
- •1.Порівняльна політологія як наука, методологічна дисципліна та спосіб практичного впливу на соціальну дійсність.
- •2. Місце порівняльної політології серед інших дисциплін: політології, соціології, права, філософії, психології та ін.
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
- •Етапи становлення порівняльної політології.
- •Теоретико-методологічні проблеми порівняльних досліджень.
- •Проблеми:
- •Порівняння як спосіб подолання тенденційності в дослідженні (європоцентризму, етноцентизму, націонал-патріотизму, шовінізму, гегемонізму та ін.)
- •Кроснаціональні порівняння: вибір країн, порівняння подібних та контрастних країн.
- •Інституціональний, біхевіористський, науково-порівняльний, структурний, герменевтичний та структурно-функціональний методи дослідження.
- •Теорія раціонального вибору та неоінституціоналізму.
- •Розробка методології порівняльних досліджень в 60-70-ті рр. Хх ст. Сучасний стан порівняльної методології в сша.
- •Теоретичні засади західноєвропейської політичної думки та основні концепції на початку ххі ст.
- •Теорія груп інтересів (Бентлі – американський)
- •Теорія еліти, правлячого класу (Моска, Парето – італійські)
- •Соціологічна теорія держави (м. Вебер – німецький)
- •Теорія олігархізації суспільства (р. Міхельс – німецький)
- •Психологічна теорія влади (г. Ласуел)
- •Теорія партисипаторної демократії (Макферсон)
- •Концепція держави добробуту
- •Футурологічна концепція єдиної світової держави (Кларк)
- •Концепція постіндустріального суспільства (Арон)
- •Концепція відкритого суспільства (к. Поппер – англійський)
- •Концепція двох рівнів людської поведінки – біологічний і соціальний
- •Концепція конфліктного функціоналізму
- •Концепція демократизації/демократичного транзиту
- •Народницькі, монархічні та державницькі концепції української політології. Роль соціалістичних ідеалів в формуванні української думки.
- •Протистояння зарубіжних політичних стратегій щодо України.
- •Становлення порівняльної політології в Україні на межі третього тисячоліття: проблеми та перспективи.
- •23. Механізм взаємодії елементів політичної системи: держави, політичних партій, змі, громадських організацій та рухів.
- •Алмонд і Пауелл:
- •Типологія політичних систем: тоталітарні, авторитарні і демократичні.
- •Моделі політичної системи.
- •Типології політичних систем е. Шилза, д. Сарторі, с. Ліпгарта.
- •Особливості політичної системи України у контексті світового досвіду.
- •Сучасні територіальні нації-держави та їх конституційний устрій.
- •Унітарні і федеративні держави (Франція, Швейцарія).
- •Унітарні і федеративні держави (Франція, Швейцарія).
- •31. Інститут президентства і різновиди президентського правління (сша, Франція, фрн, Фінляндія).
- •32. Парламентське правління. Представництво, законодавство. Моделі парламентського представництва (делегування і опікунства).
- •33. Порівняльний аналіз різновидів республік.
- •34. Практичне використання досвіду зарубіжних держав у процесі державотворення в Україні.
- •35. Формування теорії парламентаризму, концепції здійснення державної влади. Сучасні теорії народного представництва.
- •36.Структура і організація, зміст, компетенції та головні напрями діяльності представницьких органів.
- •37. Особливості взаємодії між парламентом і органами, що здійснюють функції конституційного контролю. Парламент і судова влада.
- •38. Організація і діяльність зарубіжних виконавчих органів влади. Класифікація.
- •39. Проблеми співвідношень законодавчої і виконавчої влади. Особливості формування уряду в президентській, парламентській, змішаних формах правління.
- •40. Бюрократія, збройні сили, засоби масової інформації: компаративний аналіз.
- •41. Політичний режим як засіб організації і функціонування влади.
- •42. Типології режимів. Режими традиційного, харизматичного і раціонально-правового панування (Вебер).
- •43. Особливості трансформації авторитарних режимів.
- •44. Аналіз форм тоталітаризму: сталінізму та фашизму.
- •45. Порівняння перехідних режимів в посттоталітарних країнах.
- •46. Основні риси політичного режиму в сучасній Україні.
- •47. Організація і політичне представництво інтересів.
- •48. Групи інтересів та їх різновиди. Форми активності груп інтересів. (Шляхтун, Голосов)
- •51. Класифікація і розвиток партійних систем
- •52. Правове регулювання діяльності політ партій
- •56. Сучані вибори, референдуми та плебісцити
- •57. Типи сучасних виборчих систем
- •58. Сучасний електорат і його типи
- •59. Ознаки демократії і класифікація її теорій: колективістські, ліберальні, плюралістичні концепції.
- •60. Сучасні теорії демократії: ліберальна, плюралістична, елітарна, конкурентна.
- •63. Ідеологічний та політичний плюралізм сучасності.
- •64. Типології сучасних політичних ідеологій.
- •67. Суть і структура сучасного політичного процесу.
- •68. Порівняльний аналіз суб'єктів політичного процесу.
- •69. Класифікація політичного процесу.
- •66. Сучасні світові системи в концепціях Істона, Уолерстайна та Галтунга
- •77. Генезис та етапи розвитку глобалістики.
- •78. Структура і теоретичні засади глобалістики як наукової дисципліни
- •79. Методи і напрямки досліджень сучасної глобалістики
- •Місце порівняльної політології серед інших дисциплін: політології, соціології, права, філософії, психології та ін.
37. Особливості взаємодії між парламентом і органами, що здійснюють функції конституційного контролю. Парламент і судова влада.
Парламент – загальнонац. представницький орган держ влади, що діє постійно і головним призначенням якого є здійснення законотворчості. До осн функцій належать прийняття держ бюджету і контроль за органами виконавчої влади, насамперед уряду. Представницький характер П. полягає у тому, що він повністю або частково формується шляхом прямих виборів. На відміну від іншого загальнонац. представницького органу - конституанти (установ, зборів) - П. діє на постійній основі. Функціон. призначення цих органів також різне. Конституанта, як правило, діє до прийняття осн. закону. На відміну від місц. представницьких органів - муніципалітетів, П. є загальнонац. органом, акти якого чинні на всій тер. д-ви. Якщо муніципалітети є органами місц. самоврядування, то П. - орган держ. влади. П. - представницький орган не тільки тому, що виборний, а й тому, що діє на принципах колегіальності. Політ, представництво через П. ще в кін. 18 ст. набуло назви «народного представництва», оскільки способом його забезпечення були прямі й формально загальні вибори представників, а також - через загальнонаціональний (або вільний) мандат цих представників. У деяких країнах термін «народне представництво» набув офіц. значення. Так, у Великій Британії закони про парлам. вибори названі «законами про народне представництво». Нерідко П. у політ, і наук, колах називають «органом народного представництва». Виборне політ, представництво через П. пов'язане насамперед не з функціонуванням цього органу, а з діяльністю депутатів. Тому представницький характер П. є опосередкованим, у його основу покладено мандати депутатів. Визначаючи П. як представницький орган держ. влади, необхідно застерегти щодо вживання терміна «представницька влада».
Судова влада - відповідно до теорії поділу влади одна з трьох самостійних і незалежних гілок державної влади, яка є сукупністю повноважень зі здійснення правосуддя. Конст-правовий інститут С. в. становить сукупність норм, що закріплюють систему суб'єктів правосуддя та їх повноваження. S-ми правосуддя є суди. Здійснення правосуддя, тобто розгляд і вирішення на основі права кримін, цивіл, адмін та інших категорій справ, є головним повноваженням судів.
Соціальна роль С. в. в демократичному суспільстві полягає в тому, щоб у різних юридичних конфліктах забезпечувати панування права, вираженого в конституціях та інших законах, а також у прирівнених до закону або в підзаконних актах високого рівня - указах, декретах, постановах тощо. С. в. покликана вирішувати конфлікти не тільки між фізичними та юридичними особами, а й між ними і державою. При цьому йдеться не тільки про захист держави від особи (правопорушника), а й про захист особи від держави, якщо визнане державою право є на стороні особи. Забезпечення верховенства права.
Від інших видів державної влади С. в. відрізняється низкою особливостей. До них належить передусім її децентралізований і неполітичний х-р. Якщо закон і викон влада покладаються конституціями на один-два вищих органи держави, то С. в. покладена на всю сукупність судових органів - від найнижчих до найвищих за відсутності відносин підпорядкування між ними. Кожний судовий орган, а не лише верховний суд, є носієм С. в. і вирішує конкретні справи самостійно, керуючись тільки законом і правосвідомістю. Якщо закон і викон гілки влади постійно перебувають під безпосереднім впливом політ сил, то С. в. має бути цілковито деполітизованою. У протилежному разі вона не може бути безпристрасною, і при розгляді й вирішенні справ суди керуватимуться не правом, а політ доцільністю, як це відбувається за авторитарних і тоталітарних політ режимів. У демокр державах судді не можуть належати до політ партій, брати участь у будь-якій політ діяльності. Ще однією особливістю С. в. є джерело її сили. С. в. не спирається на волевиявлення виборців, як закон влада, не має у своєму розпорядженні матер, фін і силових ресурсів, як влада викон. Джерелом сили С. в. є повага сусп-ва і громадян до закону й до суду як його справедливого користувача і проф тлумача. Можливість для будь-якої фіз чи юрид особи захистити свої права шляхом звернення до суду є однією з найважливіших ознак правової демокр держави та показником ефективності С. в. Обсяг конст регулювання С. в. є різним. Про С. в. йдеться, зокрема, в конст положеннях про поділ державної влади, правосуддя, судовий конституційний контроль.