34. Практичне використання досвіду зарубіжних держав у процесі державотворення в Україні.

35. Формування теорії парламентаризму, концепції здійснення державної влади. Сучасні теорії народного представництва.

Парламент - представницький орган законодавчої влади держави, є виборним і клегіальним за своєю внутрішньою структурою та принципами діяльності органом держави, чим відрізняється від уряду, який є колегіальним органом, але не формується шляхом виборів, і глави держави -президента, який обирається, але одноособовим органом. Парламенти є загальнонац колегіальними представницькими органами держ влади, які повністю або частково обираються народом (виборчим корпусом) і, на відміну від інших загальнонац колегіальних представницьких органів - так званих установчих зборів (конст конвентів, асамблей), - діють на постійній основі. Парламенти - арени для узгодж соц інтересів, розв”язання наявних суперечностей у сусп-ві. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях — також і на рівні їхніх суб'єктів. П. - представницький орган не тільки тому, що виборний, а й тому, що діє на принципах колегіальності. Політ, представництво через П. ще в кін. 18 ст. набуло назви «народного представництва», оскільки способом його забезпечення були прямі й формально загальні вибори представників, а також - через загальнонаціональний (або вільний) мандат цих представників. У деяких країнах термін «народне представництво» набув офіц. значення. Так, у Великій Британії закони про парлам. вибори названі «законами про народне представництво». Нерідко П. у політ, і наук, колах називають «органом народного представництва». Виборне політ, представництво через П. пов'язане насамперед не з функціонуванням цього органу, а з діяльністю депутатів. Тому представницький характер П. є опосередкованим, у його основу покладено мандати депутатів. Визначаючи П. як представницький орган держ. влади, необхідно застерегти щодо вживання терміна «представницька влада».

Парламентаризм - система представн. органів влади, за якої чітко розподілені функції законодавчих і виконавчих органів і в якій вирішальну роль відіграє парламент як постійно діючий представн. орган влади.

П. - широке за змістом поняття, яке охоплює і форму організації держ. влади, і конкретний спосіб управління д-вою, і механізм взаємодії парламенту з інститутами викон. і судової влад, і систему взаємодії д-ви і сусп-ва. П. - історично зумовлений наслідок су-спільно-політ. розвитку, породжений формуванням і становленням державності. Його передісторією можна вважати створення в Афінах Солоном 594 р. до н. е. представн. колегіального органу - ради чотирьохсот. Термін «парламентаризм» сягає епохи феодалізму, коли виникли станово-представн. установи (10 ст. - ісланд. альтинг, 12 ст. - Ісп. кортеси, 13 ст. - парламент в Англії, 14 ст. - генеральні штати у Франції та ін.). Парламенти набули поширення в ході та після бурж. революцій 14-18 ст. В основі теор. обгрунтування П. лежать принципи поділу влади, визнання провідної ролі законодавчої влади в д-вІ (Дж. Локк), суверенітету парламенту (Е. Берк), запровадження загального виборчого права, на основі якого формується парлам. демократія (І. Бентам). Теорія П. набула розвитку в поглядах Дж. Мілля, Т. Джефферсона, Дж. Медісона, Ж.-Ж. Рус-со, Ш. монтеск'є та Ін. У 18 ст. у Великій Британії відбувався процес становлення П. в сучас. розумінні. Наприкінці 18 і в 19 ст. на принципах П. відбувалась державно-правова еволюція ряду країн Європи та Америки. Конкретні форми П. визначались національно-істор. і політ, умовами кожної країни. П. у тій чи іншій формі властивий кожній дем. країні. У другій пол. 20 ст. спостерігається тенденція до посилення ролі уряду та зміцнення його повноважень за рахунок парламенту. З погляду сучас. зх. політологів, це зумовлено необхідністю забезпечення якісного, оперативного і профес. управління держ. справами, посилення викон. влади.

Вищезазначений перерозподіл владних повноважень зумовлений певними соціально-політ. інтересами. Проявом цього є взаємовідносини гілок влади в Україні та інших країнах СНД. П. сьогодні - це реальна арена протистояння, зіткнення суперництва, з одного боку, а з іншого - подолання суперечностей, досягненні консенсусу, використання партіями трибуни парламенту для активної пропаганді своїх програм, здійснення ідеол. вплив; на населення, дем. боротьби за владу.