчого права: загальності, рівності, пряме голосування, таємне голосування. Найвідомішим і найпошир засобом прямої демократії є референдум - спосіб прийняття офіційних рішень шляхом проведення голосування виборців з питань, встановлених конституцією або законодавством. (1-й р. 1770 році у штаті Масачусетс). У р. мають право брати участь всі хто мають активне виборче право. Право призначати р. мають глава держави і парламент. Голосування на р. є таємнимі. Часто інститут р. закріплено в конституції, конст регламентація доповнюється спеціальними законами, які деталізують їх проведення. Якщо р. відбувається з проханням групи виборців, то такий референдум називається петиційним. (Для цьго повинно підписатись в Україні 3 млн чол). За маштабами р. є: загальнодержавні (вся територія), місцеві (федерація, автономія). За предметом, змістом питання, що винос на голосування конституційними, законодавчими, з питань поточної політики. Також розрізняють допарламентські р-ми (виноситься законопроект який не набрав чинності) та післяпарламентські (законопроект який вже набрав чинності). У разі підтримання законопроекту виборцями він стає законом. Тому попередній р. є затверджувальним, або ратифікаційним. Предметом наступного, або післяпарламентського, р. є закон, що набрав чинності. Якщо виборці не підтримають закон, він втрачає чинність. Тому наступний р. є скасувальним, а голосування виборців проти закону називається народним вето. За умовами і підставами проведення розрізняють обов'язковий (з питань, визначених у конституції або законодавстві) і факультативний р. (з волі S-та референдної ініціативиОбов'язковим є р. (Факультативним є р., що проводиться з референдної ініціативи – це право ініціювати референдум). За юрид наслідками р. - зобов’язальні (рішення є обов’язковим для виконання) та консультативні (рішення є дорадчим і закон або питання не є обов’язковим). Консультативний р. проводиться лише з метою з'ясування думки виборчого корпусу з якого-небудь питання, тому назив ще всенародним, або народним, опитуванням. Плебісцит - 1) синонім референдуму, 2) референдум з важливих, доленосних питань (належності території, форми держ правління або устрою), 3) референдум, що не має конст і законодавчого х-ру, в цьому значенні плебісцит - опитування з важливих питань 4)усі форми народ волевиявлення,в тому числі і вибори. Народно законодавча ініціатива – це право певної групи виборців запропонувати проект закону, який підлягає обов’язковому розгляду парламентом. (1-ша в 19ст в окремих штатах США). Найчастіше народна ініціатива здійснюється шляхом внесення у парламент законопроекту від імені (5-500 тис) виборців. Народна конституційна ініціатива – це коли група виборців може ініціювати в парламент питання про внесення змін до конституції. Кількість виборців, які мають підписати петицію щодо конституційної поправки, визначена по-різному. (30-500 тис). Народний розпуск представницького органу – це коли певна кількість виборців може ініціювати референдум за питанням розпуску представницького органу.