
- •1.Порівняльна політологія як наука, методологічна дисципліна та спосіб практичного впливу на соціальну дійсність.
- •2. Місце порівняльної політології серед інших дисциплін: політології, соціології, права, філософії, психології та ін.
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
- •Етапи становлення порівняльної політології.
- •Теоретико-методологічні проблеми порівняльних досліджень.
- •Проблеми:
- •Порівняння як спосіб подолання тенденційності в дослідженні (європоцентризму, етноцентизму, націонал-патріотизму, шовінізму, гегемонізму та ін.)
- •Кроснаціональні порівняння: вибір країн, порівняння подібних та контрастних країн.
- •Інституціональний, біхевіористський, науково-порівняльний, структурний, герменевтичний та структурно-функціональний методи дослідження.
- •Теорія раціонального вибору та неоінституціоналізму.
- •Розробка методології порівняльних досліджень в 60-70-ті рр. Хх ст. Сучасний стан порівняльної методології в сша.
- •Теоретичні засади західноєвропейської політичної думки та основні концепції на початку ххі ст.
- •Теорія груп інтересів (Бентлі – американський)
- •Теорія еліти, правлячого класу (Моска, Парето – італійські)
- •Соціологічна теорія держави (м. Вебер – німецький)
- •Теорія олігархізації суспільства (р. Міхельс – німецький)
- •Психологічна теорія влади (г. Ласуел)
- •Теорія партисипаторної демократії (Макферсон)
- •Концепція держави добробуту
- •Футурологічна концепція єдиної світової держави (Кларк)
- •Концепція постіндустріального суспільства (Арон)
- •Концепція відкритого суспільства (к. Поппер – англійський)
- •Концепція двох рівнів людської поведінки – біологічний і соціальний
- •Концепція конфліктного функціоналізму
- •Концепція демократизації/демократичного транзиту
- •Народницькі, монархічні та державницькі концепції української політології. Роль соціалістичних ідеалів в формуванні української думки.
- •Протистояння зарубіжних політичних стратегій щодо України.
- •Становлення порівняльної політології в Україні на межі третього тисячоліття: проблеми та перспективи.
- •23. Механізм взаємодії елементів політичної системи: держави, політичних партій, змі, громадських організацій та рухів.
- •Алмонд і Пауелл:
- •Типологія політичних систем: тоталітарні, авторитарні і демократичні.
- •Моделі політичної системи.
- •Типології політичних систем е. Шилза, д. Сарторі, с. Ліпгарта.
- •Особливості політичної системи України у контексті світового досвіду.
- •Сучасні територіальні нації-держави та їх конституційний устрій.
- •Унітарні і федеративні держави (Франція, Швейцарія).
- •Унітарні і федеративні держави (Франція, Швейцарія).
- •31. Інститут президентства і різновиди президентського правління (сша, Франція, фрн, Фінляндія).
- •32. Парламентське правління. Представництво, законодавство. Моделі парламентського представництва (делегування і опікунства).
- •33. Порівняльний аналіз різновидів республік.
- •34. Практичне використання досвіду зарубіжних держав у процесі державотворення в Україні.
- •35. Формування теорії парламентаризму, концепції здійснення державної влади. Сучасні теорії народного представництва.
- •36.Структура і організація, зміст, компетенції та головні напрями діяльності представницьких органів.
- •37. Особливості взаємодії між парламентом і органами, що здійснюють функції конституційного контролю. Парламент і судова влада.
- •38. Організація і діяльність зарубіжних виконавчих органів влади. Класифікація.
- •39. Проблеми співвідношень законодавчої і виконавчої влади. Особливості формування уряду в президентській, парламентській, змішаних формах правління.
- •40. Бюрократія, збройні сили, засоби масової інформації: компаративний аналіз.
- •41. Політичний режим як засіб організації і функціонування влади.
- •42. Типології режимів. Режими традиційного, харизматичного і раціонально-правового панування (Вебер).
- •43. Особливості трансформації авторитарних режимів.
- •44. Аналіз форм тоталітаризму: сталінізму та фашизму.
- •45. Порівняння перехідних режимів в посттоталітарних країнах.
- •46. Основні риси політичного режиму в сучасній Україні.
- •47. Організація і політичне представництво інтересів.
- •48. Групи інтересів та їх різновиди. Форми активності груп інтересів. (Шляхтун, Голосов)
- •51. Класифікація і розвиток партійних систем
- •52. Правове регулювання діяльності політ партій
- •56. Сучані вибори, референдуми та плебісцити
- •57. Типи сучасних виборчих систем
- •58. Сучасний електорат і його типи
- •59. Ознаки демократії і класифікація її теорій: колективістські, ліберальні, плюралістичні концепції.
- •60. Сучасні теорії демократії: ліберальна, плюралістична, елітарна, конкурентна.
- •63. Ідеологічний та політичний плюралізм сучасності.
- •64. Типології сучасних політичних ідеологій.
- •67. Суть і структура сучасного політичного процесу.
- •68. Порівняльний аналіз суб'єктів політичного процесу.
- •69. Класифікація політичного процесу.
- •66. Сучасні світові системи в концепціях Істона, Уолерстайна та Галтунга
- •77. Генезис та етапи розвитку глобалістики.
- •78. Структура і теоретичні засади глобалістики як наукової дисципліни
- •79. Методи і напрямки досліджень сучасної глобалістики
- •Місце порівняльної політології серед інших дисциплін: політології, соціології, права, філософії, психології та ін.
36.Структура і організація, зміст, компетенції та головні напрями діяльності представницьких органів.
Представницькі органи - колегіальні, постійно або періодично діючі виборні органи держ. влади або місц. самоврядування, наділені нормовстановлюючими, фін. та контрольними повноваженнями з певною сферою юрисдикції. іноді називаються представницькими установами. Сукупність вказаних вище ознак дозволяє відрізняти П. о. від інших органів у д-ві. Наприклад, уряд є колегіальним органом з деякими ознаками, тотожними з ознаками П. о., але не є П. о., оскільки не має найважливішої якості останнього - виборності, в основі якої знаходиться волевиявлення електорату. Невиборні палати (спадкові або призначувані) також не мають представницького характеру з тієї самої причини. Виборність утворює для П. о. незалежний статус, який нерідко обмежується правовими нормами та існуючим механізмом парт, контролю. Колегіальність - орг. форма П. о. і водночас метод його діяльності. Колегіальність впливає на якість рішень, які приймаються органом. Постійна або періодична діяльність П. о. характерна для усіх П. о. Вони обираються на встановлений законом термін, після закінчення якого відбуваються часткове або повне оновлення штату органу, для того щоб П. о. відображав змінювані з часом бажання, прагнення, волю виборчого корпусу. Так, для центральних П. о. (парламентів) найрозповсюдженішим у світі терміном повноважень є 4-5 років. Повноваження центральних П. о. встановлюються конституціями д-в, а місцевих П. о. - органічним або звичайним законодавством, або ж, іноді, конституціями - у д-вах із сильною автономією (Італія, Іспанія). Виборні дорадчі органи не мають якості представництва, тому що не мають власних владних повноважень. Кожний П. о. розповсюджує дію своїх повноважень на певну територію. За цією ознакою вони поділяються на центральні та місцеві. Нормат. акти центральних П. о. мають владну юрид. силу на всій території країни, а місцевих П. о. - лише на певній частині території. Місцеві П. о. поділяються на власне місцеві (муніципальні) та регіональні, які виступають або як вищестоящі стосовно перших, або такими, які представляють спільні інтереси розташованих на території відповідного регіону (району, області тощо) місцевих колективів. Так, в Україні на рівні регіонів утворюються районні та обл. ради - органи місц. самоврядування, що представляють спільні інтереси тер. громад сіл, селищ та міст. Регіональні П. о. охоплюють своєю компетенцією більш широку територію, яка включає кілька місцевих П. о. Іноді можуть утворюватися внутрішньо-муніципальні П. о., юрисдикція яких обмежується невеликою територією в межах певного населеного пункту. В Україні такими П. о. є органи самоорганізації населення - будинкові, вуличні, квартальні комітети та інші органи, які створюються за ініціативою жителів і з дозволу місц. рад. За ступенем підпорядкованості П. о. поділяються на вищі та місцеві. Вищими й водночас центральними П. о. є парламенти; місцеві П. о. мають різні назви залежно від істор. традицій, рівня місц. управління, компетенції та інших обставин. Парламенти можуть бути однопалатними та двопалатними. Місцеві П. о. переважно однопалатні.