32. Парламентське правління. Представництво, законодавство. Моделі парламентського представництва (делегування і опікунства).

Парламент – загальнонац. представницький орган держ влади, що діє постійно і головним призначенням якого є здійснення законотворчості. До осн функцій належать прийняття держ бюджету і контроль за органами виконавчої влади, насамперед уряду. Представницький характер П. полягає у тому, що він повністю або частково формується шляхом прямих виборів. На відміну від іншого загальнонац. представницького органу - конституанти (установ, зборів) - П. діє на постійній основі. Функціон. призначення цих органів також різне. Конституанта, як правило, діє до прийняття осн. закону. На відміну від місц. представницьких органів - муніципалітетів, П. є загальнонац. органом, акти якого чинні на всій тер. д-ви. Якщо муніципалітети є органами місц. самоврядування, то П. - орган держ. влади. П. - представницький орган не тільки тому, що виборний, а й тому, що діє на принципах колегіальності. Політ, представництво через П. ще в кін. 18 ст. набуло назви «народного представництва», оскільки способом його забезпечення були прямі й формально загальні вибори представників, а також - через загальнонаціональний (або вільний) мандат цих представників. У деяких країнах термін «народне представництво» набув офіц. значення. Так, у Великій Британії закони про парлам. вибори названі «законами про народне представництво». Нерідко П. у політ, і наук, колах називають «органом народного представництва». Виборне політ, представництво через П. пов'язане насамперед не з функціонуванням цього органу, а з діяльністю депутатів. Тому представницький характер П. є опосередкованим, у його основу покладено мандати депутатів. Визначаючи П. як представницький орган держ. влади, необхідно застерегти щодо вживання терміна «представницька влада». Цей термін є хибним з огляду на прийнятий ще у 18 ст. конст. принцип поділу влади. Він не відображає функц. призначення того чи того органу, а лише засвідчує спосіб формування відповідних органів - виборність та їх колегіальний характер. У разі його прийняття концептуально невиправдано будуть поєднані в одне ціле орган держ. влади (П.) і органи місц. самоврядування (муніципалітети, ради). Феномен П. завдячує своїм народженням новому періоду історії людства, що розпочався європ. революціями 17-18 ст. Він існує у системі держ. влади, яка грунтується на засадах поділу її на законод., викон. і судову. Однак сам термін «парламент» має давніше походження: його генеза пов'язана з феод, часами. У 13 ст. у Франції ним позначали одну з палат королівської курії, яка відала судовими справами; згодом (аж до Великої франц. революції) - вищі судові органи. Наприкінці 13 ст. термін став використовуватися в Англії: «парламентом» називали велику раду королівства, до складу якої входили монарх і наймогутніші феодали. В період станово-представницької монархії термін не набув загального (родового) значення для Іменування відповідних установ. Тільки в Англії станово-представницька установа йменувалася П., тобто зберегла стару назву. Цей термін став поширеним у європ. країнах як політ. категорія аж у 19 ст. Нині він, означаючи родову назву органу законод. влади, є загальноприйнятим, хоча як єдина і офіц. назва цього органу зафіксований у конституціях лише деяких д-в, передусім тих, що прийняли британську конст. модель. Водночас існує багато інших офіц. власних назв П.: «національні збори» (найпоширеніша), «народні збори» (Албанія, Болгарія), «державні збори» (Естонія, Угорщина), «сейм» (Латвія, Литва, Польща), «конгрес» або «національний конгрес» (США та більшість країн Латинської Америки), «меджліс» (деякі країни Азії) тощо. Спільним для всіх цих назв є те, що вони прямо вказують на одну з характерних ознак будь-якого П. - колегіальність. У деяких країнах, де орган законод. влади має конкретну власну назву, термін «парламент» використовується разом з цією назвою або є складовою відповідної конст. дефініції. За приклад може слугувати зміст ст. 75 Конституції України: «Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України». У вітчизн. політико-правовій думці термін «парламент» для позначення потенцій нац. державотворення з'являється на поч. 20 ст. Першими його почали застосовувати автори програм, документів тогочасних укр. політ, партій. Однак на рівні правотворчості часів нац.-визв. змагань 1917-1920 рр. він практично не використовувався. Це було зумовлено особливостями державно-політ. стану тогочасної України, зокрема невиборним характером більшості владних інституцій. За рад. часу термін об'єктивно не міг бути узгоджений з тодішньою теорією І практикою держ. владування.

Ідеї парламентаризму в Україні вперше набули оформлення на офіц. рівні з прийняттям Закону «Про назву, структуру і кількісний склад нового парламенту України» (1993). В цьому акті законодавче визначено термін «парламент» і позначено ним Верховну Раду України. ЗІ статусу П. як єдиного органу законод. влади не випливає, що він здійснює цю владу самостійно, без участі Інших органів. Учасниками законод. процесу об'єктивно є і визначені в конституціях суб'єкти права законод. ініціативи. В Україні це, зокрема, Президент д-ви і Кабінет Міністрів (ст. 93 Конституції України). Стадією законотворчості є, напр., застосування главою д-ви права вето на прийняті П. закони (ст. 94 Конституції України). Без подолання вето неможливі промульгація закону, а отже, набуття ним чинності. Визначення П. як єдиного органу законод. влади випливає зі змісту принципу розподілу влади. Поняття «законодавча влада» загалом синонімічне поняттю «парламент». З позицій функц. підходу воно вказує на сутність вІдповід. повноважень різних елементів конст. механізму здійснення держ. влади, насамперед П. З іншого боку, це поняття не пов'язане тільки з особливостями змісту компетенції тих чи інших держ. органів. Воно позначає і волевиявлення народу на законод. референдумі. Поняття «законодавча влада» також відображає одну з основних функцій П. -законотворчість. Це власне парлам. функція, яку не реалізує жоден інший держ. орган. Можна говорити про участь, напр., глави д-ви у відповідний спосіб у законод. процесі або про наявність у нього законод. повноважень. Однак неприйнятним буде твердити, що він наділений законотворчою функцією. Нарешті, поняття «законодавча влада» Іноді використовується і для позначення самого П. Зокрема, в ряді країн П. має назву «законодавчі збори». Водночас теоретики конст. права нерідко називають законод. владу та відповідний її орган легіслатурою. Крім того, цим терміном іноді позначають скликання П. та його період. Термін «легіслатура» для позначення П. як органу влади почали використовувати в Англії у 17 ст. У наш час легіслатурами, зокрема, офіційно названо в США законод. органи суб'єктів федерації.