
- •1.Порівняльна політологія як наука, методологічна дисципліна та спосіб практичного впливу на соціальну дійсність.
- •2. Місце порівняльної політології серед інших дисциплін: політології, соціології, права, філософії, психології та ін.
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
- •Етапи становлення порівняльної політології.
- •Теоретико-методологічні проблеми порівняльних досліджень.
- •Проблеми:
- •Порівняння як спосіб подолання тенденційності в дослідженні (європоцентризму, етноцентизму, націонал-патріотизму, шовінізму, гегемонізму та ін.)
- •Кроснаціональні порівняння: вибір країн, порівняння подібних та контрастних країн.
- •Інституціональний, біхевіористський, науково-порівняльний, структурний, герменевтичний та структурно-функціональний методи дослідження.
- •Теорія раціонального вибору та неоінституціоналізму.
- •Розробка методології порівняльних досліджень в 60-70-ті рр. Хх ст. Сучасний стан порівняльної методології в сша.
- •Теоретичні засади західноєвропейської політичної думки та основні концепції на початку ххі ст.
- •Теорія груп інтересів (Бентлі – американський)
- •Теорія еліти, правлячого класу (Моска, Парето – італійські)
- •Соціологічна теорія держави (м. Вебер – німецький)
- •Теорія олігархізації суспільства (р. Міхельс – німецький)
- •Психологічна теорія влади (г. Ласуел)
- •Теорія партисипаторної демократії (Макферсон)
- •Концепція держави добробуту
- •Футурологічна концепція єдиної світової держави (Кларк)
- •Концепція постіндустріального суспільства (Арон)
- •Концепція відкритого суспільства (к. Поппер – англійський)
- •Концепція двох рівнів людської поведінки – біологічний і соціальний
- •Концепція конфліктного функціоналізму
- •Концепція демократизації/демократичного транзиту
- •Народницькі, монархічні та державницькі концепції української політології. Роль соціалістичних ідеалів в формуванні української думки.
- •Протистояння зарубіжних політичних стратегій щодо України.
- •Становлення порівняльної політології в Україні на межі третього тисячоліття: проблеми та перспективи.
- •23. Механізм взаємодії елементів політичної системи: держави, політичних партій, змі, громадських організацій та рухів.
- •Алмонд і Пауелл:
- •Типологія політичних систем: тоталітарні, авторитарні і демократичні.
- •Моделі політичної системи.
- •Типології політичних систем е. Шилза, д. Сарторі, с. Ліпгарта.
- •Особливості політичної системи України у контексті світового досвіду.
- •Сучасні територіальні нації-держави та їх конституційний устрій.
- •Унітарні і федеративні держави (Франція, Швейцарія).
- •Унітарні і федеративні держави (Франція, Швейцарія).
- •31. Інститут президентства і різновиди президентського правління (сша, Франція, фрн, Фінляндія).
- •32. Парламентське правління. Представництво, законодавство. Моделі парламентського представництва (делегування і опікунства).
- •33. Порівняльний аналіз різновидів республік.
- •34. Практичне використання досвіду зарубіжних держав у процесі державотворення в Україні.
- •35. Формування теорії парламентаризму, концепції здійснення державної влади. Сучасні теорії народного представництва.
- •36.Структура і організація, зміст, компетенції та головні напрями діяльності представницьких органів.
- •37. Особливості взаємодії між парламентом і органами, що здійснюють функції конституційного контролю. Парламент і судова влада.
- •38. Організація і діяльність зарубіжних виконавчих органів влади. Класифікація.
- •39. Проблеми співвідношень законодавчої і виконавчої влади. Особливості формування уряду в президентській, парламентській, змішаних формах правління.
- •40. Бюрократія, збройні сили, засоби масової інформації: компаративний аналіз.
- •41. Політичний режим як засіб організації і функціонування влади.
- •42. Типології режимів. Режими традиційного, харизматичного і раціонально-правового панування (Вебер).
- •43. Особливості трансформації авторитарних режимів.
- •44. Аналіз форм тоталітаризму: сталінізму та фашизму.
- •45. Порівняння перехідних режимів в посттоталітарних країнах.
- •46. Основні риси політичного режиму в сучасній Україні.
- •47. Організація і політичне представництво інтересів.
- •48. Групи інтересів та їх різновиди. Форми активності груп інтересів. (Шляхтун, Голосов)
- •51. Класифікація і розвиток партійних систем
- •52. Правове регулювання діяльності політ партій
- •56. Сучані вибори, референдуми та плебісцити
- •57. Типи сучасних виборчих систем
- •58. Сучасний електорат і його типи
- •59. Ознаки демократії і класифікація її теорій: колективістські, ліберальні, плюралістичні концепції.
- •60. Сучасні теорії демократії: ліберальна, плюралістична, елітарна, конкурентна.
- •63. Ідеологічний та політичний плюралізм сучасності.
- •64. Типології сучасних політичних ідеологій.
- •67. Суть і структура сучасного політичного процесу.
- •68. Порівняльний аналіз суб'єктів політичного процесу.
- •69. Класифікація політичного процесу.
- •66. Сучасні світові системи в концепціях Істона, Уолерстайна та Галтунга
- •77. Генезис та етапи розвитку глобалістики.
- •78. Структура і теоретичні засади глобалістики як наукової дисципліни
- •79. Методи і напрямки досліджень сучасної глобалістики
- •Місце порівняльної політології серед інших дисциплін: політології, соціології, права, філософії, психології та ін.
31. Інститут президентства і різновиди президентського правління (сша, Франція, фрн, Фінляндія).
Президент — 1) глава держави у країнах із республіканською формою правління. П. завжди обирається, крім тих випадків, коли цю посаду захоплюють у результаті державного перевороту. Порядок обрання П. залежить від форми державного правління у країні: майже в усіх президентських республіках і більшості держав зі змішаною формою республіканською правління П. обирається шляхом загальних і прямих виборів (у США волевиявлення виборців опосередковується особливою колегією вибірників); у парламентарних республіках П. обирається парламентом або утвореною па його основі особливою колегією.Строк повноважень П. становить зазвичай від чотирьох до семи років, її одних країнах не допускається повторне обрання П. однієї і тієї самої особи, у багатьох країнах особа не може бути обрана П. більш ніж два строки, а в деяких — більш ніж два строки підряд. Найважливішими принципами правового статусу П. є невідповідальність, незмінюваність і нейтральність. Невідповідальність виявляється в тому, що П. не несе ні політичної, пі юридичної відповідальності за свою діяльність як глави держави (притягнення П. до юридичної відповідальності у порядку імпічменту можливе лише в разі вчинення ним злочину). Незмінюваність означає, що П. законним шляхом не може бути усунутий з посади до закінчення терміну повноважень (за винятком Імпічменту). Нейтральність П. полягає в тому, що він є виразником загальнонаціональних інтересів і має стояти поза політичною боротьбою. У деяких країнах П. па період обрання припиняє членство в політичній партії. П. забороняється будь-яке поєднання посад і мандатів, інша оплачувана або підприємницька діяльність чи входження до складу керівного органу підприємства, придбання державного майна. П. формально наділяється широкими повноваженнями у сфері законодавчої, виконавчої І судової влади. Основними з таких повноважень можуть бути: а) у сфері законодавчої влади - - скликання, відкриття і закриття чергових і позачергових сесій парламенту; дострокове припинення повноважень (розпуск) парламенту або однієї з його палат і призначення позачергових виборів; підписання та оприлюднення законів; накладання вето на закони, прийняті парламентом; законодавча ініціатива; видання нормативно-правових актів; призначення членів верхньої палати парламенту; б) у сфері виконавчої влади: участь у формуванні уряду; звільнення уряду у відставку; керівництво адміністративним апаратом і збройними силами; відзначення державними нагородами, присвоєння почесних і витих військових звань; в) у сфері судової влади: призначення на судові або вищі судові посади; помилування, пом'якшення і скасування кримінальних покарань, визначених судом; проголошення амністії; г) у сфері зовнішньополітичної діяльності держави: представництво держави у зовнішніх зносинах; призначення і відкликання послів та інших дипломатичних представників; акредитація і прийом дипломатичних представників інших держав; укладання міжнародних договорів; ратифікація міжнародних договорів або участь у цьому процесі. Формальна та особливо реальна наявність таких повноважень залежить передусім від форми державного правління. У президентських республіках П. отримує свій мандат від народу і завжди наділений широкими й реальними владними повноваженнями. Він одночасно є главою держави і главою виконавчої влади, проте (за класичного різновиду президентської республіки) не має права законодавчої ініціативи і права дострокового припинення повноважень (розпуску) парламенту, що зумовлено жорстким поділом державної влади. У парламентарних республіках П. отримує мандат від парламенту і зазвичай не має істотних реальних владних повноважень. Він є главою тільки держави, а не виконавчої влади. Реальна виконавча влада належить сформованому парламентом уряду, який очолює прем'єр-міністр. У республіках змішаного типу П. формально є главою тільки держави, проте наділений такими реальними владними повноваженнями, які дозволяють йому фактично керувати урядом, має право законодавчої ініціативи і дострокового припинення повноважень парламенту за певних підстав; 2) виборний голова, керівник товариства, організації установи тощо.
Федеральна інтервенція (президентське правління) — у багатьох федеративних державах (Аргентині, Бразилії, Венесуелі, Ефіопії, Індії, Мексиці, Нігерії, США, ФРН, Швейцарії та ін.) втручання центральних органів державної влади у встановленому федеральною конституцією або законом порядку у сферу компетенції суб'єкта федерації. Ф. і. здійснюється у разі порушення органами влади суб'єкта федерації федеральних конституції і законів, загрози територіальній цілісності держави або якщо з якихось причин органи влади суб'єкта федерації не можуть нормально функціонувати. Конституції і закони зазвичай передбачають конкретні підстави, за настання яких здійснюється Ф. і. Такими підставами можуть бути: незаконні дії суб'єкта федерації, спрямовані на вихід зі складу федеративної держави; невиконання органами влади суб'єкта федерації законних вимог центральних органів державної влади; порушення прав людини, виникнення загрози для життя окремих груп громадян, через що вони змушені покидати рідні місця; масові безпорядки; поява незаконних збройних формувань; зіткнення між суб'єктами федерації; незабезпечення надходження федеральних податків та ін. Ф. І. оголошується, як правило, спеціальним актом глави держави і передбачає вжиття конкретних заходів щодо усунення наявних порушень і загроз. Такими заходами можуть бути: введення надзвичайного стану на всій або на частині території суб'єкта федерації; припинення діяльності органів влади та посадових осіб суб'єкта федерації (розпуск законодавчого зібрання, усунення з посади губернатора, членів уряду тощо); передання повноважень зі здійснення влади в суб'єкті федерації центральним органам, призначення для цього в суб'єкт федерації представників центрального уряду; введення на територію суб'єкта федерації федеральних військ і застосування репресивних заходів та ін. Конституції зазвичай передбачають необхідність контролю парламенту за здійсненням Ф. і. Ф. і. здійснювалася в багатьох державах, особливо часто — в Індії. Крім терміна «Ф. і.», для позначення відповідного конституційно-правового інституту вживаються терміни «федеральний примус» (ФРН), «президентське правління» (Індія). Конституціями багатьох федеративних держав інститут Ф. і. не передбачається. Вирішення конфліктів між федерацією та її суб'єктами в них відбувається у судовому порядку.