
- •1.Порівняльна політологія як наука, методологічна дисципліна та спосіб практичного впливу на соціальну дійсність.
- •2. Місце порівняльної політології серед інших дисциплін: політології, соціології, права, філософії, психології та ін.
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
- •Етапи становлення порівняльної політології.
- •Теоретико-методологічні проблеми порівняльних досліджень.
- •Проблеми:
- •Порівняння як спосіб подолання тенденційності в дослідженні (європоцентризму, етноцентизму, націонал-патріотизму, шовінізму, гегемонізму та ін.)
- •Кроснаціональні порівняння: вибір країн, порівняння подібних та контрастних країн.
- •Інституціональний, біхевіористський, науково-порівняльний, структурний, герменевтичний та структурно-функціональний методи дослідження.
- •Теорія раціонального вибору та неоінституціоналізму.
- •Розробка методології порівняльних досліджень в 60-70-ті рр. Хх ст. Сучасний стан порівняльної методології в сша.
- •Теоретичні засади західноєвропейської політичної думки та основні концепції на початку ххі ст.
- •Теорія груп інтересів (Бентлі – американський)
- •Теорія еліти, правлячого класу (Моска, Парето – італійські)
- •Соціологічна теорія держави (м. Вебер – німецький)
- •Теорія олігархізації суспільства (р. Міхельс – німецький)
- •Психологічна теорія влади (г. Ласуел)
- •Теорія партисипаторної демократії (Макферсон)
- •Концепція держави добробуту
- •Футурологічна концепція єдиної світової держави (Кларк)
- •Концепція постіндустріального суспільства (Арон)
- •Концепція відкритого суспільства (к. Поппер – англійський)
- •Концепція двох рівнів людської поведінки – біологічний і соціальний
- •Концепція конфліктного функціоналізму
- •Концепція демократизації/демократичного транзиту
- •Народницькі, монархічні та державницькі концепції української політології. Роль соціалістичних ідеалів в формуванні української думки.
- •Протистояння зарубіжних політичних стратегій щодо України.
- •Становлення порівняльної політології в Україні на межі третього тисячоліття: проблеми та перспективи.
- •23. Механізм взаємодії елементів політичної системи: держави, політичних партій, змі, громадських організацій та рухів.
- •Алмонд і Пауелл:
- •Типологія політичних систем: тоталітарні, авторитарні і демократичні.
- •Моделі політичної системи.
- •Типології політичних систем е. Шилза, д. Сарторі, с. Ліпгарта.
- •Особливості політичної системи України у контексті світового досвіду.
- •Сучасні територіальні нації-держави та їх конституційний устрій.
- •Унітарні і федеративні держави (Франція, Швейцарія).
- •Унітарні і федеративні держави (Франція, Швейцарія).
- •31. Інститут президентства і різновиди президентського правління (сша, Франція, фрн, Фінляндія).
- •32. Парламентське правління. Представництво, законодавство. Моделі парламентського представництва (делегування і опікунства).
- •33. Порівняльний аналіз різновидів республік.
- •34. Практичне використання досвіду зарубіжних держав у процесі державотворення в Україні.
- •35. Формування теорії парламентаризму, концепції здійснення державної влади. Сучасні теорії народного представництва.
- •36.Структура і організація, зміст, компетенції та головні напрями діяльності представницьких органів.
- •37. Особливості взаємодії між парламентом і органами, що здійснюють функції конституційного контролю. Парламент і судова влада.
- •38. Організація і діяльність зарубіжних виконавчих органів влади. Класифікація.
- •39. Проблеми співвідношень законодавчої і виконавчої влади. Особливості формування уряду в президентській, парламентській, змішаних формах правління.
- •40. Бюрократія, збройні сили, засоби масової інформації: компаративний аналіз.
- •41. Політичний режим як засіб організації і функціонування влади.
- •42. Типології режимів. Режими традиційного, харизматичного і раціонально-правового панування (Вебер).
- •43. Особливості трансформації авторитарних режимів.
- •44. Аналіз форм тоталітаризму: сталінізму та фашизму.
- •45. Порівняння перехідних режимів в посттоталітарних країнах.
- •46. Основні риси політичного режиму в сучасній Україні.
- •47. Організація і політичне представництво інтересів.
- •48. Групи інтересів та їх різновиди. Форми активності груп інтересів. (Шляхтун, Голосов)
- •51. Класифікація і розвиток партійних систем
- •52. Правове регулювання діяльності політ партій
- •56. Сучані вибори, референдуми та плебісцити
- •57. Типи сучасних виборчих систем
- •58. Сучасний електорат і його типи
- •59. Ознаки демократії і класифікація її теорій: колективістські, ліберальні, плюралістичні концепції.
- •60. Сучасні теорії демократії: ліберальна, плюралістична, елітарна, конкурентна.
- •63. Ідеологічний та політичний плюралізм сучасності.
- •64. Типології сучасних політичних ідеологій.
- •67. Суть і структура сучасного політичного процесу.
- •68. Порівняльний аналіз суб'єктів політичного процесу.
- •69. Класифікація політичного процесу.
- •66. Сучасні світові системи в концепціях Істона, Уолерстайна та Галтунга
- •77. Генезис та етапи розвитку глобалістики.
- •78. Структура і теоретичні засади глобалістики як наукової дисципліни
- •79. Методи і напрямки досліджень сучасної глобалістики
- •Місце порівняльної політології серед інших дисциплін: політології, соціології, права, філософії, психології та ін.
42. Типології режимів. Режими традиційного, харизматичного і раціонально-правового панування (Вебер).
Класична типологія політичного лідерства М. Вебера, яка грунтується на трьох типах легітимпості політичного панування. За цією ознакою виокремлюються відповідно три типи політичного лідерства — традиційне, харизматичне й раціональио-легальне. З огляду на важливість цієї типології звернемося до відповідних міркувань М. Вебера
Традиційне лідерство, грунтується на авторитеті звичаїв. Лідер цього типу отримує і здійснює владу не завдяки власним достоїнствам і заслугам, а відповідно до традицій і звичаїв. Традиційне лідерство характерне для доіндустріального, тобто рабовласницького і феодального, суспільства. Влада традиційних лідерів — це насамперед влада аристократичної знаті. У сучасних суспільствах традиційне лідерство виявляється, наприклад, у наслідуванні престолу в країнах з монархічною формою державного правління. Яскравим при кладом лідерства цього типу є членство у верхній палаті парламенту Великобританії довічних і спадкових лордів. Членство останніх, щоправда, нещодавно було припинено в законодавчому порядку.
Харизматичне лідерство грунтується на вірі в незвичайні якості і здібності лідера, його винятковість. Грецьке слово «харизма» означає «милість», «благодать», «божий дар». У політичній практиці під харизмою розуміють такі риси індивіда, які оточення сприймає як незвичайні, недоступні іншим, а тому визнає його за правителя.
За М. Вебером, харизмою володіють великі полководці, пророки, видатні політики; харизматичними лідерами були засновники світових релігій - - Будда, Христос, Магомет, великі завойовники Олександр Македонський, Юлій Цезар, Наполеон Бонапарт. У XX ст. стали відомими такі харизматичні лідери, як В. І Ленін, Й. В. Сталін, А. Гітлер, Б. Муссоліні, Ш. де Голль, Мао Цзедун, Кім Ір Сен, Ф. Кастро та ін.
Харизматичне лідерство виникає в суспільстві, як правило, в кризові періоди. Щоб стати харизматичним лідером, політичний діяч має бути наділений особливими психологічними й соціальними якостями: яскраво вираженим вольовим характером, цілеспрямованістю, здатністю справляти значний вплив на великі групи людей, умінням вселяти людям надію на краще майбутнє, чутливо вловлювати настрої мас та виражати спільну волю як правило, харизматичне лідерство вирізняється авторитарним стилем політичного керівництва, жорстким політичним курсом. Концепція харизматичного типу політичного лідерства М. Вебера лежить в основі його теорії плебісцитариої демократії.. Єдиною формою політичної участі для мас є участь у виборах і реалізація права на голосування.
Раціонально-легальний тип політичного лідерства, за М. Вебером, — це «панування в силу «легальності», в силу віри в обов'язковість легального установлення... і ділової «компетентності», обгрунтованої раціонально створеними правилами, тобто орієнтації на підпорядкування при виконанні встановлених правил — панування у тому вигляді, в якому його здійснюють сучасний «державний службовець» і Раціонально-легальне лідерство, отже, базується на переконанні в законності й раціональності встановлених порядків та у праві на панування органів, які здійснюють владу. Ці органи і їхні керівники - політичні лідери - обираються через демократичні процедури, їм надаються повноваження, за зловживання якими вони несуть відповідальність перед виборцями.
Раціонально-легальне лідерство, яке грунтується на законі й називається іноді ще бюрократичним, є основним типом лідерства із сучасних демократичних державах. Лідери цього типу здобувають політичну владу, як правило, на основі виборів.
Голосов: В современной литературе предложено великое множество классификаций политических режимов. Например, Джеймс Коулмэн выделяет среди них соревновательные, полусоревновательные и авторитарные; Дэвид Аптер — диктаторские, олигархические, непрямо представительные и прямо представительные; Эдуард Шилз — политические демократии, опекающие демократии, модернизирующиеся олигархии, тоталитарные олигархии и традиционные олигархии; Жан Блондель — либерально-демократические, эгалитарно-авторитарные, традиционно-эгалитарные, популистские и авторитарно-инэгалитарные режимы.