44. Аналіз форм тоталітаризму: сталінізму та фашизму.

Тоталітаризм - це політичний режим, який характеризується повним контролем держави над усіма сферами людського життя, фактичною ліквідацією прав і свобод громадян, репресіями щодо опозиції та інакодумців.

Основні ознаки тоталітарного політичного режиму:

• висока концентрація влади;

• жорсткий контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема;

• відсутність легальної опозиції;

• ідеологізація всього життя суспільства;

• наявність обов'язкової для усіх офіційної ідеології;

• нетерпимість до політичного інакодумства;

• знищення громадянського суспільства;

• проголошення принципу органічної єдності держави і народу;

• повна монополізація влади політичним лідером, який представляє законодавчу та виконавчу владу;

• існування широкого суспільно-політичного руху, що забезпечує тоталітарній владі масову підтримку;

• державний монополізм в економіці;

• всезагальна лояльність громадян досягається під загрозою терору.

Сталінізм - одна з форм тоталітаризму, що сформувалася в СРСР у роки існування культу особи Й. Сталіна. С. бере свій початок з кінця 1920-х рр., з т. зв. «великого перелому». На практиці означав створення командної економіки, відмову від непівських ринкових елементів правління нар. госп-вом, прискорену індустріалізацію, примусову колективізацію сільського госп-ва. «Соціалістичні перетворення» здійснювалися методами терору. Використовувались найрізноманітніші методи тиску - обкладання високими податками, закопування (тавро саботажника, негідника троцькіста, право-ухильника, космополіта тощо), терор голодом, масові репресії, депортації. С. становив крайню, радикальну форму реалізації комуністичного, марксистсько-ленінського вчення.

Передбачав звеличення ролі однієї особи, приписування їй за життя визначального впливу на хід істор. розвитку, коли ця особа підмінює все керівництво партії, ліквідує демократію, встановлює диктаторський режим. Під С. розуміють не доктрину - Сталін не був теоретиком, а створену ним монопартійну диктатуру, практику поліцейського терору з показовими судами і самозвинуваченнями, з концентраційними таборами, нещадною ліквідацією будь-якої опозиції, безконтрольною диктатурою вождя партії, якому підпорядковані законод., викон. і судова влада в централізованій рад. д-ві. З часом ідеологія і практика С. трансформувавалися. Фактично існували в СРСР до кінця 1980-х рр.

Фашизм - ідейно-політ. течія, що сформувалася в 1919 р. на базі категоріального синтезу концепту нації як вищої і одвічної реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості (Дж. Джентіле); екстреміст, політ, рух, що виник в Італії на поч. 20-х рр,, принципи якого запозичили прибічники Ф. у більшості країн Південної, Центральної та Південно-Східної Європи; різновид тоталітаризму. Гол. Ідейне гасло Ф. - корпоративна єдність нації, що заснована на спільності крові, раси і гарантом якої, у свою чергу, виступає фашистська д-ва. Ідеологія Ф. передбачала усунення всіх чинників, які загрожували здійсненню принципу колективної етнокультурної ідентичності: індивідуалізму і лібералізму, абстрактних дем. цінностей, асоціальних проявів тощо.

Від звичайного націоналізму, расизму або шовінізму Ф. на початкових етапах свого існування відрізнявся спробами поєднати завдання піднесення нац. величі з тогочасною соціальною проблематикою. Але у класичній (Італ.) формі Ф. ірраціоналізм і містицизм, які були покликані підносити силу нац. духу, відродити істор. значення Риму, сформувати ментальні підвалини нових імперських амбіцій, надто слабко співвідносилися з політ, демагогією псевдосоціаліст. типу. шистської доктрини і визначив на той час розвиток суспільно-політ. життя в багатьох європ. країнах.

Основу формування фашистських або профашистських режимів в Італії, Іспанії, Угорщині, Хорватії. Румунії, Словаччині та інших країнах становили гранично ідеологізовані парт, орг-ції з жорсткою напіввійськ. структурою на чолі з лідерами-вождями. Здобуваючи тими чи іншими засобами держ. владу (вперше це вдалося італ. фашистам у 1922 р.), вождистські партії перетворювали д-ву на знаряддя втілення нац. утопій, обгрунтування колоніальних загарбань, проведення репресивних заходів проти політ, супротивників та усіх незгодних з політикою режиму.