
- •1.Порівняльна політологія як наука, методологічна дисципліна та спосіб практичного впливу на соціальну дійсність.
- •2. Місце порівняльної політології серед інших дисциплін: політології, соціології, права, філософії, психології та ін.
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
- •Етапи становлення порівняльної політології.
- •Теоретико-методологічні проблеми порівняльних досліджень.
- •Проблеми:
- •Порівняння як спосіб подолання тенденційності в дослідженні (європоцентризму, етноцентизму, націонал-патріотизму, шовінізму, гегемонізму та ін.)
- •Кроснаціональні порівняння: вибір країн, порівняння подібних та контрастних країн.
- •Інституціональний, біхевіористський, науково-порівняльний, структурний, герменевтичний та структурно-функціональний методи дослідження.
- •Теорія раціонального вибору та неоінституціоналізму.
- •Розробка методології порівняльних досліджень в 60-70-ті рр. Хх ст. Сучасний стан порівняльної методології в сша.
- •Теоретичні засади західноєвропейської політичної думки та основні концепції на початку ххі ст.
- •Теорія груп інтересів (Бентлі – американський)
- •Теорія еліти, правлячого класу (Моска, Парето – італійські)
- •Соціологічна теорія держави (м. Вебер – німецький)
- •Теорія олігархізації суспільства (р. Міхельс – німецький)
- •Психологічна теорія влади (г. Ласуел)
- •Теорія партисипаторної демократії (Макферсон)
- •Концепція держави добробуту
- •Футурологічна концепція єдиної світової держави (Кларк)
- •Концепція постіндустріального суспільства (Арон)
- •Концепція відкритого суспільства (к. Поппер – англійський)
- •Концепція двох рівнів людської поведінки – біологічний і соціальний
- •Концепція конфліктного функціоналізму
- •Концепція демократизації/демократичного транзиту
- •Народницькі, монархічні та державницькі концепції української політології. Роль соціалістичних ідеалів в формуванні української думки.
- •Протистояння зарубіжних політичних стратегій щодо України.
- •Становлення порівняльної політології в Україні на межі третього тисячоліття: проблеми та перспективи.
- •23. Механізм взаємодії елементів політичної системи: держави, політичних партій, змі, громадських організацій та рухів.
- •Алмонд і Пауелл:
- •Типологія політичних систем: тоталітарні, авторитарні і демократичні.
- •Моделі політичної системи.
- •Типології політичних систем е. Шилза, д. Сарторі, с. Ліпгарта.
- •Особливості політичної системи України у контексті світового досвіду.
- •Сучасні територіальні нації-держави та їх конституційний устрій.
- •Унітарні і федеративні держави (Франція, Швейцарія).
- •Унітарні і федеративні держави (Франція, Швейцарія).
- •31. Інститут президентства і різновиди президентського правління (сша, Франція, фрн, Фінляндія).
- •32. Парламентське правління. Представництво, законодавство. Моделі парламентського представництва (делегування і опікунства).
- •33. Порівняльний аналіз різновидів республік.
- •34. Практичне використання досвіду зарубіжних держав у процесі державотворення в Україні.
- •35. Формування теорії парламентаризму, концепції здійснення державної влади. Сучасні теорії народного представництва.
- •36.Структура і організація, зміст, компетенції та головні напрями діяльності представницьких органів.
- •37. Особливості взаємодії між парламентом і органами, що здійснюють функції конституційного контролю. Парламент і судова влада.
- •38. Організація і діяльність зарубіжних виконавчих органів влади. Класифікація.
- •39. Проблеми співвідношень законодавчої і виконавчої влади. Особливості формування уряду в президентській, парламентській, змішаних формах правління.
- •40. Бюрократія, збройні сили, засоби масової інформації: компаративний аналіз.
- •41. Політичний режим як засіб організації і функціонування влади.
- •42. Типології режимів. Режими традиційного, харизматичного і раціонально-правового панування (Вебер).
- •43. Особливості трансформації авторитарних режимів.
- •44. Аналіз форм тоталітаризму: сталінізму та фашизму.
- •45. Порівняння перехідних режимів в посттоталітарних країнах.
- •46. Основні риси політичного режиму в сучасній Україні.
- •47. Організація і політичне представництво інтересів.
- •48. Групи інтересів та їх різновиди. Форми активності груп інтересів. (Шляхтун, Голосов)
- •51. Класифікація і розвиток партійних систем
- •52. Правове регулювання діяльності політ партій
- •56. Сучані вибори, референдуми та плебісцити
- •57. Типи сучасних виборчих систем
- •58. Сучасний електорат і його типи
- •59. Ознаки демократії і класифікація її теорій: колективістські, ліберальні, плюралістичні концепції.
- •60. Сучасні теорії демократії: ліберальна, плюралістична, елітарна, конкурентна.
- •63. Ідеологічний та політичний плюралізм сучасності.
- •64. Типології сучасних політичних ідеологій.
- •67. Суть і структура сучасного політичного процесу.
- •68. Порівняльний аналіз суб'єктів політичного процесу.
- •69. Класифікація політичного процесу.
- •66. Сучасні світові системи в концепціях Істона, Уолерстайна та Галтунга
- •77. Генезис та етапи розвитку глобалістики.
- •78. Структура і теоретичні засади глобалістики як наукової дисципліни
- •79. Методи і напрямки досліджень сучасної глобалістики
- •Місце порівняльної політології серед інших дисциплін: політології, соціології, права, філософії, психології та ін.
38. Організація і діяльність зарубіжних виконавчих органів влади. Класифікація.
39. Проблеми співвідношень законодавчої і виконавчої влади. Особливості формування уряду в президентській, парламентській, змішаних формах правління.
Законодавча влада - відповідно до теорії поділу влади одна з трьох самостійних і незалежних гілок державної влади (поряд із виконавчою і судовою гілками влади), що є сукупністю повноважень з прийняття законів. Конституційно-правовий інститут 3. в. становить сукупність правових норм, що закріплюють систему суб'єктів 3. в. та їх повноваження. Суб'єктами 3. в. є органи державної влади, що здійснюють ці повноваження. 3. в. здійснюється передусім загальнодержавним представницьким органом - парламентом, а в суб'єктах федерації та в автономіях політичного характеру — також їхніми законодавчими органами. У багатьох країнах суб'єктами 3. в. є також органи виконавчої влади. В абсолютних монархіях 3. в. належить тільки монарху, при якому парламент викопує допоміжні функції. Акти, що мають, по суті, силу закону, видаються також главою держави та уряду па основі делегування їм відповідних повноважень парламентом або па основі належної їм за конституцією регламентарної влади. Конституції деяких сучасних держав містять положення про те, що 3. н. належить спільно главі держави й парламенту або палатам парламенту і главі держави як складовій парламенту. 3. в. може здійснюватися також безпосередньо всіма політичне дієздатними громадянами через референдум. Акти, що
мають силу закону, видають військові або революційні ради після здійснених ними державних переворотів. У системі поділу державної влади 3. в. відіграє провідну роль, що виявляється, зокрема, у прийнятті нею законів, яким належить пріоритет в системі правових актів держави, та наявності у неї повноважень з контролю за діяльністю органів виконавчої влади.
Уряд - вищий колегіальний орган виконавчої влади держави.
Порядок формування уряду залежить від форми державного правління. У країнах з парламентарними і змішаною республіканською формами правління застосовується парламентський спосіб формування У., за якого парламент безпосередньо здійснює ті чи ті відповідні процедури. Повноваження на формування У. має та партія чи коаліція партій, яка за результатами виборів Отримала більшість мандатів у парламенті (нижній палаті). Процедури формування У. передбачають спільні дії парламенту і глави держави, хоча характер і послідовність їхніх дій бувають різними. За своїм політичним складом У. може бути однопартійним, коаліційним і безпартійним. Позапарламентський спосіб формування У. застосовується у президентських республіках, де уряд формується президентом. Роль парламенту при цьому є незначною. Президент формує У. зазвичай із представників своєї партії. У парламентарних країнах члени У., як правило, повинні бути одночасно і членами парламенту; У президентських республіках та республіках зі змішаною формою правління діє принцип несумісності посади міністра і депутатського мандата.
парламентський спосіб утворення уряду - представницький орган безпосередньо здійснює ті чи інші відповідні процедури. Виняток: прем'єр-міністром призначається керівник партії, яка має абсолютну більшість місць у палаті депутатів». Загальноприйнятою була процедура формування уряду, що склалася у Великобританії. Глава держави призначає прем'єр-міністра і за пропозицією останнього - інших членів уряду. Парламент у цьому прямої участі не бере. У багатьох країнах глава уряду після його призначення повинен у встановлений основним законом строк подати парламенту (нижній палаті) склад уряду й урядову програму з тим, щоб отримати довіру (приймають абсолютною більшістю голосів) – назив. інвеститурою уряду.
Практика формування уряду в Канаді ґрунтується на так званому принципі репрезентативності - члени федерального уряду призначаються з урахуванням територ-географ, національно-етнічних та релігійних факторів.
Принцип регіонального прив'язування - означає, що значна частина міністерських посад, по суті, закріплюється за окремими провінціями (пов’язано з економічною спеціалізацією).
Позапарламентський спосіб формування уряду У президентських республіках. Суттєвою рисою організації виконавчої влади у відповідних країнах є те, що повноваження глави держави і глави кабінету поєднані в руках президента, а посада прем'єр-міністра відсутня. Парламент тут не бере безпосередньої участі в процесі формування уряду або його роль щодо цього значно обмежена. Прикладом можуть бути США.