31. Інститут президентства і різновиди президентського правління (сша, Франція, фрн, Фінляндія).

Президент — 1) глава держави у країнах із республіканською формою правління. П. завжди обирається, крім тих випадків, коли цю посаду захоплюють у результаті державного перевороту. Порядок обрання П. залежить від форми державного правління у країні: майже в усіх президентських республіках і більшості держав зі змішаною формою республіканською правління П. обирається шляхом загальних і прямих виборів (у США волевиявлення виборців опосередковується особливою колегією вибірників); у парламентарних республіках П. обирається парламентом або утвореною па його основі особливою колегією.Строк повноважень П. становить зазвичай від чотирьох до семи років, її одних країнах не допускається повторне обрання П. однієї і тієї самої особи, у багатьох країнах особа не може бути обрана П. більш ніж два строки, а в деяких — більш ніж два строки підряд. Найважливішими принципами правового статусу П. є невідповідальність, незмінюваність і нейтральність. Невідповідальність виявляється в тому, що П. не несе ні політичної, пі юридичної відповідальності за свою діяльність як глави держави (притягнення П. до юридичної відповідальності у порядку імпічменту можливе лише в разі вчинення ним злочину). Незмінюваність означає, що П. законним шляхом не може бути усунутий з посади до закінчення терміну повноважень (за винятком Імпічменту). Нейтральність П. полягає в тому, що він є виразником загальнонаціональних інтересів і має стояти поза політичною боротьбою. У деяких країнах П. па період обрання припиняє членство в політичній партії. П. забороняється будь-яке поєднання посад і мандатів, інша оплачувана або підприємницька діяльність чи входження до складу керівного органу підприємства, придбання державного майна. П. формально наділяється широкими повноваженнями у сфері законодавчої, виконавчої І судової влади. Основними з таких повноважень можуть бути: а) у сфері законодавчої влади - - скликання, відкриття і закриття чергових і позачергових сесій парламенту; дострокове припинення повноважень (розпуск) парламенту або однієї з його палат і призначення позачергових виборів; підписання та оприлюднення законів; накладання вето на закони, прийняті парламентом; законодавча ініціатива; видання нормативно-правових актів; призначення членів верхньої палати парламенту; б) у сфері виконавчої влади: участь у формуванні уряду; звільнення уряду у відставку; керівництво адміністративним апаратом і збройними силами; відзначення державними нагородами, присвоєння почесних і витих військових звань; в) у сфері судової влади: призначення на судові або вищі судові посади; помилування, пом'якшення і скасування кримінальних покарань, визначених судом; проголошення амністії; г) у сфері зовнішньополітичної діяльності держави: представництво держави у зовнішніх зносинах; призначення і відкликання послів та інших дипломатичних представників; акредитація і прийом дипломатичних представників інших держав; укладання міжнародних договорів; ратифікація міжнародних договорів або участь у цьому процесі. Формальна та особливо реальна наявність таких повноважень залежить передусім від форми державного правління. У президентських республіках П. отримує свій мандат від народу і завжди наділений широкими й реальними владними повноваженнями. Він одночасно є главою держави і главою виконавчої влади, проте (за класичного різновиду президентської республіки) не має права законодавчої ініціативи і права дострокового припинення повноважень (розпуску) парламенту, що зумовлено жорстким поділом державної влади. У парламентарних республіках П. отримує мандат від парламенту і зазвичай не має істотних реальних владних повноважень. Він є главою тільки держави, а не виконавчої влади. Реальна виконавча влада належить сформованому парламентом уряду, який очолює прем'єр-міністр. У республіках змішаного типу П. формально є главою тільки держави, проте наділений такими реальними владними повноваженнями, які дозволяють йому фактично керувати урядом, має право законодавчої ініціативи і дострокового припинення повноважень парламенту за певних підстав; 2) виборний голова, керівник товариства, організації установи тощо.

Федеральна інтервенція (президентське правління) — у багатьох федеративних державах (Аргентині, Бразилії, Венесуелі, Ефіопії, Індії, Мексиці, Нігерії, США, ФРН, Швейцарії та ін.) втручання центральних органів державної влади у встановленому федеральною конституцією або законом порядку у сферу компетенції суб'єкта федерації. Ф. і. здійснюється у разі порушення органами влади суб'єкта федерації федеральних конституції і законів, загрози територіальній цілісності держави або якщо з якихось причин органи влади суб'єкта федерації не можуть нормально функціонувати. Конституції і закони зазвичай передбачають конкретні підстави, за настання яких здійснюється Ф. і. Такими підставами можуть бути: незаконні дії суб'єкта федерації, спрямовані на вихід зі складу федеративної держави; невиконання органами влади суб'єкта федерації законних вимог центральних органів державної влади; порушення прав людини, виникнення загрози для життя окремих груп громадян, через що вони змушені покидати рідні місця; масові безпорядки; поява незаконних збройних формувань; зіткнення між суб'єктами федерації; незабезпечення надходження федеральних податків та ін. Ф. І. оголошується, як правило, спеціальним актом глави держави і передбачає вжиття конкретних заходів щодо усунення наявних порушень і загроз. Такими заходами можуть бути: введення надзвичайного стану на всій або на частині території суб'єкта федерації; припинення діяльності органів влади та посадових осіб суб'єкта федерації (розпуск законодавчого зібрання, усунення з посади губернатора, членів уряду тощо); передання повноважень зі здійснення влади в суб'єкті федерації центральним органам, призначення для цього в суб'єкт федерації представників центрального уряду; введення на територію суб'єкта федерації федеральних військ і застосування репресивних заходів та ін. Конституції зазвичай передбачають необхідність контролю парламенту за здійсненням Ф. і. Ф. і. здійснювалася в багатьох державах, особливо часто — в Індії. Крім терміна «Ф. і.», для позначення відповідного конституційно-правового інституту вживаються терміни «федеральний примус» (ФРН), «президентське правління» (Індія). Конституціями багатьох федеративних держав інститут Ф. і. не передбачається. Вирішення конфліктів між федерацією та її суб'єктами в них відбувається у судовому порядку.