45. Порівняння перехідних режимів в посттоталітарних країнах.

46. Основні риси політичного режиму в сучасній Україні.

Політичний режим України можна охарактеризувати як "змішаний", тобто такий, що інтегрує ознаки усіх основних політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, тоталітарного, анархічного, охлократичного та ін. Для підготовки використано статтю В. Якушика: Політична система та політичний режим//Політична думка. -1994. -№1.

- Елементи демократичного режиму: 1) виборність представницьких органів влади та органів місцевого самоврядування; 2) юридична рівність громадян; 3) гарантії прав меншості та запобігання свавілля більшості.

- Елементи авторитарного режиму: 1) широкі законодавчі повно важення виконавчих органів держави (президента і уряду); 2) звуження принципу гласності у діяльності органів політичної влади та реальної відповідальності їх керівників за зміст і наслідки своєї роботи.

- Елементи автократичного режиму: 1) обмеженість кола осіб, що здійснюють реальну політичну владу; 2) відокремлення абсолютної більшості народу від процесу здійснення влади.

- Елементи тоталітарного режиму: 1) впевненість значної частини політиків і адміністративних кадрів у власній непогрішимості; 2) нетерпимість до політичного інакомислення; 3) анти інтелектуалізм у сфері гуманітарних знань; 4) догматизм.

- Елементи анархічного режиму: 1) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого, відсутність гарантій безпеки населення та представників влади; 2) конфронтація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій; 3) втрата (у деяких випадках) вищими органами політичної влади монополії на організоване застосування насилля.

- Елементи охлократичного режиму: 1) владним структурам притаманні некомпетентність, презирливе ставлення до знань, до досвіду світової цивілізації; 2) відсутність у представників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед на родом своєї держави та світом; 3) поповнення й оновлення рядів правлячої еліти з середовища соціальних низів і маргінальних верств суспільства, представники яких прагнуть до якнайшвидшою підвищення свого статусу та росту матеріального рівня життя.

47. Організація і політичне представництво інтересів.

Групи інтересів є невід'ємним елементом демократичного суспільства.У суспільстві існують різноманітні інтереси, а окремі рядові громадяни не можуть задовольняти свої інтереси поодинці, то вони змушені об'єднуватися в групи.

Представництво групових інтересів на державному рівні здійснюється як у безпосередніх, так і в опосередкованих формах.

Найпоширенішою формою безпосереднього, прямого впливу груп інтересів на органи державної влади є лобізм, тобто організований вплив різних суспільних груп, насамперед підприємницьких кіл, на представників законодавчої і виконавчої влади з метою домогтися від них прийняття вигідних для себе рішень. Прямий підкуп заінтересованими групами представників державного апарату спочатку ставив під сумнів легальний статус лобістської діяльності. Лобізм несе й позитивне навантаження. До складу лобістських угруповань, крім політика або групи політиків, які їх очолюють, входить також численний загін експертів, консультантів, виконавців. Надаючи цінну інформацію про реальну ситуацію та про можливі наслідки політичних рішень, лобізм створює надійну базу для, допомагає уникнути помилкових і необачних кроків. Отже, лобізм однаково необхідний і для тих, кого безпосередньо стосуються рішення органів державної влади, і для експертів, оскільки він сприяє підвищенню якості державного управління.

Негативні наслідки лобізму — передусім схильності багатьох його учасників до задоволення вузько-групових інтересів, створення ним сприятливого середовища для можливих корупції і зловживань, — то одночасно з розширенням практики лобізму зростає й арсенал засобів обмеження такого роду негативних явищ. У числі цих засобів — жорстка правова регламентація лобізму, розширення кола його учасників і заохочення конкуренції між ними, підвищення професіоналізму й вимог до професійної етики державних службовців і членів представницьких органів, удосконалення самого механізму лобіювання. У США з 1946 р. лобізм реєструється й перебуває під фінансовим контролем відповідно до закону. В подальшому жорстке нормативне регулювання і контроль лобізму були встановлені у більшості країн Західної Європи.

Багатоманітні методи лобістської діяльності. Вони можуть бути як легальними, законними, так і незаконними. До перших належать: направлення листів та особистих звернень до законодавців або представників виконавчої влади; підготовка проектів та альтернативних варіантів політичних рішень; участь у фінансуванні підготовки законопроектів, експертиз, висновків урядових органів; контроль за дотриманням прийнятих законів і рішень; організація відповідної кампанії в засобах масової інформації; проведення демонстрацій, маршів, пікетування або інших публічних акцій; підтримка під час обрання, призначення чи просування по службі працівників органів державної влади тощо. До незаконних методів лобістської діяльності належать фінансова підтримка нелегальних об'єднань, контроль за особистим життям політиків, збирання на них компрометуючого матеріалу, а то й прямий підкуп представників державного апарату, який передбачає сама природа лобізму.

До найважливіших форм опосередкованої взаємодії груп інтересів з державою належить їх вплив на неї через виборчі системи й політичні партії. Групи інтересів прагнуть до налагодження зв'язків з політичними партіями, підтримують їх на виборах, щоб через них впливати на державу. Декотрі з найбільш масових груп інтересів створили власні політичні партії для обрання своїх представників до центральних і місцевих органів влади. В низці європейських країн активно діють так звані партії зелених, створені впливовими екологічними організаціями й рухами.

Буржуазні партії — ліберальні, консервативні та інші виступають центрами політичного тяжіння підприємницьких об'єднань, а робітничі — соціал-демократичні, соціалістичні, комуністичні — налагоджують тісні зв'язки з профспілками. Зв'язки підприємців та близьких до них партій здійснювались і здійснюються понині в основному у формі фінансової підтримки партій та окремих кандидатів, виділення коштів на проведення виборчих кампаній. Це відкриває прямий шлях до використання підприємницькими колами працівників державного апарату, навіть політиків найвищого рівня у власних, вузькогрупових інтересах. Дещо по-іншому склались і здійснюються зв'язки з політичними партіями профспілок. В ряді випадків справа тут не обмежувалась фінансовою підтримкою відповідних партій.